01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 604/561/21 пров. № А/857/17701/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Михальської М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції Сташків Н.Б.,
час ухвалення рішення - 03.09.2021 року,
місце ухвалення рішення - смт.Підволочиськ,
дата складання повного тексту рішення - 03.09.2021 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2021 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАБ № 044715 від 12.05.2021 року, на підставі якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 132-1 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 гривень. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 132-1 КпАП України відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КпАП України закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 12.05.2021 року позивач керував трактором марки NEW HOLLAND 15.110, на автодорозі Підволочиськ - Качанівка, габарити якого перевищували за шириною 2,6 м, чим порушив вимоги п. 22.5 ПДР України. Поліцейським винесено постанову про накладення штрафу в розмірі 510 грн. Посилаючись на ч.2 ст. 29 ЗУ «Про дорожній рух», вважають, що позивач під час керування допустив перевищення вагових параметрів та керував ним без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд, а тому в задоволенні позовних вимог просить відмовити. Крім того просять відмовити у стягненні коштів на правничу допомогу в розмірі 3000 гривень, оскільки вказана сума є неспівмірною із сумою штрафу, а також не підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з постанови у справі про адміністративне правопорушення, позивач ОСОБА_1 керував транспортним засобом, габарити якого перевищували за шириною 2,6 м, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст. 132-1 КпАП України.
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила №1306)
Згідно диспозиції ч.1 ст. 132-1 КпАП України відповідальність за даною статтею наступає у випадку порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами.
Таким чином фабула правопорушення, що зазначена у постанові, є не конкретною і не відповідає диспозиції ч.1 ст. 132-1 КпАП України.
Разом із тим, згідно примітки до даної статті дія частини першої цієї статті не поширюється на правопорушення, пов'язані з перевищенням габаритних та/або вагових параметрів.
За вказаних обставин у даному конкретному випадку у поліцейського не було правових підстав для винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 132-1 КпАП України.
Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», великогабаритний транспортний засіб - транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри.
Згідно п. 2 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2001р., транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.
За п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
При цьому, відповідно до ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги», рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, ч. 3 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», ч. 2ст. 29Закону України «Про дорожній рух» та п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 30.03.1994р., встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. Порядок видачі дозволу або розмір плати за його отримання встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Визначення належності транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних здійснюють згідно п. 20 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 27.06.2007р. № 879(надалі - Порядок № 879), посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів лише за результатами габаритно-вагового контролю.
Так, згідно підпунктів 2-4, 6 п. 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки; вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.
Габаритно-ваговий контроль транспортних засобів згідно п.п. 3, 6 Порядку № 879 на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
У п. 18 Порядку № 879 визначено, що за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Згідно ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається, зі змісту ст. 251 КпАП України та ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою) / судом встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту частини 1 статті 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом доказування у даній справі є протиправність оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за фактичне вчинення адміністративного правопорушення та її скасування.
Позивач факт вчинення ним адміністративного правопорушення заперечив. В той же час відповідачі доказів протилежного суду не надали.
Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Таким чином, на думку колегії суддів, лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в даній справі відсутній відеозапис з нагрудної камери поліцейського, який би підтверджував вчинення порушення ПДР позивачем.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в оскаржуваній постанові відсутні посилання на докази, що стали підставою для прийняття рішення про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, а саме докази проведення габаритно-вагового контролю відповідно до Порядку та його фіксації у відповідній довідці; немає даних щодо технічного засобу, яким здійснено такий контроль; не вказано який саме вантаж перевозився; в тексті постанови відсутнє будь-яке посилання на докази, що свідчать про перевищення допустимих габаритів вантажу та, як наслідок, необхідність пред'явлення водієм дозволу на проїзд чи квитанції про внесення плати за проїзд. При цьому, відповідні докази не надані відповідачем і суду.
Колегія суддів зауважує, що твердження суду першої інстанції щодо ненадання позивачем доказів відсутності факту правопорушення, спростовується приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, згідно з якими, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 245 КпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КпАП України визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 283 КпАП України, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Отже, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення.
Колегією суддів встановлено, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення ОСОБА_1 зазначеного вище адміністративного правопорушення.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
Як убачається із доданих до матеріалів справи доказів, зокрема договору про надання правничої допомоги, акту про прийняття-передачі наданих послуг, загальна вартість послуг складає 3000 грн. У вказану суму включено попередня (досудова) консультація клієнта, вивчення документів, узгодження правової позиції, підготовка позовної заяви.
Підписаним актом від 03.09.2021 року клієнт підтверджує факт отримання послуг відповідно до положень Договору про надання правничої допомоги від 24.05.2021 року, а також відсутність претензій до Адвоката стосовно отриманих від нього послуг.
Згідно з положеннями статті 134 КАС України регламентовано презумпцію правомірності заявлених стороною витрат на професійну правничу допомогу за умови їх документального підтвердження та можливість зменшення таких витрат судом, зокрема, у разі недотримання вимог процесуального законодавства щодо їх співмірності, виключно за клопотанням іншої сторони.
Разом із тим, доводи апелянта про те, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю цієї справи, ціною позову та значенням спору для сторони, не містять жодного обґрунтування в контексті історії розгляду та вирішення саме цієї справи.
Посилання представника відповідача, про те, що сума самого штрафу є значно меншою від витрат на правничу допомогу суд не бере до уваги, оскільки вказані обставини не ґрунтуються на вимогах закону та не мають жодного прямого відношення до надання правничої допомоги.
За вказаних обставин заявлені вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу є підставними та судом першої інстанції вірно встановлено їх розмір.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано їм належну правову оцінку та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 272,286,308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2021 року у справі № 604/561/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року.