вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" листопада 2021 р. Справа № 911/1448/21
За позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", 01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6
до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради, 09800, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Соборна, будинок 19А
про стягнення 1 064 954,48 грн за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю представників сторін:
від позивача: Орел С.С. (посв. № ЗП001663 від 30.05.2018, дов. № 14-115 від 09.04.2020);
від відповідача: Мамаєв Д. Ю. (посв. № КВ6127 від 12.07.2018, ордер АА № 0010552 від 17.06.2021).
суть спору:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради про стягнення заборгованості за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 в розмірі 1 064 954,48 грн, з яких 936 626,39 грн основний борг,16 862,25 грн пеня, 30 077,61 грн 3% річних та 81 388,23 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 в частині оплати за переданий газ у визначений договором строк, що послугувало для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
06 липня 2021 року від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява про виправлення описки в позовній заяві та уточнення періодів нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
08 липня 2021 року від Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не заперечує факт наявності основної заборгованості перед позивачем за договором та просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних збитків та 3 % річних. Окрім того, у відзиві відповідачем стверджується, що не підлягає нарахуванню пеня за період з 12.03.2020 по 01.12.2020 відповідно до пункту 15 розділу ІІ Прикінцеві положення "Закону України "Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ та зазначено про зменшення розміру пені на 70% в разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.07.2021 суд вирішив продовжити строк підготовчого провадження на тридцять календарних днів; ухвалив закрити підготовче провадження у справі 18.08.2021 та призначити розгляд справи по суті на 19.08.2021.
16 липня 2021 року від Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримуючи позовні вимоги в повному обсязі зазначав про те, що останній не вбачає виключних та достатніх підстав для застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Також зазначив, що при розрахунку пені враховано положення Прикінцевих положень "Закону України "Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік" на які посилається відповідач у відзиві.
16 вересня 2021 року від Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат на підставі Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" із змінами, внесеними згідно із Законом № 1639-IX від 14.07.2021.
07 жовтня 2021 року відповідачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копію наказу № 190 від 03.08.2017 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання", реєстр теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання, заяву КП "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради про проведення списання штрафних та фінансових санкцій та реструктуризацію існуючої заборгованості.
Підготовчі судові засідання та засідання по розгляду справи по суті неодноразово відкладались.
За наслідками судового засідання 18.11.2021 відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну і резолютивну частини рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
30 вересня 2019 року між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як постачальником, та Комунальним підприємством Київської обласної ради "Тетіївтепломережа", найменування якого змінено на Комунальне підприємство "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради, як споживачем, укладено договір № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору, природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
В силу положень пункту 2.1 Договору постачальник передає споживачу у жовтні 2019 - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 355,6 тис. куб. м в тому числі по місяцях.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі (пункт 3.1 Договору).
Як визначено пунктом 4.2 Договору, ціна за 1000 куб. м природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.
Згідно з пунктом 4.3 Договору, ціни на природний газ, зазначені в прейскуранті, є обов'язковими за цим договором з моменту введення їх в дію (з дати, зазначеної у відповідному прейскуранті); споживач самостійно відслідковує інформацію щодо цін на відповідний розрахунковий період (місяць постачання) і вважається повідомленим про зміну цін з дати розміщення інформації на веб-сайті постачальника, але не пізніше дати введення їх в дію, або з дати направлення на електронну адресу споживача (зазначену в п. 12 договору) проекту додаткової угоди, інформаційного повідомлення тощо.
Відповідно до пункту 4.4 Договору загальна вартість договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Пунктом 5.1 Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 Договору).
Додатковими угодами №№2-9 до договору № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 сторони погоджували ціну природного газу, а саме:
- за додатковою угодою № 2 від 31.10.2019 ціна природного газу разом із ПДВ та з урахуванням тарифу на послуги транспортування газу використаного у період з 01.10.2019 по 31.10.2019 складала 5 315,9405 грн за 1000 куб.м;
- за додатковою угодою № 3 від 12.11.2019 ціна - 6067,43грн за 1000 куб. м; період з 01.11.2019 по 30.11.2019;
- за додатковою угодою № 4 від 09.12.2019 ціна - 5320,663 грн за 1000 куб. м; період з 01.12.2019 по 31.12.2019;
- за додатковою угодою № 5 від 23.12.2019 ціна - 6 788,63 грн за 1000 куб. м; період з 01.01.2020 по 31.01.2020;
- за додатковою угодою № 6 від 28.01.2020 ціна - 5728,99 грн за 1000 куб. м; період з 01.01.2020 по 31.01.2020;
- за додатковою угодою № 7 від 24.02.2020 ціна - 4 886,59 грн за 1000 куб. м; період з 01.02.2020 по 29.02.2020;
- за додатковою угодою № 8 від 23.03.2020 ціна - 4 224,19 грн за 1000 куб. м; період з 01.03.2020 по 31.03.2020;
- за додатковою угодою № 9 від 23.04.2020 ціна - 3 625,39 грн за 1000 куб. м; період з 01.04.2020 по 30.04.2020.
Копії додаткових угод містяться в матеріалах справи.
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу природний газ у період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року включно на загальну суму 1 690 340,76 грн. До матеріалів справи подано копії підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі природного газу, які в порядку пунктів 3.1, 5.1 договору є підставою для остаточних розрахунків між сторонами до 25 числа включно наступного місяця за місяцем поставки, а саме:
- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 43 691,71 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2019 на суму 346 393,66 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2019 на суму 363 629,00 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2020 на суму 410 820,80 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2020 на суму 314 531,68 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2020 на суму 206 028,55 грн,
- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2020 на суму 5 242,36 грн.
Як стверджує позивач, відповідач, в порушення своїх договірних зобов'язань, за отриманий природний газ розрахувався частково, сплативши 753 714,37 грн та з порушенням строків, встановлених умовами договору.
До матеріалів справи долучено довідку по операціях за Договором № 5220/1920-ТЕ-17 від 30.09.2019 та виписки з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що оплата за поставлений природний газ відповідачем здійснювалась з порушеннями встановленого договором строку.
Таким чином, як зазначає позивач, станом на день звернення до суду із розглядуваним позовом заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений та неоплачений природний газ становить 936 626,39 грн.
Відповідач не заперечує наявність заборгованості за поставлений природний газ.
Разом з тим, невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині оплати отриманого газу, стало підставою для застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору.
З огляду на що позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача з урахуванням заяви про уточнення періодів таких нарахувань 16 862,26 грн пені за загальний період з 26.11.2019 по 17.04.2020; 30 077,61 грн 3% річних з 26.11.2019 по 31.03.2021 та 81 388,23 грн інфляційних втрат нарахованих за загальний період з березня 2020 року по березень 2021 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов таких висновків.
За змістом статей 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Укладений між сторонами договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що у відповідності до пункту 5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
З наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково, а також із порушенням строків таких розрахунків, що підтверджується, зокрема, сальдо та довідкою по операціях по підприємству "Тетіївтепломережа КП ТМР" за період з 01.10.2019 по 31.12.2019, банківськими виписками по рахунку позивача.
Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором та сплати коштів за спожитий природний газ у повному обсязі не надав, разом з тим не заперечував про наявність такої заборгованості.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 936 626,39 грн, а вимога позивача про стягнення з відповідача облікованої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 16 862,26 грн пені нарахованої за загальний період із 26.11.2019 по 17.04.2020; 30 077,61 грн 3% річних нарахованих за загальний період з 26.11.2019 по 31.03.2021 та 81 388,23 грн інфляційних втрат нарахованих за загальний період з березня 2020 року по березень 2021 року.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Договором визначено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2).
Разом з тим, пунктом 7.2 Договору, з урахуванням додаткової угоди № 6 від 28.01.2020, яка вступила в дію за згодою сторін з 01.01.2020, передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до положень статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Крім того відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначених норм, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних, відповідач посилається на Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", який набув чинності 29.08.2021 та стверджує, що відповідно до статті 5 вказаного Закону заборгованість за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019 підлягає реструктуризації, а штрафні та фінансові санкції списанню. Відповідно до вимог зазначеного закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості необхідно включення до реєстру підприємств. Відповідач стверджує, що Підприємство було включено до реєстру на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.08.2017 № 190 "Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання".
З приводу цього суд зазначає, що 29.08.2021 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" № 1639-ІХ, яким внесено зміни, зокрема, до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIII (далі - Закон №1730-VIII).
Дія Закону № 1730-VIII поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Положення Закону № 1730-VIII тут і надалі застосовуються в редакції Закону № 1639-ІХ від 14.07.2021.
Відповідно до статті 5 Закону № 1730-VIII реструктуризації підлягають кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 червня 2021 року для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, а також заборгованість за послуги з розподілу і транспортування природного газу та кредиторська заборгованість теплопостачальних організацій перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг споживачам, які утворилися станом на 1 червня 2021 року (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість).
Реструктуризація заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення шляхом розстрочення, зокрема:
на 72 календарні місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору - у разі відсутності забезпечення виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості будь-яким видом забезпечення, передбаченим законодавством України, якщо загальний обсяг заборгованості такої теплопостачальної або теплогенеруючої організації за спожитий природний газ, яка підлягає реструктуризації відповідно до цього Закону, не перевищує 10 мільйонів гривень.
на 84 календарні місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору, за умови забезпечення виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості на суму реструктуризації згідно з частиною четвертою цієї статті.
За змістом частини першої статті 7 Закону № 1730-VIII нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
- підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону.
Водночас, Закон № 1730-VIII містить наступні умови для врегулювання кредиторської заборгованості у відповідності до вимог цього Закону.
Так, частиною першою статті 3 Закону № 1730-VIII передбачає, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
За змістом частини другої статті 3 Закону № 1730-VIII для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються документи (згідно переліку).
Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу (абз. 9 частини другої статті 3 Закону № 1730-VIII).
Відповідно до абзацу 9 частини першої статті 1 Закону № 1730-VIII, реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Таким чином, для участі у процедурі врегулювання заборгованості шляхом реструктуризації, необхідною умовою є включення до реєстру.
Судом враховано, що листом б/н б/д відповідач звернувся до позивача з вимогою про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ (арк. ст. 171-172).
У відповідь на звернення відповідача листом за вих. № 23/5-1120-21 від 15.09.2021 позивач повідомив, що компанією буде вжито заходів щодо виконання Закону № 1730-VIII.
Таким чином, твердження відповідача, що Комунальне підприємство "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради є учасником процедури врегулювання та включений до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості на підставі наказу № 190 від 03.08.2017 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання" у відповідності до статті 3 Закону 1730-VIII (в новій редакції) є недоведеними.
Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII, в редакції Закону № 1639-ІХ від 14.07.2021.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення Комунальним підприємством "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради виконання грошового зобов'язання за договором № 5220/1920-ТЕ-17 постачання природного газу від 30.09.2019, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційний втрат.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, також посилався на приписи перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, згідно із якими, відповідач звільнений з 12.03.2020 від нарахування штрафних санкцій.
Так, згідно з пунктом 15 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ, тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнено від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 від 11.03.2020 на усій території України було установлено карантин з 12.03.2020.
З урахуванням наведених положень, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX пеня не повинна нараховуватись починаючи з 12.03.2020.
Суд зазначає, що заперечення позивача про те, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ набрав чинності 18.04.2020 та не може бути застосований до спірних правовідносин починаючи з 12.03.2020, оскільки не має зворотної дії в часі, є помилковими, оскільки звільнення від нарахування пені та штрафних санкцій виробників теплової енергії саме з 12.03.2020 (введення на території України карантину) прямо передбачено в самому Законі № 553-IX, що узгоджується із приписами статті 58 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 922/29/21.
З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені здійснено за період часу з 26.11.2019 по 17.04.2020, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Враховуючи наведене, суд здійснює перерахунок суми пені за період з 26.11.2019 по 11.03.2020, згідно розрахунку якого, сума пені становить 9 471,37 грн.
Суд також зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних, не є штрафними санкціями, тому їх нарахування не обмежується Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Здійснивши перевірку розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що нарахування здійснено вірно.
Відзив відповідача також містить нечітко сформульоване клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 70%, обґрунтовуючи таке клопотання тим, що несвоєчасна оплата за спожитий природний газ виникла з вини боржників перед Комунальним підприємством "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України , які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваних неустойки (штрафу, пені), відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, відсотків річних, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Враховуючи, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені невмотивоване, жодних належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань та винятковості даного випадку матеріали справи не містять, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 70%.
Посилання відповідача на постанови Верховного Суду у яких зроблені висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, судом відхиляються, оскільки рішення щодо зменшення пені господарськими судами ухвалюються, виходячи із конкретних обставин кожної справи, з урахуванням відповідних аргументів сторін (Близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.11.2021 у справі № 922/4302/20; від 25.10.2021 у справі № 922/29/21).
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти у загальній сумі 1 057 563,60 грн, з яких: заборгованість 936 626,39 грн, пеня 9 471,37 грн, 3% річних 30 077,61 грн та інфляційні втрати 81 388,23 грн. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з частинами першої - третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Тетіївтепломережа" Тетіївської міської ради (09800, Київська область, Тетіївський район, місто Тетіїв, вулиця Соборна, будинок 19А, код 24879282) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код 20077720) 1 057 563 (один мільйон п'ятдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят три) грн 60 коп. (з яких: заборгованість 936 626,39 грн, пеня 9 471,37 грн, 3% річних 30 077,61 грн, інфляційні втрати 81 388,23 грн), а також 15 863 (п'ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн 45 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Повне рішення складено та підписано: 29.11.2021