вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" листопада 2021 р. Справа№ 910/16102/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Вайнер Є.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Тітов І. С.
від відповідача: Когутенко М. Г.;
від третьої особи: Богдан С. В.,
розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року (повний текст рішення складено 13.08.2021 року)
у справі № 910/16102/20 (суддя - Г.П.Бондаренко-Легких)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут"
до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
про стягнення 1 371 590, 00 грн, зобов'язання вчинити дії та визнання протиправними дій,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі - третя особа) про:
- зобов'язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати вимоги абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 «Питання споживання природного газу»;
- визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" у перерахуванні переплати Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406100973,52 грн за договорами купівлі-продажу газу №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року;
- зобов'язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" визнати переплату Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406100973,52 грн за договорами купівлі-продажу газу №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року;
- стягнення з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" частину суми безпідставно збережених грошових коштів в розмірі 1 371 590, 00 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року № 143 "Питання споживання природного газу", що на думку позивача призвело до невизнання переплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у сумі 406 100 973, 52 грн та безпідставному збереженню відповідачем коштів позивача у сумі 406 100 973, 52 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року по справі №910/16102/20 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятою рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України, п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року №143 «Питання споживання природного газу».
Так, скаржник вказав, що суд першої інстанції неправомірно зазначив, що постанови Кабінету Міністрів України №143 та №63 не покладають на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти ,у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями.
При цьому, скаржник наголосив, що він виконав свій обов'язок, покладений на нього постановою Кабінету Міністрів України №143, щодо ненарахування населенню відповідної заборгованості, проте відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку.
Крім того, скаржник зазначив, що ним вірно визначена правова природа спірних коштів, як безпідставно набутих, що повністю кореспондується з нормами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки, грошові кошти утримуються відповідачем безпідставно.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сулім В.В., судді Коротун О.М., Ткаченко Б.О.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі №910/16102/20 своєю ухвалою від 20.09.2021 року.
08.10.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" у задоволенні апеляційної скарги у справі №910/16102/20 у повному обсязі. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі №910/16102/20 залишити без змін.
Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що грошові кошти, повернення яких вимагає позивач, отримано відповідачем на виконання відповідних договорів купівлі-продажу газу, які є належною правовою підставою їх набуття, не є оспорюваними, до яких застосовується принцип правомірності правочину. Характер відносин між сторонами у справі є договірними, а це виключає можливість застосування до них положень Глави 83 Цивільного кодексу України, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, представник відповідача наголосив, що заявлена позивачем вимога визнати переплату не приводить до поновлення порушеного права позивача тому, що у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки, відсутній механізм виконання такого рішення, а відтак вона не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не може призвести до поновлення порушеного права позивача.
02.11.2021 року на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/16102/20 до набрання законної сили рішення по справі №640/3438/21, яка має істотне значення для вирішення даної справи.
03.11.2021 року на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з запровадженням на території Львівської області «червоного» рівня епідемічної небезпеки, яке було задоволено судом.
Північний апеляційний господарський суд продовжив строк розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021у справі № 910/16102/20 та відклав розгляд справи на 25.11.2021 року своєю ухвалою від 04.11.2021 року.
23.11.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів суду від відповідача надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі №910/16102/20, яке, зокрема, було мотивоване тим, що об'єктивна неможливість розгляду справи №910/16102/20 до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/3438/21 про визнання протиправним та нечинним абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №1473 відсутня, оскільки, постанова Кабінету Міністрів України №143 не підлягає застосуванню до правовідносин, що є предметом спору у справі №910/16102/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про зупинення провадження у справі №910/16102/20 до набрання законної сили рішенням суду у справі №640/3438/21 - відмовлено.
Представник скаржника 25.11.2021 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представники відповідача та третьої особи 25.11.2021 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити - без змін.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (покупець) та Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) було укладено наступні договори купівлі-продажу природного газу: №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року, на підставі яких позивач в період з липня 2015 року до серпня 2020 року придбавав у відповідача природний газ, в тому числі для подальшої реалізації населенню.
Так, 30.06.2015 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н. У відповідності до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом липня - грудня 2015 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.07.2015 року по 29.05.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 15-761-Н від 30.06.2015 року було сплачено природний газ на суму 990 904 118,67 грн. У відповідності до розділу XI договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
30.12.2015 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом січня-вересня 2016 року здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.01.2016 року по 30.09.2016 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором на купівлю-продаж природного газу № 16-150-Н від 30.12.2015 року було оплачено природний газ на суму 2 446 419 959.11 грн. У відповідності до Розділу XI Договору (з урахуванням Додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.03.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
28.10.2016 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов'язується передати покупцеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем з жовтня 2016 по березень 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2016 року по 31.03.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 16-431-Н від 28.10.2016 року було сплачено природний газ на суму 4 229 504 384,32 грн. У відповідності до розділу 11 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2016 року і діє в частині продажу газу до 31.03.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
12.04.2017 року між продавцем та покупцем, було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №38ILvz-1917- Н. У відповідності до умов договору продавець зобов'язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом квітня 2017 - вересня 2017 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 30.04.2017 року по 30.09.2017 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу №38ILvz-1917-H від 12.04.2017 року було оплачено природний газ на суму 1 029 959 480,16 грн. У відповідності до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.04.2017 року і діє в частині реалізації газу до 30.09.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
27.09.2017 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов'язується передати покупцеві у 2017-2018 роках природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом жовтня 2017 - жовтня 2018 здійснювалася поставка позивачу природного газу, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії актів наявні в матеріалах справи). Зі свого боку позивачем, на виконання договору з 31.10.2017 року по 31.10.2018 року здійснювалася оплата поставленого природного газу. Загалом позивачем за договором купівлі-продажу природного газу № 17-430-Н від 27.09.2017 року було оплачено природний газ на суму 5 101 982 340,98 грн. У відповідності до п. 11.1 договору (з урахуванням укладених додаткових угод) цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за їх наявності), поширює свою дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.10.2017 року і діє в частині реалізації газу до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
05.11.2018 року між продавцем та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н. У відповідності до умов договору продавець зобов'язується передати покупцеві у 2018 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. На виконання умов вказаного договору відповідачем протягом листопада 2018 - липня 2020 здійснювалася поставка відповідачу природного газу, що підтверджується копіями актів, реєстром операцій та сальдовою відомістю на суму 5 757 648 270,26 грн (копії актів наявні в матеріалах справи). За поставлений природний газ за договором купівлі-продажу природного газу № 18-530-Н від 05.11.2018 року позивач повністю не розрахувався.
Всього за період з липня 2015 року до серпня 2020 року Товариством було придбано природного газу у відповідача на загальну суму 19556005 349,90 грн.
Урядом було затверджено норми споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, згідно з додатками до постанов Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 року № 237 «Про змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» та від 23.03.2016 року № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», що діяли у період 2014-2018 та втратили чинність.
08.02.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами», згідно п. 2 якої передбачено, що не допускається нарахування постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованості за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619 в редакції, що діяла до 01.10.2014 року були встановлені наступні норми споживання газу населенням у разі відсутності газових лічильників:
- плита газова за наявності централізованого постачання гарячої води - 9,8 куб.м (людино-місяць);
- плита газова у разі відсутності централізованого постачання гарячої води та газового водонагрівача 18,3 куб.м (людино-місяць);
- плита газова та газовий водонагрівач - 23,6 куб.м (людино-місяць).
Також, Урядом було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 року (якою визнано такими, що втратили чинність пункти 1-3 Постанови № 63 від 30.01.2019 року), проте, яка, повністю відтворює зміст пунктів постанови Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 року, а саме не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням, у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, в редакції яка діяла до 01.10.2014 року, а також штрафні санкції, 3 відсотки річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
Так, позивач вказав, що у зв'язку з тим, що протягом 2015-2019 років він закуповував природний газ для потреб населення, у тому числі, для споживачів без газових лічильників виключно у відповідача, тому із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України виникла різниця у вартості природного газу, спожитого населенням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 № 619 та вартістю природного газу, спожитого населенням за нормами, за якими не допускається заборгованість згідно з постановами від 08.02.2019 року № 63 та від 27.02.2019 року № 143. Таким чином, за твердженням позивача у нього виникла переплата перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за вищевказаними договорами поставки природного газу, за якими закуповувався газ для потреб населення без лічильників газу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 28.02.2019 року звернувся до відповідача з вимогою за № 79704-Сл-1780-0219, у якій позивач просив здійснити коригування заборгованості та штрафних санкцій на суму 406 100973, 52 грн, із посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами».
Відповідач в свою чергу вищезазначену вимогу відхилив з посиланням на відсутність підстав для здійснення перерахунку та повернення грошових коштів на підставі відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Так само, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір, як правильно встановлено судом першої інстанції є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору, його умови визначаються сторонами на їх розсуд і є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Вартість та об'єм газу були встановлені за взаємною згодою сторін, відображені у відповідних договорах купівлі - продажу газу, і такі договори були виконані обома сторонами, про що свідчать акти приймання - передачі природного газу та позивачем проведена оплата поставленого газу. При цьому, при прийнятті газу за договорами позивачем не було заявлено ні про порушення обсягу поставленого газу, ні про порушення положень договору щодо вартості газу.
Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання укладеного між сторонами договору недійсним матеріали справи не містять.
Тобто, неприпустимі будь - які перерахунки у правовідносинах, які є припиненими внаслідок виконання сторонами своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 25.08.2020 року у справі № Б-23/75-02, від 20.05.2020 рокуу справі № 915/1865/19.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що, в силу чинного законодавства, в даному випадку не допускається зміна умов договору, в тому числі щодо вартості поставленого газу, з огляду на виконання після його виконання договорів купівлі-продажу природного газу №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року.
Щодо твердження скаржника, що постанови Кабінету Міністрів України №143 та №63 не покладають на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти ,у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями, колегія суддів відзначає наступне.
Постанови від 30.01.2019 року № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» та від 27.02.2019 року № 143 «Питання споживання природного газу» визначають лише норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу та не містять вартості природного газу чи інших зобов'язальних приписів для суб'єктів господарювання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені постанови не покладають на Акціонерне товариство «НАК «Нафтогаз України» зобов'язання повернути позивачу чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до Акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України».
Крім того, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що ним вірно визначена правова природа спірних коштів, як безпідставно набутих, що повністю кореспондується з нормами ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки, грошові кошти утримуються відповідачем безпідставно, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Відповідно до змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25.02.2015 року у справі № 3-11гс15.
Отже, системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч.ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Отже, колегія суддів зазначає, що аналіз викладеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та зазначає позивач, він сплатив на користь відвідача оскаржувану суму грошових коштів на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного газу: №15-761-Н від 30.06.2015 року, №16-150-Н від 30.12.2015 року, № 16-431-Н від 28.10.2016 року, №38ILvz-1917-Н від 12.04.2017 року, № 17-430-Н від 27.09.2017 року, № 18-530-Н від 05.11.2018 року, які на момент винесення рішення судом першої інстанції є чинними, відомостей щодо їх розірвання або відмови позивача від вказаних правочинів матеріали справи не містять, а спірні кошти відповідачем отримано в якості оплати за природний газ, відтак колегія суддів дійшла висновку про те, що зазначені кошти відповідачем набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.
Отже, посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованим, оскільки кошти відповідачем не були отримані без будь-яких правових підстав, а перераховані у якості оплати за природний газ, відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача вказаних грошових коштів у розмірі 1 371 590, 00 грн.
Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду викладену від 19.02.2020 року у справі №915/411/19, від 21.02.2020 року у справі №910/660/19, від 17.03.2020 року у справі № 922/2413/19 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідні судові рішення, зокрема, в даних справах зроблено висновок, що положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору.
Щодо твердження скаржника про ефективний спосіб захисту обраного позивачем, колегія суддів відзначає наступне.
Так, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі №910/15651/17.
Вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення і господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Оцінка належності обраного способу захисту повинна здійснюватися з огляду на його ефективність, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, чине законодавство України, не передбачає такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів як визнання протиправними дій суб'єкта цивільних правовідносин, адже задоволення цієї вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Встановлення певних обставин є неналежним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема: постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №910/15651/17, постанові Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.
При цьому, колегія суддів відзначає, що заявлена позивачем вимога визнати переплату не призведе до поновлення порушеного права позивача, тому що у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення, а відтак вона не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і як наслідок, не може призвести до поновлення порушеного права позивача.
У даній справі заявлена вимога про визнання протиправними дій Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з відмови у перерахуванні переплати у сумі 406 100 973, 52 грн за договорами купівлі - продажу газу та надання їм правової оцінки (визнання) як неналежного виконання зобов'язання учасником господарської діяльності, а тому звертаючись до суду з вимогою щодо визнання дій НАК «Нафтогаз України» протиправними, позивач фактично просив установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм відповідну правову оцінку.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 року № 143 «Питання споживання природного газу», колегія суддів відзначає наступне.
Так, виконання вимог законодавства є обов'язком в силу імперативних приписів ст. 68 та 117 Конституції України, відповідно, як правильно встановлено судом першої інстанції у цій частині позивачем також було обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Такі обставини позивачем не доведені.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу хоча і підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог повністю.
Таким чином, твердження скаржника, що він виконав свій обов'язок, покладений на нього постановою Кабінету Міністрів України №143, щодо ненарахування населенню відповідної заборгованості, проте відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку, спростовується висновками суду.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі № 910/16102/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 року у справі №910/16102/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/16102/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Коротун
Дата складення повного тексту 01.12.2021 року.