Іменем України
01 грудня 2021 року м. Кропивницький
справа № 389/34/21
провадження № 22-ц/4809/883/21
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Дуковського О.Л.
суддів Дьомич Л.М., Письменного О.А.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
відповідач - ОСОБА_1 .
Розглянувши в м. Кропивницькому цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 року, у складі головуючого судді Українського В.В., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У січні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 06.03.2015, станом на 26.10.2020 у сумі 25916,64 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 19453,22 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту - 19453,22 грн.; заборгованості за простроченими відсотками - 6463,42 грн. та понесені судові витрати у сумі 2102,00 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач вказував, що відповідно до укладеного договору без номеру від 06.03.2015 відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту, який збільшився згодом до 11 000,00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначав, що в силу ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Посилався на те, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав позичальнику кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач у порушення зазначених норм закону та умов договору, зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. У зв'язку із чим, станом на 26.10.2020 у нього утворилася заборгованість у сумі 25916,64 грн., яку не погашає і надалі продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань.
Заочним рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 року позов задоволено частково.
Із відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 06.03.2015, станом на 26.10.2020, а саме заборгованість за тілом кредиту, у сумі 19453,22 грн.
В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити в цій частині позов, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
Позивач, у скарзі посилається на те, що між сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усіх істотних умов договору.
Крім того, позивач посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем було особисто підписано паспорт споживчого кредиту, в якому зазначено базова ставка за користування кредитом (43,2% річних), процентна ставка, що застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту (86,4 % річних) розмір штрафів при порушенні термінів платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж 30 днів, а саме (500 грн. +5% від суми заборгованість по кредитному договору, із врахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій
Зазначає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином дану довідку (споживчий паспорт) як доказ у даній справі.
Також позивач зазначив, що даний кредитний договір відповідає вимогам ст.ст.207,208 ЦК України, а відповідач у свою чергу не оскаржував даний договір.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Згідно ч.ч.1,3 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.59-63), та відповідачем, 06.03.2015, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку було укладено кредитний договір (а.с.11).
Згідно з умовами даного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту.
В анкеті - заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився із зазначеним договором до його укладення, який був наданий йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору позивачем додано довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки починаючі з 2018 по 2019 роки, довідку про отримання відповідачем кредитних карток, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, без зазначення його затвердження та прийняття банком, без підпису про ознайомлення відповідача з ними (а.с.9-10,12-13, 15-56).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 06.03.2015 у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору банк станом на 26.10.2020 нарахував заборгованість у розмірі 25916,64 грн. яка складається із наступного: заборгованість за тілом кредиту - 19453,22 грн.; заборгованість за простроченим тілом кредиту - 19453,22 грн.; заборгованість за простроченими відсотками - 6463,42 грн. (а.с.6-8).
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги про стягненні із відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором, за тілом кредиту у сумі 19453,22 грн., послався на те, що фактично отримані та використані кошти позичальником (відповідачем) не повернуті в добровільному порядку банку, позивач вправі вимагати повернення цих кштів.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції і в цій частині рішення суду позивачем не оскаржується.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача складових заборгованості за кредитним договором (заборгованості за простроченими відсотками) суд першої інстанції зазначив, що розмір наданого кредиту, а також розмір, порядок нарахування та виплата процентів за користування кредитом є істотними умовами кредитного договору, який укладається між сторонами в письмовій формі, яких не було досягнуто між сторонами у даній справі, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за простроченими відсотками.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві (кредитному договорі) позичальника від 06.03.2015 процентна ставка не зазначена.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року вказала, що «Анкета-заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору», оскільки вважає, що до вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто, дійсно, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях.
Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказувало, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, підписавши анкету-заяву та позичальник був ознайомлений з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку».
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими позивачем до справи Умовами та правилами надання банківських послуг та Витягом з тарифів банку відповідач був ознайомлений і погодився на їх умови, або ж, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили вказані умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та в зазначених в документах доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Тому, відсутні підстави вважати про узгодження зі споживачем саме тих умов на які посилається банк у позовній заяві.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними, посилання позивача на те, що всі умови кредитування викладені в Паспорті споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, безспірно свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, оскільки анкета-заява не містить жодних відомостей про сам паспорт, як складову цього договору.
Також Паспорт споживчого кредиту наданий банком як доказ містить зауваження, що інформація, яка зазначена в паспорті надана 03/04/2018 зберігає чинність та є актуальною лише до 18/04/2018.
Більш того, зі змісту цього Паспорту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У третьому розділі Паспорту визначено максимальну суму ліміту на кредитній картці до 75000 грн., однак відсутні дані щодо фактичного ліміту, встановленого на конкретній кредитній картці.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту, як це передбачено ст. 7 Закону України «Про споживче кредитування» є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит.
За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг висновку суду першої інстанції про безпідставність вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками не спростовує і не впливає на законність оскаржуваного рішення у цій частині.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь банку заборгованості по відсоткам.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.
Головуючий суддя О.Л. Дуковський
Судді
Л.М. Дьомич
О.А. Письменний