нп 2/490/2618/2021 Справа № 490/7313/17
Центральний районний суд м. Миколаєва
Іменем України
11 листопада 2021 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва у складі:
головуючого судді Гуденко О.А.,
при секретарі Волошиній Я.І.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обсуговуючого гаражного кооперативу «Ракета» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
28.08.2017 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ ОГК «Ракета» № 16 від 06.06.2017 року «Про внесення змін» в частині зміни окладу працівників, працевлаштованих на посаду двірників. Стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з моменту звільнення і до ухвалення судового рішення по справі.
В подальшому позивачка подала уточнену позовну заяву, в якій остаточно просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за червень 2017 року в розмірі - 1600 грн., за невикористану відпустку в розмірі - 2000 грн., та компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, починаючи з 01.07.2017 року по 27.09.2017 року в розмірі 5900 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2017 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Чулуп О.С.
Ухвалою від 02.09.2017 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.
Розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду м.Миколаєва від 10.02.2021 року призначено повторний автоматизований розподіл справи на підставі Рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя України від 25.11.2020 року №3242/3дц/15-20.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Гуденко О.А.
15.02.2021 року матеріали справи передані на розгляд судді Гуденко О.А.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Гуденко О.А. від 16.02.2021 року позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження . Одночасно витребувано у відповідача належним чином завірені копії наступних документів: довідку про середню заробітну плату, довідку про повний розрахунок при звільненні (дату та складові), наказ про прийняття та наказ про звільнення відносно ОСОБА_1 .
Відзив проти позову від відповідача до суду не надходив.
Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін в порядку заочного розгляду, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а також у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.
Відповідно до вимог ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши доводи позову, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Згідно с.6 трудової книжки позивача вбачається, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду двірника в ОГК «Ракета» згідно наказу № 8 від 06.06.2007 року з 07.06.2007 року.
Відповідно до наказу № 16 від 06.06.2017 року ОГК «Ракета» «Про внесення змін» ухвалено внести зміни в штатний розклад ОГК «Ракета». Встановлено оклад з 01.06.2017 року працівника кооперативу, в тому числі двірникам 2 особи по 1600 грн.
29.06.2017 року ОСОБА_1 написала на ім я в.о. директора ОГК «Ракета» Гридину І.М. заяву на звільнення у зв язку із зміною умов праці, на якій 30.06.2017 року голлова правління ОГК "Ракета" ОСОБА_2 зазначив резолюцію " не заперечую проти звільнення з 01.07.2017 року за ст. 36 КЗпП ".
29.06.2017 року ОСОБА_1 було звільнено з посади двірника в ОГК «Ракета», що підтверджується наказом № 25 «Про звільнення з роботи» на підставі ст. 36 КЗпП України - з 01.07.2017 року.
Ухвалою суду від 16.02.2021 року витребувано у відповідача належним чином завірені копії наступних документів: довідку про середню заробітну плату, довідку про повний розрахунок при звільненні (дату та складові), наказ про прийняття та наказ про звільнення відносно ОСОБА_1 .
Натомість, вимоги ухвали суду, станом на дату постановлення цього рішення суду, відповідачем не виконано.
Відповідно до частини десятої статті 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.
Як наслідок, суд на підставі наведеної норми цивільного процесуального закону, у зв'язку із неподанням відповідачем без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд визнає обставину звільнення позивача з роботи у відповідача.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; використання примусової праці забороняється.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням даної норми, Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя; це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки відповідач не надав суду наказ про звільнення і довідку про середній заробіток для визначення розміру середнього заробітку, суд використовує відомості, що містяться в уточненій позовній заяві від 09.06.2021 року та наданих позивачем доказах, а саме: наказ № 16 від 06.06.2017 року, бухгалтерська відомість на двірника ОСОБА_1 , з якої вбачається, що з січня 2017 року нараховувалася заробітна плата по 3200 грн на місяць, розрахунок оплати відпустки , з якої також вбачається розмір зароітної плати за останні півроку по 3260 грн на місяць .
Оскільки даних про те, що з позивачкою було узгоджено її заробітну плату за червень у розмірі 1600 грн замість 3200 грн , що вона була ознайомлена з вдповідним наказом - відповідачем суду не надано і відсутнцість аткого узгодження підтверджується її заявою від 27.06.2017 року - суд вбаає підстави для задволення їїв имог про стгнення заборгованості по заробітній платі за червень 2017 року у розмірі 16000 грн, які були їй недоплачені при звільненні ( згідно матеріалів справи в липні 2017 року їй була виплачена заробітна плата у розмірі 1565 грн 52 коп (вочевидь за вирахуванням обов'язкових нарахувань підприємства) - що позивачка визнала).
Також зі змісту уточненої позовної зачяви вбачається, що 27.09.2017 року позивачці були виплачені 1194 грн , що фактично є окмпенсацією за невикорситану відпустку (згідно відомості про нарахування виплат позивачеві таке є відповідною випалтою за вирахуванням обов'язкових нарахувань підприємства).
За такого, у вимогах про стягнення компенсації за невикорситану відпустку слід відмовити.
Що стосується вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.07.2017 по 27.09.2017 року.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1ст. 94 КЗпП України).
Статтею 2Закону України «Про оплату праці», визначено таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Крім того, передбачений частиною першою статті 117КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахункуз працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, судом встановлено, що повний розрахунок з позивачем не проведено, оскільки мала місце невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні працівника, яка входить до заробітної плати та до таких правовідносин застосовуєтьсяст.117 КзПП України.
Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 01.07.2017 року по день виплати 27.09.2017 року ( враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства- в межах заявлених позивачем позовних вимог) 62 робочих днів.
Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці'за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При розрахунку середнього заробітку за весь період затримки розрахунку судом береться середньоденна заробітна плата розрахована судом на підставі вищедослідженої довідки про нарахування (3200+3200( два повні календарні місяці , що передували звільненню - оскільки в червні місяці існував сіпр про нарахування заробітної плати) : 40 робочих дні за ці місяці = 160 грн), оскільки відповідач свого розрахунку суду не надав, а позивачем такий розмір розраховано неправильно.
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мав становить 9920 грн. ( 160 грн. /середньоденна заробітна плата позивача/ х 62 днів /кількість робочих днів затримки розрахунку).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до ч.1 ст. 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Так, при вирішенні питння про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку , суд враховує , що при звільненні позивача було затримано і інші належні їй виплати, але роботодавець і прийняв рішення правління про реструктуризацію виплат, про що було повідомлено позивача (а.с.12) .
До того ж сума середнього заробітку неспівмірно перевищує саму суму заборгованості, а підприємстов відповідача є неприбутковим підприємством, отже покладення на нього такого значного тягаря може призвести до дефіциту коштів , що в свою чергу може негативно вплинути на своєчасну виплату заробітної плати працюючим робітникам. При цьому про конкретні негативні наслідки, пов'язані з несвоєчсаної виплатою цих коштів - позивачка взагалі в позові не зазначила.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, розмір відповідальності відповідача за прострочення сплати належних при звільненні позивача виплат в сумі 4 000 грн., що враховує баланс інтересів обох сторін.
За таких обставин, позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню у встановленому судом обсязі.
При цьому, на підставі статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, судові витрати слід покласти на відповідача в частині стягнення судового збору за вимогами майнового (про стягнення середнього заробітку) характеру.
На підставі викладеного, керуючись ст. 36 КЗпП України, ст. ст. 1 - 13, 19, 23, 27, 34, 76 - 83, 89, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263 - 265, 273 - 279 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з Обслуговуючого гаражного кооперативу «Ракета» на користь ОСОБА_1 1600 грн заборгованості по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 4 000гривень - без врахування обов'язкових зборів та платежів.
Стягнути з Обслуговуючого гаражного кооперативу «Ракета» на користь держави 640 грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 22 листопада 2021 року.
СУДДЯ О.А. ГУДЕНКО