Справа № 500/5280/21
01 грудня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Пилипенко О.Д.
представника позивача: Мужа В.В.;
представника відповідача: Землянського П.П.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (далі - відповідач, про:
визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21 липня 2021 року № 606-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області;
стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 липня 2021 року по день поновлення на посаді.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним наказом позивача незаконно звільнено 23.07.2021 з посади головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців. Незаконність звільнення полягає у тому, що ОСОБА_1 не запропоновано іншу рівнозначну чи нижчу посаду на підставі ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, не було скорочення чисельності штату в Головному управлінні Держгеокадкастру у Тернопільській області, оскільки кількість одиниць штатного розпису не зменшується. Зміна штатного розпису держаного органу не є тотожною скороченням чисельності чи штату працівників і не може бути підставою для звільнення. Позивач також вказує, що посада, яку він займав фактично не скорочена. Зміна назви посади не є тотожною скороченню посади. Посадові обов'язки у зв'язку з міною назви посади залишаться незмінними. Отже, зміни організації праці чи скорочення чисельності штату відсутні. Зокрема, у Відділі контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі було 4 штатних одиниці, а стало, у зв'язку з перейменуванням на Відділ державного контролю за використанням та охороною земель, - 5 штатних одиниць.
Ухвалою від 27 серпня 2021 року відкрито провадження у справі.
03 вересня 2021 року відповідач подав до суду відзив, у якому позовні вимоги заперечив, серед іншого зазначив, що між Головним управлінням та ОСОБА_1 07.07.2020 укладено контракт № 1 про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV. В подальшому в Головному управлінні Держгеокадастру у Тернопільській області відбулася зміна структури та скорочення загальної чисельно державних службовців, які обіймають посади в Головну управлінні.
Контрактом передбачено, що його дія, серед іншого, припиняється, у разі припинення державної служби з підстав і в порядку, визначених частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу». Припинення дії цього контракту є підставою для звільнення особи з посади. Нормами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України 23 лютого 2021 року № 1285-IX установлено, що контракти про проходження державної служби на період дії карантину установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев'яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Враховуючи введення в дію структури та штатний розпису управління ОСОБА_1 попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності держави службовців, зміною структури та штатного розпису та припинення дії Контракту.
Крім того, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України і 24.03.2021 № 237 передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації, серед іншого, повинні утриматися від переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.
Ухвалами від 27 вересня 2021 року, 06 жовтня 2021 року, 18 жовтня 2021 року, 23 листопада 2021 року та 30 листопада 2021 року розгляд справи відкладено.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив суд у їх задоволенні відмовити.
Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.
Судом встановлено, що відповідно до Контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 07 липня 2020 року № 1 ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (а.с. 30, 31).
02 квітня 2021 року сторони уклали Додаткову угоду до Контракту та передбачили у п. 21 що цей Контракт діє до призначення посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не довше 05 грудня 2021 року (а.с. 32).
05 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 301 «Питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», якою внесено у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» зміни щодо граничної чисельності Держгеокадастру та його територіальних органів.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 15 червня 2021 року № 355-к введено в дію нові структуру та штатний розпис (а.с. 40-49).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 17 червня 2021 року № 357-к вирішено попередити працівників Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про наступне звільнення згідно з додатком (а.с. 33-39).
ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності державних службовців та зміною структури та штатного розпису 22 червня 2021 року (а.с. 50).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21 липня 2021 року № 606-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу».
Не погодившись із вказаним наказом позивач звернувся до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Закону України «Про державну службу» (далі Закон № 889-VII) визначені принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягнення.
18 квітня 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Цим Законом тимчасово призупинені норми Закону України «Про державну службу» в частині конкурсного добору на посади державної служби. Натомість введена процедура тимчасового добору на посади державної служби шляхом укладання строкового контракту.
Як вже зазначалося, між позивачем та відповідачем 07 липня 2020 року укладено Контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев'яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Підстави для припинення державної служби визначені в ст. 83 Закону № 889-VII. В п.4 ч.1 ст. 83 Закону № 889-VII зазначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 цієї статті передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (Далі - КЗпП України), у якому визначено основні трудові права працівників.
Частинами 2 та 3 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Стаття 42 КЗпП України передбачає, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Суд бере до уваги пояснення представника позивача, що на утриманні позивача перебуває двоє неповнолітніх дітей, що підтверджується долученими до матеріалів справи свідоцтвами про народження (а.с. 16, 17).
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч.3).
Виходячи з нормативного тлумачення ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, ч. 1 ст. 40, частин 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення зобов'язаний запропонувати працівникові наявні вакантні посади на підприємстві, в установі, організації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Зі змісту статті 42 КЗпП України слідує, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 09 жовтня 2019 року №208/3390/16-а звернув увагу на те, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
У постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Ці позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).
Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що при скороченні посади, внаслідок зміни штату, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області було зобов'язане додержуватися встановленого статтею 87 Закону №889-VIII порядку звільнення працівників з цієї підстави, в основу якого покладено вимогу щодо пропонування усіх вакантних посад, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20 та від 29 вересня 2021 року у справі №640/6399/20.
Як встановлено судом, на час розгляду справи, у відповідача наявні вакансії головних спеціалістів, у тому числі є вакантною посада головного спеціаліста Відділу державного контролю за використанням та охороною земель № 1 Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, який був утворений замість Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, у якому працював позивач (а.с. 74). Суд бере до уваги пояснення представника позивача, що ця посада могла б бути запропонована позивачу.
Суд також не погоджується з посиланнями представника відповідача, що переведення позивача, відповідно до норм законодавства про працю та державну службу, за даних обставин, буде суперечити постанові Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 237.
Відповідно до абзацу 5 пункту 4 постанові Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (аналогічно до положень абзацу 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 р. № 290, яка втратила чинність у зв'язку із прийняттям постанови № 237) міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям доручено утриматися від переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.
Насамперед суд зазначає, що ця постанова не може стосуватися до всіх випадків переведення працівників на іншу роботу, визначених статтями 32, 33, 34 КЗпП України.
За загальним правилом встановленим частиною 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
З наведеного слід дійти висновку, що абзац 5 пункт 4 постанові Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 237 стосується інших випадків переведення, тобто без згоди працівника.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
У справах «Щокін проти України» заяви № 23759/03 та № 37943/06 від 14.10.2010 та «Сєрков проти України» заява № 39766/05 від 07.07.2011 Європейський суд з прав людини дійшов висновку що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника.
В постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 200/14022/18-а Верховний Суд зазначив, що у практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).
Вирішуючи цей спір, з огляду на принцип верховенства права, визначений статтею 6 КАС України, висновки Європейського суду з прав людини, загальні засади пріоритету законів над підзаконними нормативними актами суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII та частин 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо обов'язку відповідача одночасно з попередженням позивача про звільнення запропонувати йому наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено порядок звільнення позивача з роботи та не дотримано обов'язку щодо пропозиції позивачу іншої роботи за наявності вільних вакантних посад. Таким чином, суд вважає, що відповідачем порушено встановлений порядок звільнення позивача.
Верховний Суд в постанові від 29.12.2020 у справі № 0940/2206 сформував правову позицію, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21 липня 2021 року № 606-к «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 ст. 235 Кодексу законів України про працю у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Чинним законодавством передбачено поновлення особи на посаді, яку вона обіймала до звільнення, а не на іншій рівнозначній посаді.
Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 235 КЗпП України наведеного у постанові від 15.07.2020 у справі № 480/1449/18.
Отже, позивача слід поновити на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 30 вересня 2021 року № 121 середньоденна заробітна плата позивача становить 808,48 грн, середньомісячна 15361,17 грн.
Згідно із пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, не виконано та не доведено правомірність та законність його дій та рішень, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 21 липня 2021 року № 606-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 73571 (сімдесят три тисячі п'ятсот сімдесят одна) грн 70 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу контролю за використанням та охороною земель у Збаразькому, Тернопільському районах та м. Тернополі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 15361 (п'ятнадцять тисяч триста шістдесят одна) грн 17 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. М. Лисенка, 20А, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ 39766192).
Головуючий суддя Баранюк А.З.