ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3717/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Мишкіної М.А.
при секретарі - Лук'ященко В.Ю.
за участю представників:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хорс Агро"
на рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2021, суддя в І інстанції Смелянець Г.Є., повний текст якого складено 17.05.2021 в м. Одесі
у справі № 916/3717/20
за позовом: Малого приватного підприємства фірма "Ерідон"
до відповідача: Приватного підприємства "Хорс Агро"
про стягнення 1 321 823,62 грн.
У грудні 2020 року Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" (далі - МПП фірма «Ерідон») звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства "Хорс Агро" (далі - ПП "Хорс Агро") про стягнення 1 023 264 грн. основного боргу, 13 322,79 грн. втрат від інфляції, 147 618,41 грн. 48 % річних, 110 713,81 грн. процентів за користування товарним кредитом та 36 904,61 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 2209/20/06 від 20.01.2020р. щодо оплати у повному обсязі поставленого у лютому 2020 року товару у встановлений строк.
Рішенням господарського суду Одеської області від 06.05.2021 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Хорс Агро" на користь Малого приватного підприємства фірма "Ерідон" основну заборгованість у сумі 1 023 264 грн., інфляційне збільшення заборгованості у розмірі 13 322,79 грн., 48 % річних у розмірі 73 809,20 грн., проценти за користування товарним кредитом у розмірі 110 713,81 грн., пеню у розмірі 18 452 грн. 30 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 827 грн. 35 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково господарський суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що в порушення вимог чинного законодавства та умов спірного договору поставки відповідач не надав суду належних доказів виконання в повному обсязі своїх зобов'язань за укладеним договором щодо повної оплати отриманого товару у встановлений строк.
ПП "Хорс Агро" у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду Одеської області від 06.05.2021 у справі скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовну заяву про стягнення основної заборгованості у сумі 1 023 264 грн. задовольнити, а у задоволенні позовної заяви в частині стягнення інфляційного збільшення заборгованості за договором у сумі 13 322,79 грн., 48% річних від простроченої суми основної заборгованості у розмірі 147 618,41 грн., процентів за користування товарним кредитом у розмірі 110 713,81 грн., пені у розмірі 36 904,61 грн., витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн. відмовити. Відстрочити виконання рішення суду по сплаті основної заборгованості у сумі1 023 264 грн. та судових витрат у сумі 19 827,35 грн. до 31 липня 2021 року.
Скаржник вважає викладені висновки в оскаржуваній частині у рішенні суду такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається на те, що вирощування сільськогосподарських культур є єдиним видом господарської діяльності відповідача, саме тому загибель посівів унеможливлює збирання урожаю, а отже, отримання прибутку підприємством та, відповідно, виконання зобов'язань перед позивачем.
Скаржник звертає увагу апеляційного суду, що спеціальні норми матеріального права (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) вказують на необхідність доведення обставин непереборної сили без зв'язку з обов'язковим наданням сертифікату Торгово-промислової палати України на їх підтвердження. Сертифікат ТПП України є одним із способів доказування форс-мажору, але не єдиним можливим.
Відповідач зазначає, що належне виконання зобов'язань за договором поставки № 2209/20/06 від 20.01.2020 виявилось неможливим внаслідок обставин непереборної сили, якою є природні умови. У результаті засухи та заморозків протягом 2019-2020 років на земельних ділянках, де відповідач вирощує сільськогосподарські культури, відбулось засихання та загибель посівів ПП «Хорс Агро». Відповідачем був наданий суду висновок Одеської регіональної торгово-промислової палати для підтвердження доводів про неможливість виконання своїх зобов'язань за договором поставки внаслідок існування обставин непереборної сили.
Відмовляючи у задоволені заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції послався на те, що водночас, наявність певних погодних умов не залежить від відповідача, а відтак посилання відповідача на наявність можливості виконання судового рішення у випадку його відстрочення судом до 31.07.2021р. не доведені суду. Але відповідач обґрунтовував можливість виконання рішення суду до 31.07.2021 року збільшенням посівних площ, тому скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають наданим відповідачем доказам.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Позивач, зокрема, зазначає, що відповідно до п. 8.8.3. договору поставки №2209/20/06 від 20.01.2020 сторони домовилися, що підтвердженням форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору. Проте, відповідачем у визначені строки не надано документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або її регіональним представництвом, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору за договором поставки № 2209/20/06 від 20.01.2020 року. Надані відповідачем інші документи не є належними та допустимими доказами на підтвердження обставин на які він посилається.
Клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду не було належним чином обґрунтоване та не підтверджене достовірними доказами, а також не відповідає вимогам процесуального законодавства в частині підстав відстрочення виконання рішення суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.01.2020 між МПП фірмою "Ерідон" (постачальник) та ПП "Хорс Агро" (покупець) було укладено договір поставки № 2209/20/06, згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - «товар»), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість такого Товару. Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в Додатках, які є його невід'ємною частиною.
Розділом 2 договору визначено ціну та загальну вартість товару. Ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро). зазначається у Додатках до цього Договору (п. 2.1 договору).
Ціна Товару в національній валюті є орієнтовною та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору. Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору 9) (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 2.3. договору, загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками та видатковими накладними, з врахуванням пункту 3.2. Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна.
Пунктом 3.3 договору, сторони встановили, що оплата Товару, який постачається на умовах попередньої оплати, здійснюється Покупцем на підставі Рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Договору. Термін дії Рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено Сторонами. В разі порушення строків оплати, визначених Рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого на момент надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Оплата Товару, який постачається на умовах відстрочення оплати чи з використанням вексельного способу розрахунків, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.5 цього Договору.
Відповідно до п. 3.6 договору Товар, що був отриманий Покупцем, в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.3 цього Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.
Згідно з п. 5.1 договору, умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках до цього Договору або у Рахунку на оплату, який містить істотні умови поставки.
Крім відповідальності, встановленої п. 6.1 цього договору Покупець: - за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення (п. 6.2 договору).
Пунктом 6.7. договору визначено, що в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) (п. 6.8 договору).
Відповідно до п. 8.8.2 договору сторона, яка зазнала дії форс-мажору та внаслідок цього не в змозі виконати зобов'язання за Договором, повинна негайно звернутися до компетентних органів для фіксації таких обставин, а також не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту настання та припинення таких обставин письмово та обґрунтовано сповістити про це іншу Сторону. Несвоєчасне повідомлення про форс-мажор та/або ненадання підтвердження форс-мажору позбавляє Сторону права посилатися на нього як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань за Договором.
У п. 8.8.3 договору сторони домовились, що підтвердження форс мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору.
Згідно з п. 9.2 договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
Також, сторонами було укладено два додатки до договору поставки №2209/20/06 від 20.01.2020р., зокрема:
- додаток №2209/20/06/1-МД/О від 20.01.2020р. яким встановлено, що оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. - 3.3. Договору поставки, в наступному порядку: 20,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 03.02.2020р.
Для проведення попередньої оплати Покупець отримує у Постачальника "Рахунок на оплату”, термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення.
• 80,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2020р.
У разі відвантаження Постачальником Товару без отримання від Покупця попередньої оплати, як це передбачено в п. 3 цього Додатку, такий Товар буде вважатись поставленим Покупцю на умовах відстрочення оплати. У цьому разі. Покупець зобов'язаний здійснити належний платіж в розмірі попередньої оплатити за такий Товар в продовж 15 (П'ятнадцять) календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною (п. 4 додатку).
У разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П'ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п. 5 додатку).
- додаток №2209/20/06/2-МД/О від 27.01.2020р. яким встановлено, що оплата повної вартості Товару, який постачається на умовах цього Додатку, здійснюється Покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. - 3.3. Договору поставки, в наступному порядку: 20,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 05.02.2020р.
Для проведення попередньої оплати Покупець отримує у Постачальника "Рахунок на оплату”, термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення; 80,00% від загальної вартості Товару Покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2020р.
У разі відвантаження Постачальником Товару без отримання від Покупця попередньої оплати, як це передбачено в п. 3 цього Додатку, такий Товар буде вважатись поставленим Покупцю на умовах відстрочення оплати. У цьому разі. Покупець зобов'язаний здійснити належний платіж в розмірі попередньої оплатити за такий Товар в продовж 15 (П'ятнадцять) календарних днів з моменту його отримання за видатковою накладною (п. 4 додатку).
У разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (П'ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару (п. 5 додатку). На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором, позивач у лютому 2020 року поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 279 079,60 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними №2307 від 04.02.2020р., №2429 від 05.02.2020р., №2662 від 07.02.2020р., №2924 від 11.02.2020р., №3140 від 12.02.2020р., №4766 від 25.02.2020р., підписаними уповноваженими представниками сторін та посвідченими їх печатками.
Отже, за встановленими судом на підставі вищезгаданих документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за спірними накладними згідно з договором поставки складає 1 279 079,60 грн.
Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару поставленого згідно з договором поставки №2209/20/06 від 20.01.2020р. за вищевказаними видатковими накладними у розмірі 255 816 грн., що не заперечується сторонами, а весь інший отриманий товар залишився неоплаченим, у зв'язку з чим в нього утворилася прострочена заборгованість перед позивачем в сумі 1 023 264 грн., що підтверджується обґрунтованим розрахунком обчисленим позивачем та не заперечується відповідачем.
Отже, прострочена заборгованість відповідача за поставлений товар з урахуванням часткової оплати в розмірі 255 816 грн. становить 1 023 264 грн.
Наведене стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ч. 1 ст. 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Колегія суддів зазначає, що згідно ст. 629 ЦК України, ст. 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За вимогами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом установлено, що вищевказаний договір поставки містить умову про строк оплати товару, відповідно до якої оплата повної вартості товару, який постачається на умовах першого Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. - 3.3. договору поставки, в наступному порядку: 20,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 03.02.2020р.
Для проведення попередньої оплати покупець отримує у постачальника "Рахунок на оплату”, термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення; 80,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2020р.
Оплата повної вартості товару, який постачається на умовах другого Додатку, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2. - 3.3. Договору поставки, в наступному порядку: 20,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 05.02.2020р.
Для проведення попередньої оплати покупець отримує у постачальника "Рахунок на оплату”, термін дії якого складає 3 (три) банківських дні, враховуючи дату його оформлення; 80,00% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 31.07.2020р.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростовуючи факту отримання від позивача товару у визначених кількості та вартості, що підтвердив представник відповідача в засіданні апеляційного суду, не надав суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв'язку з чим прострочений борг відповідача перед позивачем в сумі 1 279 079,60 грн. обґрунтовано визнано судом першої інстанції таким, що підлягає стягненню.
За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі умов пунктів 4 та 5 додатків до договору поставки, ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, та пункту 6.2 цього договору нарахував відповідачеві 110 713,81 грн. процентів за користування товарним кредитом та 36 904,61 грн. пені, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 13 322,79 грн. втрат від інфляції та 147 618,41 грн. 48 % річних.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пунктом 6.2. договору встановлено, що відповідач за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 6.8 договору, сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Пунктом 6.7. договору визначено, що в разі невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару у відповідності до умов цього Договору, відповідач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь позивача компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до п. 5 Додатків до договору поставки № 2209/20/06 від 20.01.2020р. у разі порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, відповідач, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, зобов'язаний сплатити на користь позивача плату за користування товарним кредитом у розмірі 36 % річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого відповідачем товару, згідно додатків № 2209/20/06/1-МД/О від 20.01.2020р., № 2209/20/06/2-МД/О від 27.01.2020р.
Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору поставки строку виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не заперечується, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом, пені, процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.
За результатами перевірки обчислених позивачем розрахунків процентів за користування товарним кредитом, пені, процентів річних та втрат від інфляції судом першої інстанції встановлено, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору поставки та чинному законодавству, є арифметично вірними, і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими, доводи відповідача не містять власного контррозрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Разом з тим, частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Тому господарський суд правильно врахував, що ПП "Хорс Агро" є сільськогосподарським товаровиробником, основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур та сільськогосподарська діяльність відповідача перебуває у безпосередній залежності від чинників, за які підприємство не може відповідати, зокрема це стосується погодних умов, що господарські санкції, які встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискредиційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, правомірно вважав справедливим, доцільним, обґрунтованим зменшити розмір пені на 50%, у зв'язку з чим сума, що підлягає стягненню складає 18 452, 30 грн., а також зменшити на 50% розмір заявлених до стягнення з відповідача 48% процентів річних, у зв'язку з чим сума, що підлягає стягненню складає 73 809,20 грн.
Такого висновку господарський суд дійшов із врахуванням правової позиції щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, яка викладена у п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18, згідно з якою: “з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання”.
Аналогічна правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку наведена і у постанові Верховного Суду від 01.10.2020р. у справі №904/5610/19.
Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача колегія суддів не бере до уваги, з огляду на таке.
Згідно з ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, ст. 617 ЦК України встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності. Такими обставинами є випадок та непереборна сила. Доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подати відповідні докази в разі виникнення спору.
Так, на підтвердження обставин непереборної сили відповідачем було подано суду:
- заяву ПП «Хорс-Агро» №2 від 09.02.2021р. президенту Одеської РТПП про видачу висновку про загибель посивів у результаті несприятливих погодних умов протягом 2019- 2020р. на полях ПП «Хорс-Агро»
- висновок про загибель посивів №2003-14/89 від 15.02.2021р., виданий Одеською регіональною Торгово-промисловою Палатою України, яким підтверджено, що надані заявником документи свідчать про те, що на полях ПП «Хорс Агро» на території Болградського району Одеської області внаслідок несприятливих погодних умов восени 2019 року та несприятливих явищ навесні 2020р., а також влітку 2020р. відбулась загибель сільськогосподарських культур, а саме - посівів озимої пшениці на площі 159 га, озимого ячменю на площі 80 га, озимого ріпаку на площі 190 га, кукурудзи на площі 130 га та соняшнику на площі 210 га.
Визначення «форс-мажору» надається у ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», згідно з якою форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Згідно з ч.1 ст.14-1 цього Закону, Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлено у Регламенті засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3), згідно з яким форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин (п.6.2. р.6 Регламенту).
Заява на засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) подається за підписом керівника підприємства, організації або, за його дорученням, довіреною особою. В заяві вказуються наявність за договором, контрактом, угодою та/або законом, нормативним актом встановлених зобов'язань, передбачений ними термін, обсяги і умови їх виконання, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), початок їх виникнення і термін дії, які, на думку зацікавленої сторони, унеможливили виконання цих зобов'язань. Окремо, у випадку наявності, в заяві вказуються договором (контрактом) або нормативним актом передбачені обставини, що звільняють сторони від відповідальності, перераховані події, які сторони погодилися вважати (або нормативний акт встановлює) форс-мажорними, орган країни, що засвідчує/підтверджує факт настання обставин форс-мажору; термін повідомлення сторони про їх настання, які саме зобов'язання за договором (контрактом) не можуть бути виконані внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), з посиланням та наданням доказів таких обставин. (п.6.3. р. 6 Регламенту).
До заяви додаються наступні документи: 1) належним чином (за підписом відповідальної особи і печаткою заявника) завірена копія договору, контракту, угоди тощо (з усіма додатками, змінами та доповненнями, специфікаціями, якщо такі були укладені), копія нормативного акта, яким передбачено зобов'язання, документ, що підтверджує його періодичність, термін настання, обсяг; 2) дані заявника про обсяг виконаних зобов'язань за договором, контрактом, угодою тощо або відповідно до акта органів державної влади; 3) дані заявника про невиконані зобов'язання за договором, контрактом, угодою тощо або відповідно до акта органів державної влади, які неможливо виконати через настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); документ, що підтверджує повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (п.п.1,2,3 п.6.4. р. 6 Регламенту).
За результатами розгляду документів ТПП України /регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п.6.11. р. 6 Регламенту).
Отже, виходячи з того, що саме на відповідача покладено обов'язок доведення не тільки факту настання таких обставин, а й факту того, що зазначені обставини є форс-мажором саме для даного (конкретного) зобов'язання, наслідком дії яких є неможливість виконання стороною зазначеного зобов'язання, господарський суд обґрунтовано виходив із того, що наданим відповідачем висновком Одеської РТПП №2003-14/89 від 15.02.2021р. не підтверджується наявності форс-мажорних обставин, які спричинили неможливість виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару у встановлений строк, оскільки зазначений висновок не засвідчує настання форс-мажорних обставин саме за спірним договором поставки №2209/20/06 від 20.01.2020р., укладеним між сторонами. При цьому, відповідного договору поставки та даних відповідача про обсяг виконаних та невиконаних зобов'язань за договором поставки, відповідачем не надано і до заяви №2 від 09.02.2021р., поданої ним до Одеської РТПП для засвідчення форс-мажорних обставин.
Інші надані відповідачем документи, що містяться в справі, не є належними та допустимими доказами на підтвердження обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх заперечень проти позову.
Таким чином, вірним є висновок суду про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №2209/20/06 від 20.01.2020р.
Згідно з ч. 2 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 4 ст. 331 ГПК України визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2)стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 331 ГПК України).
В силу наведених приписів процесуального законодавства, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у визначений строк. Тобто відстрочення виконання судового рішення пов'язано з об'єктивними, непереборними - виключними обставинами, котрі ускладнюють його вчасне виконання.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України). Також, суд враховує наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Особа, яка подала заяву про відстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, в силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст. ст. 76-79 ГПК України).
Так, звертаючись до господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду відповідач посилався на те, що внаслідок несприятливих погодних умов восени 2019 року та несприятливих явищ навесні 2020р., а також влітку 2020р. відбулась загибель сільськогосподарських культур на території Болградського району Одеської області, що призвело до наявності збитків у нього та стало причиною неможливості належного виконання зобов'язань за договором поставки. Також відповідач вказував те, що з урахуванням сприятливих погодних умов у 2021р. та збільшенням посівної площі очікується урожайність сільськогосподарських культур на високому рівні, що надасть відповідачу можливість розрахуватись з позивачем до 31.07.2021р.
Водночас, наявність певних погодних умов не залежить від волі відповідача, а відтак посилання на наявність можливості виконання судового рішення у випадку його відстрочення судом до 31.07.2021р. не доведені суду.
За таких обставин, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у відстроченні виконання рішення суду по сплаті основної заборгованості та судових витрат до 31.07.2021р.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.
Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 29 741,25 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Рішення господарського суду Одеської області від 06 травня 2021 у справі № 916/3717/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хорс Агро" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 01.12.2021.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Богатир К.В.
Мишкіна М.А.