вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" грудня 2021 р. Справа№ 910/18422/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання,
розглянувши апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 (повний текст рішення складено 21.07.2020)
у справі № 910/18422/20 (суддя Головіна К.І.)
За позовом Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів"
до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"
про стягнення 4 055 737,70 грн.
та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва"
до Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів"
про розірвання договору, -
У 2020 році Державне підприємство "Фінансування інфраструктурних проектів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" про стягнення 4 055 737,70 грн.
Первісний позов обґрунтовано тим, що відповідач за первісним позовом порушив свої зобов'язання за договором позики в частині своєчасного та повного повернення наданих грошових коштів.
Також, Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" про розірвання договору.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувались на момент укладання договору позики, а саме - відсутність коштів у Державному бюджеті України та бюджеті міста Києва для погашення отриманої Дирекцією позики, що не були передбачені Урядом України, у той час, як рішенням Київради № 410/5222 від 23.12.2010 року "Про надання КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" згоди на отримання безпроцентної позики" Дирекцію фактично було зобов'язано укласти договір позики. Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом посилаючись на ст. 652 ЦК України, просив розірвати договір безпроцентної позики № 34 від 30.12.2010 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року первісні позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" на користь Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів" заборгованість у сумі 4 000 000 грн. 00 коп., інфляційні втрати у сумі 40 000 грн. 00 коп., 3 % річних у сумі 15 737 грн. 70 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 60 836 грн. 07 коп. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів того, що Київрада примусила Дирекцію укласти договір позики № 34 від 30.12.2010 року. Також місцевим господарський суд зазначив, що КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" є самостійним суб'єктом господарювання, який здійснює свою господарську діяльність на власний розсуд, має на меті отримання прибутку та несе ризик з урахуванням принципів підприємницької діяльності, водночас, відповідачем за первісним позовом не надано належних та вірогідних доказів, які б підтверджували неможливість виконання Дирекцією своїх зобов'язань за договором позики № 34 від 30.12.2010 року. Щодо зустрічного позову суд першої інстанції зазначив, що Дирекція не довела факту настання істотної зміни обставин в розумінні ст. 652 ЦК України, якими сторони керувалися при укладенні договору, а відтак - немає підстав для розірвання договору позики.
Не погодившись із прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та не повним з'ясуванням обставин. Зокрема скаржник зазначає, що відповідач за первісним позовом укладаючи спірний договір позики діяв не добровільно та самостійно, адже це було здійснено на виконання рішення Київради. Також скаржник звертає увагу, що якби Київрада не зобов'язалась перебачити у своїх бюджетах на наступні роки кошти для погашення позики, відповідач за первісним позовом, як позичальник взагалі не уклав би спірний договір. Крім того скаржник наголошує, що він, як позичальник за спірним договором мав повертати позику виключно в розмірі фактичного надходження грошових коштів (передбачених законом про Державний бюджет України відповідно на 2011 та подальші роки за рішенням Уряду) на рахунок відповідача за первісним позовом. Втім, ні 2011 року, ні кожного наступного року включно по теперішній час на рахунок відповідача за первісним позовом для повернення позики фактично жодного разу такі кошти не надходили, адже не передбачалися законом про Державний бюджет України. Також скаржник вказує, що він не вправі самовільно розпоряджатися своїм прибутком (в т.ч. для погашення позики), в той же час, відповідачем за первісним позовом було чітко використано надану позику за її цільовим призначенням. Окрім цього скаржник зазначає, що він не мав можливості внести в затверджену Національним агентством з питань підготовки та проведення в України фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу №170 від 04.11.2010 року форму жодних змін, паралельно будучи змушеним його підписувати рішенням Київради, що на думку скаржник ніяк не свідчить про свободу договору та про правомірність покладення всієї відповідальності за виконання умов такого імперативного договору виключно на відповідача за первісним позовом. Скаржник наголошує, що його зобов'язання з повернення позики слід вважати припиненими неможливістю їх виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, а саме у зв'язку з тим, що погашення такого боргу унеможливлюється не вчиненням дій (бездіяльністю) щодо передбачення коштів на його погашення іншими особами - Київською міською радою та КМДА (у бюджеті міста Києва) та Кабінетом Міністрів України (у Державному бюджеті України) за 2011 рік та всі наступні роки. Щодо доводів апеляційної скарги стосовно зустрічного позову скаржник зазначає, що позивач за зустрічним позовом зобов'язаний був повертати позику виключно в розмірі фактичного надходження грошових коштів (передбачених законом про Державний бюджет) на його рахунок, тобто на думку скаржника позика є умовна. В той же час скаржник повторно зазначає, що Київська міська рада прямо зобов'язала дирекцію укласти спірний договір. З огляду на викладене, на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладанні даного договору без відшкодування сторонами будь-яких витрат одна одній, та враховуючи ст. 607 Цивільного кодексу України (через неможливість виконання даного договору у зв'язку з вищевказаними обставинами, за які, звісно, жодна із сторін не відповідає) є підстави для розірвання договору безпроцентної позики від 30.12.2010 року №34. Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що всі доводи апеляційної скарги аналогічні доводам, які скаржник вказував у відзиві на первісний позов та у зустрічному позові в суді першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року у справі №910/18422/20 та призначено розгляд справи на 06.10.2021 року.
09.09.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
21.09.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
06.10.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Державного підприємства "Фінансування інфраструктурних проектів", позивача за первісним позовом у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з розглядом питання щодо можливості укладання мирової угоди.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 року оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року на 27.10.2021 року.
Судове засідання, призначене на 27.10.2021 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Агрикової О.В. на лікарняному з 26.10.2021 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 року розгляд справи призначено на 01.12.2021 року.
23.11.2021 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення.
В судовому засіданні 01.12.2021 року представник відповідача за первісним позовом надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник позивача за первісним позовом надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Київради № 410/5222 від 23.12.2010 року "Про надання КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" згоди на отримання безпроцентної позики" було вирішено (а.с. 79-80):
- надати КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" згоду на отримання від ДП "Фінінпро" безпроцентної позики з метою виконання завдання № 7 (створення сучасних доріг для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів. Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах відповідно до додатка 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" № 357 від 14.04.2010 року) (далі - завдання № 7) (п. 1);
- зобов'язати КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" укласти з ДП "Фінінпро" договори про надання безпроцентної позики з метою виконання завдання № 7 (п. 2.1);
- забезпечити цільове використання коштів згідно з умовами укладених договорів (п. 2.2);
- передбачити кошти за отримання і користування безпроцентною позикою в бюджетах на наступні роки (п. 3).
В подальшому, 30.12.2010 року між ДП "Фінінпро" (позикодавець) та КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" (позичальник) був укладений договір безпроцентної позики № 34 (далі - договір). (а.с. 33-37).
Відповідно до п. 1.1. договору позикодавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а останній зобов'язується прийняти позику, використати її за цільовим призначенням, відповідно до мети позики та повернути вказану позику позикодавцеві у визначений цим договором строк.
Згідно з п. 1.2. договору надання, використання та повернення позики здійснюється відповідно до Порядку та постанови Кабінету Міністрів України "Про надання у 2010 році державних гарантій за зобов'язаннями Національного агентства з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу" № 766 від 18.08.2010 р.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що метою та цільовим призначенням позики є виконання позичальником завдання № 7 (Створення сучасних доріг для забезпечення надання послуг громадського транспорту міст Києва, Донецька, Львова, Харкова та здійснення контролю за безпекою на дорогах, що ведуть до стадіонів. Будівництво, реконструкція, ремонт автомобільних доріг комунальної власності у містах відповідно до додатка 2 до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу" № 357 від 14.04.2010 року (далі - "Програма").
Відповідно до п. 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 11.05.2011 р. розмір позики за цим договором становить 4 000 000, 00 грн.
Згідно з п. 2.3 договору, в редакції додаткової угоди № 5 від 02.10.2017 р. плата за користування позикою становить 2 160,00 на рік та сплачується рівними частинами щомісяця до 5 числа кожного наступного місяця.
Строком повернення позики є 01.10.2020 року (п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 5 від 02.10.2017 р.).
Відповідно до п. 4.3. договору позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок позикодавця, відкритий в органах Державного казначейства України в розмірі фактичного надходження грошових коштів (передбачених законом про Державний бюджет України відповідно на 2011 та подальші роки та рішенням Уряду) на рахунок позичальника для повернення позики за даним договором.
Також пунктом 7.1. договору встановлено, що договір підписується сторонами та вважається укладеним з моменту надання позики позичальнику і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Судом першої інстанції також встановлено, що в матеріалах справи наявні Додаткові угоди № 1-5 від 06.04.2011 року, від 11.05.2011 року, від 29.06.2011 року, 17.07.2015 року, від 02.10.2017 року до договору позики № 34 від 30.12.2010 року, якими сторони змінювали розмір позики, плату за отримання і користування позикою, а також строк її повернення. (а.с. 38-48).
Позивач за первісним позовом на виконання умов договору позики надав відповідачу за первісним позовом грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 76 від 13.04.2011 року. (а.с. 49).
Також в матеріалах справи наявний лист Міністерства фінансів України від 28.10.2014 року відповідно до якого Міністерство зазначило, що у нього відсутні законні підстави щодо розробки порядку повернення запозичених коштів. (а.с. 179-180).
22.09.2020 року ДП "Фінінпро" звернулось до Дирекції з вимогою забезпечити своєчасне виконання зобов'язань за договором позики. Однак, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. (а.с. 52-54).
Дирекція, листом № 31-1751 від 22.08.2016 року зверталась до Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської ДА, у якому посилалась на початок підготовки до формування бюджету на 2016 рік та просила Департамент передбачити у бюджеті міста Києва на 2016 рік грошові кошти для погашення позики у сумі 4 000 000,00 грн. (а.с. 81-82).
У відповідь на вказаний лист Департамент будівництва та житлового забезпечення повідомив Дирекцію листом від 05.09.2016 року про неможливість включення видатків у сумі 4 000 000,00 грн. на погашення запозичень із міського бюджету, оскільки будь-які видатки повинні передбачатись під час складання проекту Державного бюджету на відповідний рік, а не під час фактичного виконання бюджету. (а.с. 85).
В подальшому, листом № 31-1924 від 08.09.2016 року відповідач за первісним позовом звернувся до Департаменту будівництва та житлового забезпечення, про сприяння у вирішенні питання щодо включення до проекту Державного бюджету України на 2017 рік бюджетних призначень на погашення позики. Втім, як вірно зазначено місцевим господарським судом доказів відправлення даного листа матеріали справи не містять. (а.с. 83-84).
Також, вже під час виникнення даного спору та спливу строку для повернення позики КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" звернулась з листом №03-1611/20аз від 16.11.2020 року до Київської міської державної адміністрації, з листом №01-1901/21аз від 19.01.2021 року до Кабінету Міністрів України про надання інформації щодо включення (планування) Кабінетом Міністрів України та Київрадою до бюджету коштів для погашення отриманої Дирекцією позики за договором № 34 від 30.12.2010 року. (а.с. 230-236, 217-221).
Міністерство фінансів України листом №12010-19/2-10/40176 від 23.12.2020 року повідомило, що Київрада, Нацагенство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів або інші центральні органи виконавчої влади під час складання проекту Державного бюджету з поданням про включення Мінфіном коштів на повернення Дирекцією позики не звертались. Також Міністерство фінансів України звернуло увагу Дирекції, що відповідно до Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 809 від 15.06.2011 р., до Мінфіну або органу виконавчої влади, який здійснює функції з управління державною власністю, для погодження здійснення запозичення або внесення змін до запозичення має звертатись саме підприємство-позичальник (не позикодавець). (а.с. 214-216).
Департамент транспортної інфраструктури листом №053-18900 від 09.12.2020 року вказав, що починаючи з 2011 року Київрадою кошти для погашення позики не передбачались. У цьому ж листі Департамент зазначив, що відповідно до Статуту КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" метою діяльності відповідача є отримання прибутку шляхом впровадження діяльності у сфері організації, будівництва, архітектури, інжинірингу тощо. При цьому планування фінансово-господарської діяльності здійснюється підприємством шляхом складання річного фінансового плану, який затверджується та погоджується у порядку та формою, що визначає виконавчий орган Київради згідно рішенням Київради № 398/3232 від 01.10.2007 р. "Про затвердження порядку розподілу прибутку підприємствами, установами та організаціями, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та державними підприємствами, що перебувають у сфері управління виконавчого органу Київської міської ради". (а.с. 237-239).
Отже, спір у справі на думку позивача за первісним позовом виник у зв'язку з тим, що відповідач за первісним позовом, зі свого боку, зобов'язання щодо повернення позики у визначені строки не виконав, грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн. до 01.10.2020 року не повернув.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За умовами ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
З наведених вище норм вбачається, що договір позики може бути сплатним або безоплатним. Відносини позики вважаються сплатними, якщо їх безоплатний характер прямо не встановлений цим Кодексом, іншими актами законодавства або конкретним договором. Відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, яка надається у позику.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.
Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції з преамбули договору позики № 34 від 30.12.2010 року вбачається, що укладаючи договір позики, сторони розуміли значення та умови цього договору, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні, та те, що він не носить характеру фіктивного чи удаваного.
Відповідно до ст. 1 Бюджетного Кодексу України (далі - БК України) одержувач бюджетних коштів - це суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.
Відповідно до п. 1.4 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби в Україні бюджетне фінансове зобов'язання - це зобов'язання одержувача бюджетних коштів сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем за первісним позовом не спростовано факт отримання послуг та наявності боргу перед позивачем за первісним позовом згідно укладеного з позивачем договору.
Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Правовідносини, які склались між сторонами є цивільними правовідносинами, які згідно ст.1 ЦК України засновані на юридичній рівності сторін, і незважаючи на те, що у спірних правовідносинах однією із сторін є орган державної влади та залучені бюджетні кошти, це відносини не бюджетні, а цивільно-правові, а відтак бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в рамках виконання своїх договірних зобов'язань.
Окрім того, за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року № 11/446, постановах Вищого господарського суду України від 19.03.2015 року у справі №910/24268/14, від 24.12.2014 року у справі №906/404/14).
Більше, колегія суддів звертає увагу, що Департамент транспортної інфраструктури в листі №053-18900 від 09.12.2020 року вказав, що відповідно до Статуту КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" метою діяльності відповідача є отримання прибутку шляхом впровадження діяльності у сфері організації, будівництва, архітектури, інжинірингу тощо. При цьому планування фінансово-господарської діяльності здійснюється підприємством шляхом складання річного фінансового плану, який затверджується та погоджується у порядку та формою, що визначає виконавчий орган Київради згідно рішенням Київради № 398/3232 від 01.10.2007 р. "Про затвердження порядку розподілу прибутку підприємствами, установами та організаціями, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та державними підприємствами, що перебувають у сфері управління виконавчого органу Київської міської ради". (а.с. 237-239).
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності визначено статтею 44 ГК України, а саме, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
З викладеного вище вбачається, що зобов'язання, яке на себе взяв відповідач за первісним позовом в частині повернення позики повинно бути виконано, а порядок повернення, встановлений п. 4.3. договору, не звільняє відповідача за первісним позовом від відповідальності, а також й від обов'язку повернути позику, оскільки позичальник відповідно до п. 5.2.2. договору взяв на себе зобов'язання повернути одержану позику.
При цьому, колегія суддів враховує факт того, що відповідач за первісним позовом відповідно до свого статут є прибутковою організацією, а також повинен здійснювати планування фінансово-господарської діяльності шляхом складання річного фінансового плану, який затверджується та погоджується у порядку та формою, що визначає виконавчий орган Київради.
В той же час, матеріали справи не містять доказів складання річного фінансового плану відповідачем за первісним позовом та подання його на затвердження, в якому Дирекція передбачила витрати на бюджетний рік в частині повернення одержаної позики за договором позики.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до рішення Київської міської ради №410/5222 від 23.12.2010 року відповідачу за первісним позовом по перше було надано саме згоду на отримання позики та вже по друге зобов'язано укласти спірний договір, що говорить про безпідставність доводів скаржника про те, що він уклав спірний договір виключно на підставі зобов'язань Київської міської ради.
При цьому, зі змісту договору не вбачається, що він укладений сторонами на виконання саме рішення Київської міської ради №410/5222 від 23.12.2020 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва", як позичальник, мало змогу протягом значного періоду часу (майже протягом 10 років) сприяти належному виконанню своїх зобов'язань перед позикодавцем (поверненню позики), у тому числі за рахунок коштів Державного або місцевого бюджетів, або за рахунок власних коштів, однак, такою можливістю не скористалось.
Щодо посилань відповідача за первісним позовом про застосування до спірних правовідносин положень ст. 607 ЦК України, на підставі яких зобов'язання з повернення позики припинилось колегія суддів зазначає наступне.
Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 Цивільного кодексу України. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК України), ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу (ст. 609 ЦК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
При цьому юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном; учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч.ч. 1-3 ст. 96 ЦК України).
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, як вже було вище встановлено, у відповідача за первісним позовом виник обов'язок повернути позивачу за первісним позовом позики, строк виконання, якого настав, в той же час, підстав для звільнення відповідача за первісним позовом від виконання такого обов'язку не підтверджено, разом з тим відповідачем не надано належних та вірогідних доказів, які б підтверджували неможливість виконання Дирекцією своїх зобов'язань за договором позики № 34 від 30.12.2010 року.
З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги первісного позову про стягнення з відповідача за первісним позовом коштів у сумі 4 000 000,00 грн. на користь ДП "Фінінпро" підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
За порушення зобов'язання з повернення позики ДП "Фінінпро" просило стягнути з Дирекції інфляційні втрати у сумі 40 000, 00 грн. та 3 % річних у сумі 15 737,70 грн. за період з 02.10.2020 року по 18.11.2020 року, який колегією суддів перевірений, з огляду на що місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги первісного позову в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 40 000,00 грн. та 3 % річних у сумі 15 737,70 грн., тобто у сумах, заявлених позивачем за первісним позовом.
Щодо доводів скаржника викладених в додаткових поясненнях поданих до суду апеляційної інстанції 23.11.2021 року стосовно зменшення на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України нарахованої неустойки до 0 (нуль) грн. колегія суддів зазначає наступне.
По-перше, колегія суддів звертає увагу, що скаржник не заявляв в суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру неустойки, а по-друге відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, а отже, з урахуванням всіх обставин справи у їх сукупності, колегія судів дійшла висновку щодо відсутності підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат у справі, що розглядається.
Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.
На думку позивача за зустрічним позовом, істотною зміною обставин є відсутність коштів у Державному бюджеті або бюджеті міста Києва для погашення Дирекцією отриманої за договором № 34 від 30.12.2010 року позики, чого сторони на момент укладання договору не могли передбачити.
Відповідно до вимог статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вимогами статті 652 цього Кодексу унормовано, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.
При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.
Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору.
Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Як вже було вище зазначено, відповідно до п. 4.3. договору позика повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на рахунок позикодавця, відкритий в органах Державного казначейства України в розмірі фактичного надходження грошових коштів (передбачених законом про Державний бюджет України відповідно на 2011 та подальші роки та за рішенням Уряду) на рахунок позичальника для повернення позики за даним договором.
Тобто вказане свідчить, що під час підписання спірного договору, позивач за зустрічним позовом був обізнаний про той факт, що повернення позики здійснюється зокрема за рахунок коштів Державного бюджету, передбачених законом у 2011 році та наступні роки, за наявності рішення Уряду, що в свою чергу говорить про усвідомлення позивачем за зустрічним позовом при підписанні спірного договору, що у Державному бюджеті не буде або буде не вистачати коштів для повернення позики.
Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірний договір з визначеним порядком повернення позики, позивач за зустрічним позовом повинен був оцінити погоджений сторонами порядок повернення позики й відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом наведених законодавчих положень розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.
Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.
Втім, позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних і допустимих доказів, на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених в частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути розірваний за рішенням суду.
Відтак, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що доводи позивача за первісним позовом щодо настання істотної зміни обставин у вигляді відсутності коштів у Державному або місцевому бюджетах для повернення позики, причину якої позичальник не міг усунути після її виникнення, є необґрунтованими, з огляду на що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги КП "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" про розірвання договору позики № 34 від 30.12.2010 року задоволенню не підлягають.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року у справі №910/18422/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року у справі № 910/18422/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18422/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 01.12.2021 року.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко