ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 51/10114.06.10
За позовом Дочірнього підприємства «Гарантія-Торг»
до 1) Київської міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006»
про визнання недійсним пп. 4.3. п. 4 договору земельної ділянки
Суддя Пригунова А.Б.
Представники сторін:
від позивача: Вєніков О.Д.
від відповідача 1: Касьянов А.М.
від відповідача 2: не з'явились
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним пп. 4.3. п. 4 договору земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'янко Т.М. за № 86 зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2008 р. за № 66-6-00449 укладеного між Дочірнім підприємством «Гарантія-Торг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006»та Київською міською радою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підпункт 4.3 пункту 4 вказаного договору не відповідає чинному законодавству України та не спямований на реальне настання правових підстав, оскільки в договорі оренди не можуть встановлюватися зобов'язання вчинити певні дії до його укладення та відповідні санкції за невиконання таких зобов'язань. Сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, до якого цей договір не був укладений, отже спірний пункт договору не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2010 р. порушено провадження у даній справі, залучено до участі у розгляді справи іншим відповідачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006», призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 26.05.2010 р., за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
Київська міська рада подала відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечила, мотивуючи свої заперечення тим, що при укладенні оспорюваного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов. Крім того, відповідач 1 зазначає, що пп. 4.3 п. 4 договору фактично дублює п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 457/1867 (в редакції чинній станом на момент прийняття рішення 86/1920 від 26.07.2007 р.) та не встановлює наслідків невиконання умов договору оренди, а лише визначає наслідки несвоєчасного підписання стороною договору оренди у строк, встановлений рішенням ради.
Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що вимоги позивача, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006», є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства України.
У судовому засіданні 26.05.2010 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 14.06.2010 р.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача 2 на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача 2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 14.06.2010 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
26.07.2007 р. Київською міською радою прийнято рішення № 86/1920 «Про передачу Дочірньому підприємству «Гарантія-Торг»та Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006»земельної ділянки для реконструкції існуючої адміністративної будівлі з організацією закладів громадського харчування та для реконструкції під адміністративно-офісний центр та під офісно-житлові приміщення на вул. Володимира Сосюри, 6 у Дніпровському районі міста Києва», відповідно до якого позивачу та відповідачу 2 передано у спільну довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 1, 466 га (у тому числі позивачу -42/100 від 1, 466 га та відповідачу 2 -58/100 від 1, 466 га) у зв'язку з переходом права власності на нежилі приміщення та будівлі.
22.01.2008 р. між Київською міською радою, Дочірнім підприємством «Гарантія-Торг»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-виробнича компанія «Будреммонтаж 2006»укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого відповідач 1, на підставі рішення Київської міської ради № 86/1920 від 26.07.2007 р. за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а позивач та відповідач 2 -прийняти в спільну оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором.
Об'єктом оренди відповідно до п. 2.1. договору є земельна ділянка по вул. Володимира Сосюри, 6 у Дніпровському районі міста Києва розміром 1, 466 га з кадастровим номером 8000000000:66:024:0002 та цільовим призначенням -для реконструкції існуючої адміністративної будівлі з організацією закладів громадського харчування та для реконструкції під адміністративно-офісний центр та під офісно-житлові приміщення.
Договір, відповідно до п. 3.1., укладено на 10 (десять) років.
22.01.2008 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'янко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 86.
31.01.2008 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про що зроблено запис під № 78-6-00461 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Відповідно до п. 4.2. договору річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 4 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Пунктом 4.3 договору встановлено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний орендарями в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеного у п. 1.1. цього договору, розмір орендної плати (п. 4.2. договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що 4.3 договору не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке неможливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання, вже відбулась.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 40 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно з положення ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить розпорядження землями територіальної громади міста Києва надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, а також вирішення інших питань в галузі земельних відносин відповідно до Закону.
Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Згідно частини 5 статті 16 Закону України «Про місце самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.
Виходячи з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»саме до виключної компетенції відповідних рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
У відповідності до положень ст. 116 Земельного кодексу України набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
У відповідності до ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Положеннями ст. 181 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок укладання господарських договорів та, зокрема, визначено, що договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Частиною 3 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Аналогічні положення містяться і в Цивільному кодексі України, статтею 638 якого встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, при укладенні договору позивач не заперечував проти його умов та, зокрема, щодо п. 4.3. договору.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що рішення Київської міської ради № 86/1920 від 26.07.2007 р. є лише втіленням волевиявлення власника землі щодо надання земельної ділянки у користування. А вже реалізація права на оренду і відповідне користування земельною ділянкою виникає на підставі договору оренди, за яким між сторонами виникають конкретні права та обов'язки, що і мало місце в даному випадку.
Загальні положення, особливості та процедуру надання в постійне користування та передачі в оренду земельних ділянок в місті Києві фізичним та юридичним особам та оформлення права користування землею на підставі прийнятих Київською міською радою рішень визначені в рішенні Київської міської ради № 457/1867 від 15.07.2004 р. «Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві».
Згідно положень п.п. 4, 5, 6, 7, 8 ст. 28 рішення Київської міської ради № 457/1867 від 15.07.2004 р. зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням міської ради про передачу земельної ділянки у користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укласти договір оренди землі.
На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців.
Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки між сторонами укладено з порушенням п'ятимісячного строку. з дня прийняття відповідного рішення Київської міської ради.
Позивачем не наведено обґрунтованих доводів стосовно того, з чиєї вини виникло таке порушення.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до п.п. 2, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978 р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач посилається на невідповідність оскаржуваного пункту договору п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, вважаючи що така умова договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання, вже відбулась.
Правочин згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Оскаржуваний пункт 4.3 договору визначає наслідки несвоєчасного підписання договору відповідно до рішення Київської міської ради № 457/1867 від 15.07.2004 р. (в редакції, чинній на момент укладення договору) і безпосередньо випливає з цього рішення
Згідно ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відомостей щодо скасування або визнання недійсним рішення Київської міської ради № 457/1867 від 15.07.2004 р. станом на момент укладання договору оренди земельної ділянки від 22.01.2008 р. позивачем суду не надано.
При цьому суд відзначає, що рішення Київської міської ради № 457/1867, як акт локальної дії, що є чинним, має застосовуватися сторонами договору, оскільки фактично регламентує нормативні правові приписи, що регулюють внутрішні правовідносини процедури передачі в користування земельних ділянок в місті Києві.
Отже, посилання позивача на те, що оспорюваних пункт договору оренди земельної ділянки від 22.01.2008 р. суперечить актам чинного законодавства, не відповідає дійсності.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оскільки правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, то завідома на момент вчинення правочину об'єктивна неможливість настання правового результату не породжує у сторін тих чи інших прав та обов'язків. Однак не є такими правочини, за якими реальність настання правових наслідків поставлено в залежність від поведінки учасників чи інших обставин.
Доводи позивача про те, що оскаржений пункт договору містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, є помилковим, оскільки на момент підписання договору по факту не мала сенсу лише альтернатива, встановлена гіпотезою цієї умови договору, так як при його укладенні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну.
В даному випадку, спірним пунктом договору чітко передбачені наслідки несвоєчасного підписання договору орендарем -сплата орендної плати у п'ятикратному розмірі за період прострочення.
Наявність такого прострочення на момент підписання договору не може розцінюватися як підстава для визнання відповідних положень договору недійсними, а тому твердження позивача, що спірний п. 4.3 договору не спрямований на реальне настання обумовлених договором наслідків, є необґрунтованим.
Позивач помилково ототожнює підстави, з яких правочин може бути визнаний недійсним, та підстави звільнення від відповідальності, за порушення зобов'язань, що виникли з такого правочину.
Такої ж правової позиції дотримуються Київський апеляційний господарський суд, яка викладена ним у постанові № 36/239 від 24.09.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України № 36/239 від 23.12.2009 р.
Висновки Вищого господарського суду, викладені у постанові № 36/239 від 23.12.2009 р., визнано правомірними судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України, про що зазначено у постанові від 30.03.2010 року.
Інших обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведено у позовній заяві, позивачем суду не надано.
За таких обставин суд вважає що вимоги позивача з підстав, заявлених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя
Пригунова А.Б.
Дата підписання: 24.06.2010 р.