ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/6321.06.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд кері Україна»
про визнання пункту договору недійсним
Суддя Пригунова А.Б.
Представники сторін:
Від позивача: Бондаренко С.М.
Від відповідача: Мишко О.В.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним пункту 3.3 договору поставки товарів та надання послуг № 22319 від 10.07.2007 р. укладеного між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений пункт договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки штрафні санкції та заборгованість за договором не пов'язані між собою підставами виникнення , а тому не можуть вважатися однорідними вимогами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2010 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.04.2010 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У судових засіданнях 07.04.2010 р. та 28.04.2010 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви до 28.04.2010 р. та 31.05.2010 р. відповідно.
У процесі розгляду справи відповідач подав відзив на позов, у якому проти вимог позивача заперечив, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що вимоги відносно штрафних санкцій та заборгованості за договором № 22319 від 10.07.2007 р. є такими, що випливають із взаємних зобов'язань між позивачем та покупцями та є грошовими вимогами в тій самій валюті -гривні, а тому є зустрічними однорідними вимогами в розумінні ст. 601 Цивільного кодексу України.
У процесі провадження у справі представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, у якій просить вважати позовні вимоги позивача сформульованими наступним чином; «визнати п. 3.3. договору поставки від 10.07.2007 р. № 22319 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд кері Україна»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД»недійсним в наступній частині; «Товариство з обмеженою відповідальністю МЕТРО Кеш енд кері Україна»має право зменшити оплату, що належить постачальникові за товари на суму штрафів, вартість товарів, повернених постачальникові, наданих йому послуг, а також інші суми, що мають бути сплачені постачальникові згідно з цим договором та додатками, які складають невід'ємну частину цього договору шляхом проведення заліку зустрічних вимог за винятком випадків, коли це заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд кері Україна»без підписання сторонами додаткових документів (актів, протоколів тощо)». Суд прийняв вищевказану заяву до розгляду.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.06.2010 р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
10.07.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Липова Долина», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД», та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТРО Кеш енд кері Україна»укладено договір поставки товарів та надання послуг № 22319, за умовами якого, позивач зобов'язався постачати відповідачу товари, а відповідач -надавати позивачу послуги.
Відповідно до п. 3.3. договору № 22319 від 10.07.2007 р. відповідач має право зменшити оплату, що належить позивачу за товари на суму штрафів, вартість товарів, повернених позивачу, наданих йому послуг, а також на інші суми, що мають бути сплачені позивачем згідно з цим договором та додатками, які складають невід'ємну частину цього договору шляхом проведення заліку зустрічних вимог за винятком випадків, коли це заборонено українським законодавством. Залік зустрічних вимог проводиться відповідачем без підписання сторонами додаткових документів (актів, протоколів, тощо).
По результатах кожного місяця відповідач зобов'язався готувати акти звірки взаєморозрахунків та направляти їх позивачу. В актах звірки будуть відображені товарні накладні, надані позивачем, акти наданих послуг, надані відповідачем та інформація про платежі або залік вимог, виконані сторонами.
В свою чергу, позивач зобов'язався направити відповідачу підписаний акт звірки чи письмові мотивовані зауваження до нього. Ненадання підписаного акту або мотивованих зауважень протягом 14 календарних днів від дати надіслання акту означатиме згоду позивача із даними, наведеними в акті.
Акт звірки взаєморозрахунків містить інформацію тільки щодо тих поставок товарів, по яких отримано товарні та податкові накладні від позивача, та які не мають розбіжностей стосовно затверджених цін та кількості фактично прийнятих товарів.
В разі неотримання акту звірки взаєморозрахунків до 15 числа місяця наступного за звітним, позивач зобов'язаний у письмовій формі (у тому числі за допомогою електронної пошти) негайно повідомити відповідача про неотримання такого акту. Дане повідомлення повинно бути отримано відповідачем до 20 числа місяця, наступного за звітним і позивачу буде направлено дублікат такого акту. Якщо відповідач не отримав такого повідомлення -позивач не має права в майбутньому посилатися на неотримання такого акту звірки взаєморозрахунків чи на незгоду з даними, які в ньому містяться.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що цивільно-правові вимоги про оплату поставлених товарів з одного боку, та про стягнення неустойки за неналежне виконання зобов'язання -з іншого, є юридично неоднорідними. Штрафні санкції, які можуть стягуватися відповідачем, не можуть бути зустрічним зобов'язанням позивача, а лише мають характер правових наслідків у випадку неналежного виконання ним умов договору.
На думку позивача, зарахування зустрічних однорідних вимог, передбачене п. 3.3. договору № 22319 від 10.07.2007 р., є неможливим, оскільки суперечить вимогам ст. 610 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
У відповідності до положень ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідач проти вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД»заперечує та зазначає, що оспорюваний пункт договору не суперечить положенням ст. 203 Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 601, 602 Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір поставки товарів та надання послуг № 22319 від 10.07.2007 р., містить елементи договору поставки та договору про надання послуг, тобто вказаний договір є змішаним. При цьому вказаний договір містить у собі умову (угоду) про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до п. 31 листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 602 Цивільного кодексу України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Суд відхиляє твердження позивача на невідповідність п. 3.3. договору поставки товарів та надання послуг № 22319 від 10.07.2007 р. вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення містить і ст. 601 Цивільного кодексу України, в якій зазначається, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Тож, чинне законодавство України не містить вимог, стосовно того, що для зарахування зустрічної однорідної вимоги необхідна згода іншої сторони.
При цьому суд відзначає, що для проведення зарахування необхідна наявність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.
Зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони. Проте воно може здійснюватися за згодою обох сторін - у разі підписання ними угоди про припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або угоди - обома.
Проаналізувавши умови договору поставки товарів та надання послуг № 22319 від 10.07.2007 р. вцілому та, зокрема п. 3.3., суд дійшов висновку, що вимоги відносно штрафних санкцій та заборгованість за цим договором є грошовими в одній і тій самій валюті -гривні та такими, що випливають зі взаємних зобов'язань між позивачем та відповідачем.
Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, яка викладена у постанові № 13/159-06 від 21.06.2007 р. та Верховний суд України, викладеній у постанові від 11.11.2008 р.
Тож, оскільки зобов'язання сторін за договором № 22319 від 10.07.2007 р. є грошовим, то суд приходить до висновку про їх однорідність.
Статтею 602 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, у разі яких не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме -про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
При цьому нормами ст. 601, 602 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України не містять застереження про неможливість зарахування вимоги, яка виникла із зобов'язання про забезпечення виконання інших зобов'язань (штрафу). Отже, таке зобов'язання може бути припинене шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на загальних підставах.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів невідповідності вимогам чинного законодавства України п. 3.3. договору № 22319 від 10.07.2007 р., яким передбачено можливість проведення вищевказаного заліку, та не наведено обґрунтувань яким саме чином цей залік порушує його права.
Таким чином, твердження позивача про те, що п. 3.3. договору поставки товарів та надання послуг № 22319 від 10.07.2007 р. не відповідає вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійним визнаються судом необґрунтованими.
За таких обставин, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю «Аляска ЛД» у задоволенні позовних вимог.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя А. Б. Пригунова
Дата підписання: 24.06.2010 р.