Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"24" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2638/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119)
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" (61060, Харківська обл., м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 9-А; код ЄДРПОУ: 34390375)
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Міндарьова М.Ю., довіреність №40-604/16 від 16.06.21;
відповідача - Суслова А.І., голова правління.
02.07.2021 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006", в якій просить суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" заборгованість за неналежне виконання договірних зобов'язань, яка складає 3542841,28 грн., з яких: основний борг у розмірі 2 719 421,85 грн., інфляційні втрати у розмірі 640 346,93 грн., 3% річних у розмірі 158 937,09 грн., пеня у розмірі 24 135,41 грн., а також судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №883 від 01.08.2006 в частині оплати спожитої теплової енергії за періоди з листопада 2013 року по квітень 2014 року у розмірі 241 965,48 грн., з березня 2018 року по квітень 2018 року у розмірі 267 555,86 грн., з листопада 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 949 260,98 грн., з листопада 2019 року по березень 2020 року у розмірі 477 084,54 грн. та з грудня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 783 554,99 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2021 позовну заяву (вх.№2638/21 від 02.07.2021) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" залишено без руху. Надано позивачу строк, який становить 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.
19.07.2021 на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 06.07.2021 представник позивача надав заяву (вх.№16737 від 19.07.2021) про усунення недоліків разом із оригіналом платіжного доручення про сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.07.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2638/21 від 02.07.2021) Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2638/21. Визначено, справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 18.08.2021. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз'яснює відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов'язковою.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.08.2021 підготовче засідання відкладено на 15.09.2021.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 15.09.2021 відкладено підготовче засідання на 13.10.2021.
07.10.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23715 від 07.10.2021), в якому у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у стягненні боргу за період більше 3-х років з дня подання позовної заяви, а саме з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року. Разом з цим, відповідач просить суд зменшити розмір пені на 50%. Стверджує, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" почало виконувати свої зобов'язання на підтвердження чого надав платіжні доручення.
13.10.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав відповідь на відзив (вх.№24169 від 13.10.2021), де зазначив, що твердження відповідача про сплив строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з листопада 2013 року по липень 2018 року є безпідставним, відповідач зазначений період щомісяця частково здійснював платежі за спожиту теплову енергію, тим самим вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, а тому, на думку позивача, при здійсненні кожного платежу відповідачем за вказаний період строк позовної давності переривався.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 13.10.2021 відкладено підготовче засідання на 20.10.2021.
В підготовчому засіданні 20.10.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті 10.11.2021.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2021 відкладено судове засідання на 24.11.2021.
22.11.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від голови правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" надійшло клопотання (вх.№27494 від 22.11.2021), в якому просить суд долучити до матеріалів справи акт звіряння між Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" станом на 01.10.2021.
Присутній в судовому засіданні 24.11.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Присутній в судовому засіданні 24.11.2021 представник відповідача просив суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у стягненні боргу за період більше 3-х років з дня подання позовної заяви, а саме з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року, а також зменшити розмір пені на 50%.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.11.2021 судом постановлено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промови представників сторін у судових дебатах, суд встановив наступне.
01.08.2006 між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» (енергопостачальна організація) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Меркурій-2006» (споживач) було укладено тимчасовий договір №883 про постачання теплової енергії за адресою: місто Харків, вулиця Олімпійська, 9-А (надалі - Договір) (а.с.20-22 т.1).
Відповідно до п.1.1. Договору, енергопостачальна організація зобов'язується постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.
Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору в гарячій воді на такі потреби:
- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;
- гаряче водопостачання - протягом року;
- технологічні потреби - відповідно з виробничою програмою;
- кондиціювання повітря - по мірі необхідності (п.2.1.Договору).
Відповідно до п.3.1.1. Договору, споживач має право на вибір постачальника теплової енергії.
Згідно п.3.2.2. Договору, споживач теплової енергії зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.
Облік споживання теплової енергії проводиться згідно з додатком 4 (п.5.1.Договору).
Споживач, що має прилади комерційного обліку, здійснює облік теплової енергії згідно з додатком №5 до Договору (п.5.3.Договору).
Межа балансової та експлуатаційної відповідальності сторін вказана в додатку №2 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п.5.4.Договору).
Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів (п.6.1.Договору).
Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки відпуску-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання (п.6.2.Договору).
Відповідно до п.6.3. Договору, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку 1 до Договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.
За невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за Договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язань, крім випадку письмової відмови сторони (розділ 7 Договору).
Відповідно до п.7.2.3. Договору, в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.
Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2006 року (п.10.1.Договору).
Відповідно до п.10.4. Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Додатками №1 від 01.08.2006 до Договору, сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу (а.с.23-24 т.1).
Як вбачається з Додатку №2 від 01.08.2006 до Договору, сторонами визначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача (а.с.25 т.1).
Додатком №3 від 01.08.2006 до Договору, сторони погодили умови припинення постачання теплової енергії (а.с.26 т.1).
Разом з цим, сторонами Додатком №4 погоджено перелік особистих рахунків по приладам обліку споживання теплової енергії споживачем за адресою: вулиця Олімпійська, 9-А (а.с.27 т.1).
Як свідчать матеріали справи, станом на 14.11.2014 сторонами було погоджено та підписано Акт звіряння відпустки - отримання теплової енергії та розрахунків за її споживання (а.с.28 т.1).
Відповідно до Додаткової угоди б/н від 06.06.2014 до Договору №883 від 01.08.2006, сторони погодили порядок та строки сплати сплати заборгованості відповідача, яка утворилася станом на 01.05.2014 (а.с.57 т.1).
Крім цього, в листопаді 2016 року відповідачу позивачем направлялася претензія на суму 1 296 241,4 грн. (вих.№151/09 від 16.11.2016) (а.с.41 т.1) яку, як стверджує позивач, відповідач отримав 25.11.2016 про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача, однак відповіді на претензію відповідач не надав.
Так, Комунальне підприємство “Харківські теплові мережі” на підставі розпорядження Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезону 2013-2014 років, 2014-2015 років, 2015-2016 років, 2016-2017 років, 2017-2018 років, 2018-2019 років, 2015 2020 років, 2020-2021 років та вищезазначеного Тимчасового договору здійснює постачання теплової енергії до приміщень відповідача за адресою: м. Харків, вулиця Олімпійська, 9-А.
Розрахунок вартості спожитої теплової енергії по приміщеннях, розташованих у будинках, оснащених будинковими приладами обліку теплової енергії, здійснюється згідно їх показань (з урахуванням теплових втрат від наружної стіни будинку до місця установки приладу обліку відповідно до п.7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 №71), які розподіляються між власниками нежитлових приміщень пропорційно тепловим навантаженням (п.23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198), а між власниками житла пропорційно площам квартир (п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення”, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 №630).
У зв'язку з тим, що житловий будинок, у якому розташовані приміщення відповідача, оснащений приладом обліку теплової енергії, розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем згідно показань приладу обліку, встановленого у будинку згідно з нормативним документом “Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні” КТМ 204 України 244-94.
Як вбачається з відомостей обліку споживання теплової енергії на тепловому пункті "Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" місто Харків, вулиця Олімпійська, 9-А" у періоди з листопада 2013 року по квітень 2014 року, з березня 2018 року по квітень 2018 року, з листопада 2018 року по квітень 2019 року, з листопада 2019 року по березень 2020 року та з грудня 2020 року по квітень 2021 року позивач здійснив постачання теплової енергії у приміщення відповідача, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Олімпійська, 9-А (а.с.50-56,61-62,66-68,85-90,97-99 т.1).
Факт споживання відповідачем теплової енергії, підтверджується актами на включення/відключення теплової енергії у приміщення відповідача. Вищезазначені акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками повноважених представників КП “Харківські теплові мережі” (а.с.42,58,65,78,94,95 т.1).
Представниками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" було здійснено огляд вузла обліку теплової енергії на об'єкті Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" за адресою: місто Харків, вулиця Олімпійська, 9-А, про що було складено відповідні акти звітності за показаннями приладу обліку теплової енергії та акт огляду вузла обліку теплової енергії №75226 (а.с.46-49,59-60,69-73,91-93,100, т.1).
Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідні рахунки-фактури на оплату теплової енергії та разом із актами виконаних робіт по відпуску теплової енергії надіслано їх на адресу відповідача (а.с.43-45,63-64,74-77,79-84,96,101-104,105 т.1).
На зазначених рахунках в графі "отримав" міститься підпис уповноваженої особи Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" та відтиск печатки об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Як стверджує позивач, відповідач систематично не сплачує в повному обсязі рахунки за спожиту теплову енергію, в зв'язку чим утворилася заборгованість.
Як вбачається з матеріалів справи, по особовому рахунку відповідача станом на день подання позивачем позовної заяви обліковувалась заборгованість за спожиту теплову енергію на потреби опалення в загальній сумі 2 719 421,85 грн., яка утворилася за періоди з листопада 2013 року по квітень 2014 року у розмірі 241 965,48 грн., з березня 2018 року по квітень 2018 року у розмірі 267 555,86 грн., з листопада 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 949 260,98 грн., з листопада 2019 року по березень 2020 року у розмірі 477 084,54 грн. та з грудня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 783 554,99 грн.
Разом з цим, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у розмірі 640 346,93 грн., 3% річних у розмірі 158 937,09 грн. та пеню у розмірі 24 135,41 грн.
Відповідач, не заперечуючи факту споживання теплової енергії у спірні періоди, просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити позивачу у стягненні боргу за період більше 3-х років з дня подання позовної заяви, а саме з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року, а також зменшити розмір пені на 50%.
Також, відповідач просить врахувати те, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" не є прибутковою організацією та те, що відповідач намагається погасити заборгованість, на підтвердження чого надає платіжні доручення про сплату заборгованості за теплову енергію за листопад 2020 року - квітень 2021 року (а.с.178-188 т.1).
Також, матеріали справи містять акт звіряння відпуску-отримання теплової енергії та розрахунків за її використання станом на 01.10.2021 підписаний та засвідчений печатками сторін, з якого вбачається, що відповідачем в вересні 2021 року було перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 101 574,09 грн.
Як було встановлено судом та не спростовано сторонами, вищезазначені грошові кошти у розмірі 101 574,09 грн. відповідачем були перераховані позивачу в рахунок заборгованості за квітень 2021 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Згідно з пунктом 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.
Пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 12 цього Закону визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов'язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.
У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України «Про теплопостачання»).
При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої теплової енергії за періоди з листопада 2013 року по квітень 2014 року у розмірі 241 965,48 грн., з березня 2018 року по квітень 2018 року у розмірі 267 555,86 грн., з листопада 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 949 260,98 грн., з листопада 2019 року по березень 2020 року у розмірі 477 084,54 грн. та з грудня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 783 554,99 грн., відповідні рахунки-фактури з доказами їх направлення на адресу відповідача, акти підключення та відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії.
Факт споживання відповідачем теплової енергії за Тимчасовим договором про постачання теплової енергії №883 від 01.08.2006 останнім не заперечується.
Як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за Тимчасовим договором про постачання теплової енергії №№883 від 01.08.2006, внаслідок чого в нього перед позивачем виникла заборгованість.
Так, одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідач, в своєму відзиві на позовну заяву звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 ЦК України).
Частиною 1 та 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В частині 2 статті 267 ЦК України зазначено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.
Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Разом з тим, пунктом 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Таким чином, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право.
Інститут позовної давності покликаний також сприяти сталості цивільних відносин.
З огляду на те, що Комунальному підприємству "Харківські теплові мережі" було достеменно відомо про укладання останнім Тимчасового договору про постачання теплової енергії №883 від 01.08.2006 з відповідачем, враховуючи погоджені сторонами в розділі 6 Договору порядок та строки розрахунків за теплову енергію та те, що позивачем систематично направлялися відповідачу відповідні рахунки на оплату спожитої теплової енергії, то початок перебігу позовної давності починається зі спливом строку на оплату спожитої відповідачем теплової енергії по кожному календарному місяцю окремо.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача виникла за періоди з листопада 2013 року по квітень 2014 року у розмірі 241 965,48 грн., з березня 2018 року по квітень 2018 року у розмірі 267 555,86 грн., з листопада 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 949 260,98 грн., з листопада 2019 року по березень 2020 року у розмірі 477 084,54 грн. та з грудня 2020 року по квітень 2021 року у розмірі 783 554,99 грн.
Проте, з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором за вищенаведені періоди позивач звернувся до суду лише 02.07.2021.
Так, відповідач просить застосувати позовну давність за період більше 3-х років з дня подання позовної заяви, а саме з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року.
Позивач, обґрунтування поважності причин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову на надав. Більш того, позивач стверджує, що відповідач у продовж спірного періоду щомісяця частково здійснював платежі за спожиту теплову енергію, тим самим вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, а тому, на думку позивача, при здійсненні кожного платежу відповідачем за вказаний період строк позовної давності переривався згідно ст.264 ЦК України. Також позивач посилається на постанову Кабінету Міністрі України №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, яким внесено зміни до п.5 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
В силу частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 по справі №6-1457цс16 зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
З огляду на зазначене, оскільки виконання зобов'язання відповідачем згідно умов спірного Договору передбачалося у вигляді періодичних (щомісячних) платежів і відповідач протягом спірного періоду вчиняв відповідні дії щодо здійснення таких платежів, то такі дії відповідача не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших частин платежу.
Суд також приймає до уваги те, що матеріали справи не містять жодного належного доказу який би свідчив про те, що відповідачем здійснювались платежі (на які посилається позивач) саме в рахунок погашення раніше наявної заборгованості (за період з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року) та того, що така заборгованість в момент здійснення відповідних платежів відповідачем визнавалась.
Стосовно посилання позивача на постанову Кабінету Міністрі України №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30.03.2020, яким внесено зміни до п.5 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України №2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Запровадженні карантинні заходи, на які посилається позивач у відповіді на відзив, не передбачають обмеження гарантованої ст.33 Конституції України свободи пересування, зокрема - в межах міста Харкова (місцезнаходження позивача та Господарського суду Харківської області), зважаючи на що, не вбачається будь-якого обґрунтування існування об'єктивних перешкод в зверненні позивачем до суду з позовом до відповідача в межах позовної давності.
Обізнаність позивача про наявність заборгованості відповідача, яка виникла починаючи з листопада 2013 року, факт систематичного направлення відповідачу рахунків на оплату, в тому числу в період карантину, вказує на наявність можливості у позивача звернутися із відповідним позовом до суду, зокрема, письмово висловити свою позицію для захисту своїх прав та законних інтересів, невикористання якої є суб'єктивним правом позивача.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України.
Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця.
Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги вищезазначених норм права, враховуючи те, що відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності нарахованої за період з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року, оскільки позивач не надав доказів в обґрунтування поважності причин, які з об'єктивних, незалежних від нього підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову до суду, задля недопущення безпідставного використання ситуації довкола запроваджених карантинних заходів, суд погоджується з твердженням відповідача та вважає, що вимога про стягнення заборгованості за період з листопада 2013 року по 01 липня 2018 року заявлена позивачем поза межами строків позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням застосування строку позовної давності, беручи до уваги надання відповідачем часткового погашення заборгованості за квітень 2021 року, яку не було враховано позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" основної заборгованості за неналежне виконання договірних зобов'язань, що утворилась у період з липня 2018 року по квітень 2021 року, а саме у розмірі 2 138 366,51 грн.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 640 346,93 грн. та 3% річних у розмірі 158 937,09 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Велика Палата Верховного Суду остаточно визначила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, якщо основне зобов'язання боржником не виконано (постанова від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц).
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, з урахування застосування строку позовної давності, суд частково задовольняє позов в цій частині, а саме: інфляційні втрати у розмірі 316 374,61 грн. та 3% річних у розмірі 91 277,86 грн.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у розмірі 24 135,41 грн.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені також була передбачена сторонам п.7.2.3. Договору.
Разом з цим, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50%.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання відповідач просить врахувати те, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" почало виконувати свої зобов'язання та те, що відповідач не є прибутковою організацією.
Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).
При цьому, обов'язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.
Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).
Так, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.
При цьому, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач дійсно не є прибутковою організацією та вчиняє дії для часткового погашення заборгованості, а відтак суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається відповідач, є обґрунтованими та заслуговують на увагу.
Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 30%, а саме до суми у розмірі 16 894,78 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання пені, як інструменту отримання безпідставних доходів.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача (за винятком права зменшення розміру пені, яким скористався суд) пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 38 552,32 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Меркурій-2006" (61060, Харківська обл., м. Харків, вул. Олімпійська, буд. 9-А; код ЄДРПОУ: 34390375) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, Харківська обл., м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11; код ЄДРПОУ: 31557119, на р/рахунок НОМЕР_1 в Філії Харківського обласного управляння АТ «Ощадбанк», МФО 351823) основний борг за неналежне виконання договірних зобов'язань у розмірі 2 138 366 (два мільйони сто тридцять вісім тисяч триста шістдесят шість) грн. 51 коп., інфляційні втрати у розмірі 316 374 (триста шістнадцять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 61 коп., 3% річних у розмірі 91 277 (дев'яносто одна тисяча двісті сімдесят сім) грн. 86 коп., пеня у розмірі 16 894 (шістнадцять тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 78 коп., а також судові витрати у розмірі 38 552 (тридцять вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят дві) грн.32 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "02" грудня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко