25.11.2021м. СумиСправа № 920/21/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., за участю секретаря судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/21/21
за позовом Акціонерного товариства “Укртрансгаз” (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801)
до відповідача Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Сумигаз” (40021, м. Суми, вул. Лебединська, 13, код ЄДРПОУ 03352432)
про стягнення 173214 грн 12 коп.,-
За участю представників сторін:
від позивача - Роєнко Є.В.,
від відповідача - Сіденко Л.В.
Суть спору: 05.01.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 173214 грн 12 коп., з яких: 104451 грн 50 коп., заборгованість за надані послуги транспортування природного газу, 22432 грн 34 коп. пеня, 15886 грн 58 коп. 3% річних, 30443 грн 70 коп. інфляційні втрати, за Договором транспортування природного газу № 1109011164/П36 від 28.09.2011; а також покласти на відповідача судовий збір.
Ухвалою суду від 06.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/21/21. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 21.01.2021 здійснено перехід до розгляду справи № 920/21/21 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи по суті на 04.02.21, 12:30.
27.01.2021 відповідачем надано до суду відзив від 26.01.2021 № 400007.1-Сл-281-0121 на позовну заяву.
04.02.2021 відповідачем надано до суду заяву про зупинення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 04.02.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 08.02.2021, 11:30.
05.02.2021 позивачем надано до суду заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
08.02.2021 позивачем надано до суду відповідь на відзив від 03.02.2021 №1001вих-21-1092.
08.02.2021 протокольною ухвалою оголошено перерву в судовому засіданні до 09.02.2021,11:30.
09.02.2021 позивачем надано Доповнення до заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
09.02.2021 відповідачем надано до суду письмові пояснення від 08.02.2021 №400007.1-Сл-784-0221.
В судовому засіданні 09.02.2021 представником відповідача надано додаткові пояснення щодо своєї позиції у справі та підтримано клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою суду від 09.02.2021 постановлено зупинити провадження у справі до набрання законної сили судовим рішення у господарських справах Господарського суду Сумської області № 920/1275/19, № 920/1189/19, № 920/571/20.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укртрансгаз” на ухвалу Господарського суду Сумської області від 09.02.2021 у справі №920/21/21 задоволено; ухвалу Господарського суду Сумської області від 09.02.2021 у справі №920/21/21 скасовано; справу передано на розгляд до Господарського суду Сумської області.
19.05.2021 матеріали по справі № 920/21/21 повернуто до Господарського суду Сумської області.
19.05.2021 матеріали по справі № 920/21/21 повернуто до Господарського суду Сумської області.
Ухвалою суду від 24.05.2021 поновлено провадження у справі, призначено розгляд підготовчого засідання на 10.06.2021, 11:40.
Протокольною ухвалою від 10.06.2021 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.06.2021, 12:00.
16.06.2021 відповідач надав заперечення на відповідь позивача на відзив.
В судовому засіданні 17.06.2021 представник відповідача заявила усне клопотання про перехід від спрощеного провадження до загального позовного провадження та розгляд справи у підготовчому засіданні.
Представник позивача в судовому засіданні 17.06.2021 проти клопотання представника відповідача про перехід до розгляду справи в загальному позовному провадженні заперечував.
Ухвалою суду від 17.06.2021 ухвалено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.07.2021, 11:30.
В судовому засіданні 19.07.2021 постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 05.08.2021, 11:30.
В судовому засіданні 05.08.2021 постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 07.09.2021, 11:30.
02.09.2021 відповідачем подано клопотання № 400007.1-Сл-8874-0921 від 01.09.2021 (вх.№3249 від 02.09.2021) про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 07.09.2021 постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 14.09.2021, 11:05.
Ухвалою суду від 10.09.2021 задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою системи EasyCon.
14.09.2021 представником позивача подано до суду заперечення на заяву (клопотання) АТ “Сумигаз” про застосування позовної давності.
Ухвалою суду від 14.09.2021 закрито підготовче провадження у справі, та з урахуванням ухвали суду від 20.09.2021 про виправлення описки, призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2021, 11:00.
19.10.2021 позивачем надано до суду Промову (заключне слово позивача у дебатах по справі № 920/21/21 відповідно до ст. 218 ГПК України.
19.10.2021 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Заєць С.В. на лікарняному (в період з 04.10.2021 по 28.10.2021).
Ухвалою суду від 02.11.2021 призначено розгляд справи на 09.11.2021,11:00.
В судовому засіданні 19.11.2021 оголошено перерву до 25.11.2021, 11:10.
В судовому засіданні 25.11.2021 представник позивача наддав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на свою позицію викладену у відзиві та позовну заяву та у заяві про застосування строків позовної давності.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до наступних висновків:
З матеріалів справи вбачається, що 28.09.2011 між Дочірнім підприємством «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (внаслідок реорганізації створено ПАТ «Укртрансгаз» та в подальшому змінено найменування на АТ «Укртрансгаз» (позивач, газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (в подальшому змінено найменування на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (відповідач, замовник)) укладено договір транспортування природного газу № 1109011164/П36.
Умовами п. 1.1. Договору передбачено, що позивач надає відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу від пунктів приймання-передачі природного газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільні станції, а відповідач зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.
Відповідно до п. 10.1. Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 11.1 договору в редакції додаткової угоди № 3 від 17.01.2013).
17.01.2013 сторони уклали додаткову угоду №3 до Договору, якою частково змінили п.1.2 договору, а саме визначили: «Газ Замовника, транспортування якого за цим договором здійснює Газотранспортне підприємство, призначений для задоволення потреб промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, у тому числі релігійних організацій виключно в межах обсягів, що використовується для виробничо-комерційної діяльності».
Згідно з п.3.1 Договору, у редакції додаткової угоди №3 від 17.01.2013, послуги з транспортування газу оформляються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих слуг з транспортування газу магістральним трубопроводами.
Газотранспортне підприємство до 15-го числа місяця, наступного за звітнім, направляє Замовнику два примірники акта наданих послуг за звітній місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства (п.3.2 Договору у редакції додаткової угоди №3 від 17.01.2013).
Пунктом 3.4 Договору, у редакції додаткової угоди №3 від 17.01.2013 акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством.
Згідно з п.5.1 Договору, у редакції додаткової угоди №3 від 17.01.2013, розрахунки за послуги транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для підприємства Позивача встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 29.12.2015 №3159 «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами» та становив з 01 січня 2018 року 192,10 грн. (без ПДВ) за тис. м. кубічних.
На виконання умов Договору Позивач, надав у період з січня 2018 року по квітень 2019 року Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу 46415,873 тис.м.куб загальною вартістю 10699787,06 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:
- 31.01.2018 № 01-18-1109011164/П36 на суму 1483135,02 грн.;
- 28.02.2018 № 02-18-1109011164/П36 на суму 1058666,10 грн.;
- 31.03.2018 № 03-18-1109011164/П36 на суму 961949,59 грн.;
- 30.04.2018 № 04-18-1109011164/П36 на суму 34063,48 грн.;
- 31.05.2018 № 05-18-1109011164/П36 на суму 104003,71 грн.;
- 30.06.2018 № 06-18-1109011164/П36 на суму 177901,50 грн.;
- 31.07.2018 № 07-18-1109011164/П36 на суму 183533,34 грн.;
- 31.08.2018 № 08-18-1109011164/П36 на суму 199733,82 грн.;
- 30.09.2018 № 09-18-1109011164/П36 на суму 233210,63 грн.;
- 31.10.2018 № 10-18-1109011164/П36 на суму 499053,67 грн.;
- 30.11.2018 № 11-18-1109011164/П36 на суму 774260,66 грн.;
- 31.12.2018 № 12-18-1109011164/П36 на суму 759027,22 грн.;
- 31.01.2019 № 01-19-1109011164/П36 на суму 1795691,33 грн.;
- 28.02.2019 № 02-19-1109011164/П36 на суму 831466,74 грн.;
- 31.03.2019 № 03-19-1109011164/П36 на суму 1199638,76 грн.;
- 30.04.2019 № 04-19-1109011164/П36 на суму 404451,49 грн., які підписано та скріплено печатками сторін (т.1, а.с.34-49).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково сплатив за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня 2018 по квітень 2019 року на загальну суму 10595335 грн 56 коп.
В обґрунтування своїх вимог, позивач надав розрахунок позовних вимог, в якому відображено дати надходження від відповідача платежів та хронологію їх зарахування позивачем в рахунок погашення заборгованості. Згідно з даним розрахунком, заборгованість відповідача за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за квітень 2019 року становить 104451 грн 50 коп. (т.1, а.с.64-67).
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Згідно з ч.1 ст.13, ч.1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до п.1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Приписами абз. 2 ч.1 ст.175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.
Положеннями ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами укладено Договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Статтею 21 Закону України «Про транспорт» передбачено, що єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.
Водночас статтею 37 цього ж закону визначено, що відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про трубопровідний транспорт» та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про трубопровідний транспорт» він визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.
Систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт (стаття 2 Закону України «Про трубопровідний транспорт»), а відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються Законом України «Про транспорт», цим Законом та іншими актами законодавства України (стаття 3 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).
Статтею 12 Закону України «Про трубопровідний транспорт» передбачено, що господарська діяльність підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту визначається цим Законом та іншими актами законодавства України.
Підприємства, установи та організації трубопровідного транспорту здійснюють приймання, збереження, перевантаження і транспортування трубопроводами, у тому числі з метою транзиту, вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин на основі договорів з урахуванням економічної ефективності та пропускної спроможності магістральних трубопроводів.
Економічні та соціальні відносини підприємств, установ та організацій трубопровідного транспорту, що виникають у процесі їх діяльності, ґрунтуються на принципах взаємної вигоди.
При цьому, магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.
Крім того, правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу регулюються Законом України «Про ринок природного газу».
Цим законом передбачено, що транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу (пункт 45 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Також відповідно до частини другої статті 2 цього закону визначено, що правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, цей Закон, закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Таким чином, законодавство в сфері транспортування природного газу є складною системою яка включає до себе як зазначені акти законодавства, так і інші, які регулюють ті чи інші аспекти господарської діяльності в цій сфері.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» замовник - фізична або юридична особа, яка на підставі договору замовляє надання однієї чи кількох із таких послуг: приєднання до газотранспортної або газорозподільної системи; транспортування природного газу; розподіл природного газу; зберігання (закачування, відбір) природного газу; послуги установки LNG.
Крім того, згідно зі статтею 32 Закону України «Про ринок природного газу» «Послуги транспортування природного газу» транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Отже, за змістом цих норм відносини між замовником та оператором газорозподільної системи є відносинами з надання послуг та регулюються відповідними нормами наведених законодавчих актів.
Разом з тим, відповідно до статті 1 Господарського кодексу України він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 306 Господарського кодексу України, у частині першій якої визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Частиною третьою статті 306 Господарського кодексу України також закріплено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами (частина п'ята статті 306 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини п'ятої статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Ураховуючи те, що між сторонами укладений договір на транспортування продукції трубопроводами, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то, з огляду на об'єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а відтак на нього, разом із нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про ринок природного газу» та інших законодавчих актів поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що укладеному між сторонами договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 № 1109011164/П36, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, з огляду на об'єктивні ознаки цієї діяльності, притаманні риси, у тому числі договору перевезення .
Аналогічний правовий висновок викладений у постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19 та від 23.07.2020 у справі 920/180/19.
Як зазначено вище, на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з транспортування природного газу за період з січня 2018 по квітень 2019 року на загальну суму 10699787,06 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що містяться в матеріалах справи (т.1, а.с.34-49).
Згідно банківських виписок Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про операції за договором транспортування природного газу № 1109011164/П36 від 28.09.2011, вбачається, що за період з 31.01.2019 по 16.05.2019, заборгованість відповідача перед позивачем була частково погашена (т.1, а.с.50-63) залишок не погашено боргу становить 104451,50 коп за квітень 2019 року, даний факт також підтверджується розрахунком позивача щодо суми основного боргу (т.1, а.с.64-67).
З розрахунку позивача вбачається, що всі оплати на суму 10595335,56 грн проведені згідно Постанови КМУ від 04.03.02 №256. Разом з тим пеня, 3% річних та інфляційні нарахування позивачем здійснено на всю суму несвоєчасно виконаних грошових зобов'язань відповідача за надані послуги з транспортування природного газу в межах укладеного між сторонами договору.
В обґрунтування підстав для стягнення пені та 3% річних та інфляційних позивач посилається на здійснення відповідачем платежів з порушенням термінів оплати, визначених розділом 5 договору.
Положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.5. договору, оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу.
Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги - проводяться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
У платіжних дорученнях Замовник повинен обов'язково вказувати номер Договору, дату його підписання та звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата. У випадку, якщо в платіжних дорученнях Замовника не зазначено номер Договору, дата його підписання, звітний період (місяць, рік), за який здійснюється оплата, Газотранспортне підприємство зараховує кошти, що надійшли від Замовника, у першу чергу як погашення заборгованості за надані послуги з транспортування газу, що виникла перша за часом попередніх періодах.
У випадку, якщо Замовник є гарантованим постачальником, то Замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (п. 5.6. Договору).
Положеннями ст.611 ЦК України та ст.230 ГК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.
Необхідною умовою для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання є факт невиконання або виконання зобов'язання з порушенням строків.
Судом встановлено, що розрахунки за договором транспортування природного газу відповідачем здійснювались згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою КМУ від 04.03.02 №256.
Матеріалами справи підтверджено, що послуги з транспортування природного газу на підставі укладеного між сторонами договору на загальну суму 10595335,56 грн були оплачені у період з 23.02.2018 по 16.05.2019, згідно постанови КМУ №256 від 04.03.02 (за рахунок відшкодування з державного бюджету пільг та субсидій).
Позивач самостійно зазначає про проплати згідно постанови КМУ №256 від 04.03.02 у наданих розрахунках.
Зауважень чи документів в підтвердження повернення коштів, які сплачені з невірним зазначенням підстав оплати сторони до матеріалів справи не надали.
Суд зазначає, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 БК України).
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256.
Згідно з п.4 Порядку №256, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто, держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.
Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами на підставі Постанови КМУ №256 від 04.03.02 зазнають імперативного регульованого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій, зокрема таким актом є постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.02 №256.
Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
За вказаних обставин, з аналізу положень Порядку №256 вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що позбавляє відповідача можливості самостійно впливати в повній мірі на правовідносини за договором купівлі-продажу природного газу стосовно виконання обов'язку з оплати обсягів природного газу, тобто усуває відповідача від процесу сплати за поставлений природний газ та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів за рахунок державних субвенцій.
Аналогічні правові висновки міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 31.05.19 у справі № 924/296/18 та постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.04.19 №906/278/18, постанові Верховного суду від 09.09.19 у справі № 908/885/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.19 у справі №922/3013/18, постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.12.19 у справі №922/932/19.
Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України свобода підприємницької діяльності обмежується відповідними законами, крім того господарювання в Україні може мати обмеження з боку держави (державних органів) для регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.
Згідно зі ст. 7 ГК України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
За приписами ст. 12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
На підставі ч.4 ст.179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
З огляду на викладені обставини, оскільки оплата наданих послуг з транспортування природного газу на підставі укладеного між сторонами договору здійснювалась в порядку та на умовах визначених Постановою КМУ №256 від 04.03.02, суд дійшов висновку, що відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.
З наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за надані послуги з транспортування природного газу, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді нарахування пені, 3 % річних та інфляційних, здійснені позивачем за період з 23.02.2018 по 16.05.2019 .
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №918/553/18 та від 17.12.2019у справі № 922/932/19.
В зв'язку з означеним суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 4732,82 грн, 3% річних в сумі 10933,00 грн, та інфляційних втрат в сумі 27718,77 грн , нарахованих за певні періоди на суму основного боргу в загальному розмірі 10595335,56 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення 104451,50 грн основної суми боргу за квітень 2019 року на здійснених нарахувань у вигляді 3% річних в сумі 4953,58 грн, інфляційних втрат в сумі 2724,93 грн та пені в розмірі 17699,52 грн на зазначену суму, суд керується наступним:
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не здійснив оплати за надані послуги з транспортування природного газу за квітень 2019 року у повному обсязі, в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість у сумі 104451 грн 50 коп.
Проте, відповідачем заявлено у справі клопотання про застосування строку позовної давності, обґрунтовуючи свою заяву тим, що до даний правовідносин слід застосовувати ст. 315 Господарського кодексу України, якою передбачена спеціальна позовна давність - 6 місяців.
Ураховуючи те, що між сторонами укладений договір на транспортування продукції трубопроводами, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо-технічного призначення трубопроводами, то, з огляду на об'єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів закріплене в статті 306 Господарського кодексу України, а відтак на нього, разом із нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про ринок природного газу» та інших законодавчих актів поширюються й норми Господарського кодексу України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що положення частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Так, відповідно до частини п'ятої ст. 315 Господарського кодексу України унормовано, що для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №920/206/19.
Поряд з цим, Цивільним кодексом України закріплено, що:
- позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України);
- загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України);
- для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Водночас, частиною першою статті 259 Цивільного кодексу визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
В матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами письмової домовленості про збільшення строку позовної давності.
За змістом статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до пункту 5.6 Договору остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Враховуючи п. 5.6. Договору, строк оплати послуг, наданих у квітні 2019 року настав 21.05.2019.
Відповідно, шестимісячний строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення суми основної заборгованості в розмірі 104451,50 грн за транспортування природного газу у квітні 2019 року сплив 21.11.2019.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 104451,50 грн за надані послуги з транспортування природного газу у квітні 2019 року слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.
Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і підлягає його долю.
Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
А отже, до вимог позивача про стягнення пені в сумі 17699,52 грн, інфляційних втрат в сумі 2724,93 грн та 3% річних в сумі 4953,58 грн, нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 104451,50 грн слід також застосовувати спеціальний строк позовної давності.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 17699,52 грн, 3% річних в сумі 4953,58 грн та інфляційних втрат в сумі 2724,93 грн, нарахованих на суму основного боргу в сумі 104451,50 грн за квітень 2019 року, у зв'язку зі спливом позовної давності.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи в сукупності всі обставини страви, подані докази та норми права, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується наступним
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 123, 129, ч. 1 ст. 130, ст. 232, 233, 236 238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Копію рішення направити сторонам у справі
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 02.12.2021.
Суддя С.В. Заєць