Справа № 500/504/17
Провадження № 2/946/1489/21
02 грудня 2021 року
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого Жигуліна С.М.
при секретарі Івановій Л.П.
за участю адвоката Воронкова Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі
справу за позовом
ОСОБА_1
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Горлан»,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору
Ізмаїльської міської ради,
ОСОБА_4
про
визнання права власності на квартиру і нежилі приміщення, витребування майна та припинення права власності
Позивач пояснив, що 25 травня 2011 року він уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір № 6В/6 про участь у спільному будівництві житлового будинку з 28 квартирами за адресою АДРЕСА_1 . Вказаному будинку в наступному надана поштова адреса АДРЕСА_2 , а в подальшому АДРЕСА_2 . Договір передбачав будівництво трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 109,1 кв.м. на першому поверсі будинку. у відповідності до вимог п.3.1 вказаного договору він передав 511115 грн., а після додаткового заміру площі квартири, яка склала 115,9 кв.м., він доплатив ще додатково 30000 грн., чим передав ОСОБА_2 загальну суму 541115 грн. Також пояснив, що 16 серпня 2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Горлан» в особі ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості трьохкімнатну квартиру загальною площею 115,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 на загальну суму 541115 грн. Між тим відповідач ОСОБА_2 відмовився надавати йому другий екземпляр договору, через що він володіє лише ксерокопією вказаного документу. Акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_4 був складений 23 січня 2015 року, між тим другий екземпляр акту відповідач ОСОБА_2 відмовився надати. Вказаний акт складений у відповідності до п.6 договору після повної оплати. Вказані документи позивачеві були надані комунальним підприємством «Ізмаїльське МБТІ». У вказаній квартирі позивач проживає з 2012 року, за адресою вказаної квартири укладені договори на помунальні послуги. Право власності на квартиру підлягає державній реєстрації, сам будинок АДРЕСА_2 прийнятий до експлуатації на підставі декларації про готовність об'єкта. У відповідності до п. 3.2. договору від 16 серпня 2012 року в акті прийому-передачі майнового права визначається дата і факт передачі, разом із тим у наданому ним акті не визначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Горлан» передає позивачеві документи, які необхідні для реєстрації права власності на новостворене майно в якості нерухомості. Через відсутність оригіналу договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 16 серпня 2012 року та акту прийому-передачі квартири державний реєстратор прав на нерухоме майно зупинив розгляд його заява про державну реєстрацію квартири. Позивач вважає доведеним той факт, що після підписання акта прийому-передачі від 16 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Горлан» позивач отримав право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_4 .
Окрім вказаного пояснив, що 25 травня 2011 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір № 3В/4/П про участь у спільному будівництві об'єкта підземний паркінг за адресою АДРЕСА_5 , предметом якого було будівництво місця для стоянки автомобіля за № 3 розмірами 6,0 на 3,0 метри. За вимогами п. 2.1 вказаного договору паркувальне місце йому повинно бути передано у власність до 30 листопада 2012 року, а за вимогами п.3.1 договору позивач сплатив еквівалент 8000 доларів США, що складало 64000 грн. Позивач отримав від ОСОБА_2 брелок від ролетних воріт та користувався визначеним місцем і сплачував за утримання паркінгу. Між тим 09 грудня 2016 року ОСОБА_2 повідомив його про те, що паркувальне місце у вигляді 3/100 часток нежилих приміщень за адресою АДРЕСА_6 продано ОСОБА_4 , який в подальшому подарував його ОСОБА_5 . Між тим за даними плана-схеми паркінгу паркомісце позивача визначено римськими цифрами XIII та між ним та ОСОБА_2 не було розірвано договір, укладений 25 травня 2011 року.
З урахуванням вказаного просить:
?визнати право власності ОСОБА_1 на майнове право на квартиру АДРЕСА_4 ;
?витребувати від ОСОБА_5 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_7 , яке складається з приміщення № XIII загальною площею 18,0 кв.м.;
?припинити право власності ОСОБА_5 на 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_7 , яке складається з приміщення № XIII загальною площею 18,0 кв.м.;
?визнати право власності ОСОБА_1 на 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_7 , яке складається з приміщення № XIII загальною площею 18,0 кв.м.;
?судові витрати покласти на відповідачів.
Відповідач ОСОБА_2 , який представляє товариство обмеженою відповідальністю «Горлан» в якості директора, проти задоволення позовних вимог заперечує та пояснив, що він безумовно визнає отримання від позивача 541115 грн. на будівництво квартири АДРЕСА_4 . Разом із тим пояснив, що договір про спільне будівництво був анульований з ним як фізичною особою і будівництво велось товариством обмеженою відповідальністю «Горлан», яке він представляє в якості директора. Для належної реєстрації права власності позивач на квартиру необхідно укласти договір, за яким позивач передає отримані відповідачем гроші, а відповідач передає вказані гроші товариству обмеженою відповідальністю «Горлан». В частині будівництва паркувального місця повідомив, що вказаний об'єкт він був зобов'язаний передати позивачеві до 30 грудня 2012 року. разом із тим, через зміни до державних будівельних норм та правил об'єкт нерухомості за назвою паркінг відсутній, у зв'язку із чим він отримав право на підвальне приміщення, яке передав особам на підставі договору. Через те, що від позивача не було відмови від паркінгу та згоди на передачу підвального приміщення він за договором дарування передав місце, на яке претендує позивач, ОСОБА_4 , який розпорядився майном на свій розсуд.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, відзив не надав.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ізмаїльської міської ради в судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відзив не надав, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, повідомлений про дату, час і місце судового засідання. В минулому судовому засіданні пояснив, що паркувальне місце за № 10, яке у плані визначено за № XIII за адресою АДРЕСА_6 він отримав за договором дарування від ОСОБА_2 та в подальшому подарував його ОСОБА_3 .
Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, думку захисту, суд вважає доведеним наступне.
У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України.
Долученою до матеріалів справи документацією доведено, що 25 травня 2011 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір № 6В/6 про участь у спільному будівництві житлового будинку з 28 квартирами за адресою АДРЕСА_1 .
Вказаному будинку в наступному надана поштова адреса АДРЕСА_2 , а в подальшому АДРЕСА_2 .
Договір передбачав будівництво трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 109,1 кв.м. на першому поверсі будинку. У відповідності до вимог п.3.1 вказаного договору позивач передав 511115 грн., а після додаткового заміру площі квартири, яка склала 115,9 кв.м., він доплатив ще додатково 30000 грн., чим передав ОСОБА_2 загальну суму 541000 грн. вказані обставини підтверджені розписками та відповідачем визнаються доведеними.
Окрім вказаного 16 серпня 2012 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Горлан» в особі ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості трьохкімнатну квартиру загальною площею 115,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_4 на загальну суму 541115 грн.
Обставини, що визначені, сторонами визнаються безумовно доведеними, що у відповідності до вимог ст. 82 ч.1 ЦПК України не вимагають додаткового доказування.
Суд також звертає увагу на те, що будь-яке судове рішення повинно бути направлене на настання відповідних юридичних наслідків, а судовий розгляд повинен мати ознаки ефективності. За наявними доказами суд повинен задовольнити вимоги або ж відмовити в їх задоволенні, належним чином вмотивувавши таке рішення. При цьому, суд у процесі розгляду справи повинен керуватися реальними, а не уявними мотивами ухвалюючи відповідне рішення, унеможливлюючи зловживання сторонами своїх прав, спрямоване на затягування процесу. Відповідно до ст.ст. 1-2, 11-13 ЦПК України сторона, звертаючись до суду з відповідними вимогами, повинна чітко дотримуватися основних засад судочинства, враховуючи специфіку відповідного процесу, виконувати свої обов'язки та користуватися наданими їй процесуальними правами, не допускаючи при цьому зловживання ними. Окрім вказаного суд зауважує, що цивільний процес має змагальний характер, а тому на сторону покладається відповідний набір процесуальних обов'язків, в тому числі щодо надання необхідних доказів стосовно спірного питання, включно з власного ініціативою в процесі збирання цих доказів.
Договором № 6В/6 від 25 травня 2011 року у розділі головних понять визначено, що будівництво здійснюється на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 на правах приватної власності у відповідності до договору купівлі-продажу.
Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої в інспекції ДАБК в Одеській області 27 травня 2014 року визначено, що замовником будинку за адресою АДРЕСА_4 є товариство з обмеженою відповідальністю «Горлан».
Актом прийому-передачі квартири АДРЕСА_4 від 23 січня 2015 року підтверджене виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Горлан» своїх обов'язків.
Технічною документацією та довідкою комунального підприємства «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» за № 265 від 14 лютого 2019 року підтверджена реєстрація вказаної квартири.
Користування позивачем вказаною квартирою підтверджено договорами про надання комунальних послуг та показаннями свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.
Майнові права на нерухомість - об'єкт будівництва (інвестування) не вважаються речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав є не «чуже майно», а також не відносяться до прав власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.
Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги, визнаються майновими.
Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права засвідчує правомочність отримати право власності на нерухоме майно чи на інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист цих прав здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Загальним правилом, передбаченим ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.
Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, з урахуванням чого суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно за № 33541386 від 24 січня 2017 року розгляд заяви про державну реєстрацію прав, яку подав ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 , розгляд заяви зупинений через відсутність у повному обсязі документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, визначених Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України за № 553 в редакції від 23 серпня 2016 року.
Позивач виконав свої обов'язки щодо оплати за будівництво квартири, об'єкт нерухомості набув реєстрації, що у свою чергу є підставою для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності ОСОБА_1 на майнове право на квартиру АДРЕСА_4 , проти чого відповідач не заперечує. Між тим вказані обставини є такими, що не позбавляють позивача з боку відповідача ОСОБА_2 на визнання права позивача на майнове право на вказану квартиру, а є відповідною підставою для державної реєстрації права власності.
Щодо предмета спору, яким є паркувальне місце для автомобіля суд визнає доведеним наступне.
В судовому засіданні встановлено, що 25 травня 2011 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір № 3В/4/П про участь у спільному будівництві об'єкта підземний паркінг за адресою АДРЕСА_5 , предметом якого було будівництво місця для стоянки автомобіля за № 3 розмірами 6,0 на 3,0 метри. За вимогами п. 2.1 вказаного договору паркувальне місце повинно бути передано у власність до 30 листопада 2012 року, а за вимогами п.3.1 договору позивач сплатив еквівалент 8000 доларів США, що складало 64000 грн. Позивач отримав від ОСОБА_2 брелок від ролетних воріт та користувався визначеним місцем і сплачував за утримання паркінгу.
Між тим, через зміни до державних будівельних норм та правил об'єкт нерухомості за назвою паркінг відсутній, у зв'язку із чим відповідач ОСОБА_2 в якості забудовника отримав право на підвальне приміщення, яке передав особам на підставі договору.
За договором дарування від 06 грудня 2016 року місце, на яке претендує позивач, було у вигляді 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_7 подаровано ОСОБА_4 .
За договором дарування від 19 січня 2017 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 належні йому 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_6 .
В судовому засіданні свідок ОСОБА_12 підтвердив обставини облаштування підвального приміщення за вказаною адресою в якості генерального підрядника за замовленням відповідача ОСОБА_2 .
Окрім вказаного свідок ОСОБА_13 пояснила, що місце, на яке претендує позивач у підвальному приміщенні за адресою АДРЕСА_6 є тим самим, яке вказане у договорі, наданому позивачем.
За роз'ясненнями п.23 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.
Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності, зокрема вимогою ст. 387 ЦК України, яка надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
Виходячи з положень зазначених статей право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15, яка відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою до застосування усіма судами.
За роз'ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Між тим договори дарування від 06 грудня 2016 року та 19 січня 2017 року ОСОБА_5 належать 3/100 часток нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_6 до наступного часу не визнані недійсними та не скасовані, що у свою чергу позбавляє позивача права витребувати майно у належного власника та позбавляти його права на вказане майно. З урахуванням вказаного позовні вимоги в частині спору про вказане майно є передчасними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141-142 ЦПК України розподіляються судові витрати.
Керуючись ст. 263-267 ЦПК України
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати право власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорт НОМЕР_1 на майнове право на квартиру АДРЕСА_4 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку у порядку, передбаченому ст.354 ч.2 ЦПК України.
Суддя С.М. Жигулін