Справа № 626/1496/21
Провадження № 2/626/504/2021
Іменем України
24.11.2021 року м. Красноград
Красноградський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Гусара П.І.,
за участю секретаря Івашкіної Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краснограді в порядку загального позовного провадження, у відсутності сторін, цивільну справу №626/1496/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки,-
Позиція позивача.
ОСОБА_1 08.06.2021 року звернувся до суду із позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , в якому просить:
- розірвати Договір №2 від 08 грудня 2016 року оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 17,0943 га з кадастровим номером 6323385500:10:000:0174, між ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;
- покласти на відповідача всі понесені позивачем судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що він є власником земельної ділянки загальною площею 17,0943 га з кадастровим номером 6323385500:10:000:0174, що розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області. Належна йому на праві власності земельна ділянка з 23.02.2017 року знаходиться в оренді ФО-П ОСОБА_2 строком на 15 років. Договір оренди підписав в його інтересах ОСОБА_3 , який є третьою особою у справі. Пунктом 9 Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року визначено розмір орендної плати, який вноситься у грошовій формі у розмірі 5 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 31697,67 грн на рік з періодом виплати з 01 серпня по 31 грудня, а у відповідності до п. 10 цього договору оренда плата вноситься не пізніше 31 грудня кожного року. Орендар ФО-П ОСОБА_2 не сплачував йому орендну плату у відповідності до умов договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року за 2019-2020 роки, що підтверджується довідками ДФС України про відсутність у нього доходів за вказаний період. Відповідно до ст.ст. 13, 15, 21 ЗУ «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. У зв'язку із систематичною несплатою відповідачем по справі орендної плати за користування його земельною ділянкою просить даний позов задовольнити та розірвати договір оренди №2 від 08.12.2016 року.
Рух справи в суді.
Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 14.06.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначене підготовче судове засідання по розгляду позовної заяви.
Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 28.09.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.
ФО-П ОСОБА_2 03.08.2021 року подав відзив на позовну заяву (а.с. 74) в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки він не має заборгованості перед позивачем зі сплати орендної плати за 2019-2020 роки. Вказує на те, що фактичні обставини, які викладені позивачем у позовній заяві - визнає частково; з правовою оцінкою, яка надана позивачем обставинам справи - не визнає повністю, та по суті доводів позивача пояснив наступне. Щодо фактичних обставин справи, то визнає лише сам по собі факт укладання договору оренди землі, про який йде мова у позові. Всі інші обставини і факти, наведені у позові не визнає. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди мотивовані тим, що він не сплатив орендну плату за 2019-2020 роки. Не заперечуючи проти того факту, ним не була сплачена орендна плата в 2019-2020 роках, звертає увагу суду на те, що він не мав сплачувати орендну плату на умовах і в строках, які зазначені у тексті позову, оскільки 03.03.2017 року позивачем ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого на підставі нотаріального посвідченої довіреності діяв ОСОБА_3 з однією сторони, та ним з другої сторони, була підписана додаткова угода до договору оренди землі від 08.12.2016 року №2, за умовами якої сторони, керуючись ст.ст. 598, 604, 605 ЦК України, дійшли згоди припинити всі грошові зобов'язання Орендаря перед Орендодавцем щодо сплати орендної плати за весь строк оренди шляхом прощення всього боргу зі сплати всієї орендної плати. Відтак, з огляду на умови додаткової угоди від 03.03.2017 року, він не мав і не має обов'язку перед позивачем щодо сплати орендної плати.
Від представники позивача ОСОБА_1 - адвоката Билима О.М. 10.08.2021 року надійшла відповідь на відзив (а.с. 83) в якій вказує, що орендар ФО-П ОСОБА_4 не сплачував ОСОБА_1 орендну плату у відповідності до умов договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року. Посилання відповідача ФО-П ОСОБА_2 , як на правову підставу відсутності у нього обов'язку сплачувати ОСОБА_1 орендну плату, на додаткову угоду від 03.03.2017 року до спірного договору є помилковим, оскільки вона є нікчемною і не позбавляє позивача права на отримання орендної плати від орендаря. Висновок про нікчемність додаткової угоди від 03.03.2017 року до договору оренди землі від 08.12.2016 року, знаходяться в постанові Харківського апеляційного суду від 07.07.2021 року по справі №626/1264/20, який має преюдиціальне значення для розгляду даної справи.
Від відповідача по справі ФО-П ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь представника позивача (а.с. 102), в яких вказує, що заперечення, які викладені позивачем у відповіді на його відзив, відхиляє повністю, з наступних мотивів. Так, доводи представника позивача, які викладені у відповіді на його відзив зводяться до того, що постановою Харківського апеляційного суду від 07.07.2021 року по справі №626/1264/20 додаткова угода від 03.03.2017 року до основного договору оренди землі від 08.12.2016 №2 - визнано нікчемною. З огляду на зазначені мотиви відхилення його доводів позивачем, звертає на наступне. Так апеляційним судом, визнаючи нікчемною додаткову угоду від 03.03.2017 року виходив з того, що основний договір укладено в нотаріальній формі, а додаткова угода до нього в простій письмовій формі, а тому з огляду на приписи ст. 654 та ст. 220 ЦК України, додаткова угода від 03.03.2017 року є нікчемною. Тобто, ще раз наголошує на тому, що апеляційний суд, визнаючи додаткову угоду нікчемною, виходив з того, що основний договір оренди укладено в нотаріальній формі. Відтак, з мотивів апеляційного суду, які викладені у постанові від 07.07.2021 року по справі №626/1264/20 щодо визнання додаткової угоди нікчемною, зокрема виходячи з того, як зазначив апеляційний суд, у справі №626/1264/20, основний договір укладено в нотаріальній формі, витікає наступне:
-по-перше, основний договір у справі 3626/1264/20 укладено в нотаріальній формі, натомість у даній справі основний договір укладено в простій письмовій формі. У всякому разі, позивачем до позову додано копію договору, який укладено в простій письмовій формі;
-по-друге, обставини цієї справи та справи №626/1264/20 - є різними, що полягає, зокрема, в тому, що у вказаних справах основні договори укладено в різних формах.
При таких обставинах справи посилання представника позивача на висновки, які викладені апеляційним судом в постанові від 07.07.2021 року по справі №626/1264/20 є недоречними, оскільки, у даній справі та у справі №626/1264/20 - основні договори укладено у різних формах. Вважає, що у даній справі суд, всупереч очевидним обставинам, не може прийти до висновку про те, що основний договір укладено в нотаріальній формі та, як наслідок, визнати додаткову угоду від 03.03.2017 року нікчемною. Крім того, представник позивача, посилається на додаткову угоду від 03.03.2017 року, при цьому забуває про інші додаткові угоди. Так, 05.03.2017 року та 10.03.2017 року сторонами договору оренди землі від 08.12.2016 року №2 були укладені додаткові угоди по оскаржуваному договору. Копії вказаних додаткових угод своєчасно були надані позивачу ОСОБА_1 який не пам'ятає про ці додаткові угоди. Відтак, підсумовуючи, з огляду на умови додаткової угоди, він не мав і не має обов'язку перед позивачем щодо сплати орендної плати. При таких обставинах справи заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Від позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Билима О.М. 24.11.2021 року надійшла спільна письмова заява в якій просять справу розглядати за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, і просять їх задовольнити.
Від ФО-П ОСОБА_2 до суду надійшло письмове повідомлення від 15.11.2021 року в якому просить визнати його неявку 24.11.2021 року у судове засідання поважною та перенести розгляд справи на інший день, оскільки він як директор ТОВ «Витязь» повинен 24.11.2021 року о 15:00 год. приймати участь у справі №520/14609/21 за позовом ТОВ «Витязь» до ГУ ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних санкцій, що підтверджується інформацією, розміщеної на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Стан розгляду справ».
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Позивач ФО-П ОСОБА_2 подаючи до суду повідомлення про причини неявки у судове засіданні просить визнати його неявку 24.11.2021 року у судове засідання поважною та перенести розгляд справи на інший день, оскільки він як директор ТОВ «Витязь» повинен 24.11.2021 року приймати участь у іншій справі.
ФО-П ОСОБА_2 на підтвердження вказаних обставин посилається на інформацію розміщену на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Стан розгляду справ» щодо часу та дати розгляду справи, при цьому доказів що він буде безпосередньо приймати участь в судовому засіданні у справі №520/14609/21 у якості керівника позивача ТОВ «Витязь» суду не надає, зокрема наказ на відрядження для участі в судовому засіданні в даній справі, повістку про виклик до суду тощо.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку, про причини неявки суд не повідомив, неяка третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідач по справі свою позицію щодо позову висловив у заявах по суті справи зокрема у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, суд виконав завдання підготовчого засідання та перейшов до розгляду справи по суті, відповідачем по справі не надано суду достовірних доказів, що він 24.11.2021 року буде приймати безпосередньо участь у судовому засіданні в іншій справі, а отже суд не визнає поважними причини неявки відповідача в судове засідання.
Оскільки поважність причин неявки відповідача в судове засідання судом не встановлена, відповідач реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в заявах по суті справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді першої інстанції (стаття 210 ЦПК України), суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне розглянути справу по суті в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи в даному випадку не перешкоджає розгляду справи, при цьому у справі достатньо наявних матеріалів для її розгляду та ухвалення рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Позиція суду.
Суд дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, приходить до наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 17,0943 га кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області.
08 грудня 2016 року між ОСОБА_3 , який підписав в інтересах ОСОБА_1 , та ФО-П ОСОБА_2 укладено Договір оренди вказаної земельної ділянки № 2 строком на 15 років (надалі Договір №2) (а.с. 8-12).
В цей же день земельна ділянка площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, що розташована на території Піщанської сільської ради Красноградського району Харківської області, передана в користування відповідачу за актом приймання-передачі, підписаним між ОСОБА_3 та ФО-П ОСОБА_2 (а.с. 13).
Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку сформованого 12.07.2018 року - земельна ділянка кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, площею 17,0943 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належить на праві власності ОСОБА_1 , право оренди зареєстроване 23.02.2017 року приватним нотаріусом Мошковою Н.О за ОСОБА_2 (а.с. 14-15).
Пунктом 9 Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року визначено розмір орендної плати, який вноситься у грошовій формі у розмірі 5 відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 31697,67 грн на рік з періодом виплати з 01 серпня по 31 грудня, а у відповідності до п. 10 цього договору оренда плата вноситься не пізніше 31 грудня кожного року.
Відповідно до Відомостей з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених та нарахованих податків станом на 27.02.2020 року та на 23.03.2021 року у ОСОБА_1 відсутній дохід за 2019-2020 роки в тому числі за надання майна в оренду ФО-П ОСОБА_2 (а.с. 16-17).
Пунктом 32 Договору №2 визначено, що розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.
Відповідно до пункту 38 Договору №2 за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам, суд вважає наступне.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини та оцінка доказів, наданих сторонами.
Частиною першою статті 2 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду нагадує, що у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За приписами статті 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 15 ЗУ «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Положеннями статей 24, 25 ЗУ «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку. Орендар, у свою чергу, має право зокрема самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною першою статті 32 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Стаття 141 ЗК України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17, провадження № 61-41932сво18.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».
Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, а також у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».
За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Отже, стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.
Позивач ОСОБА_1 не заперечує договірних відносин з ФО-П ОСОБА_2 щодо оренди його земельної ділянки, в той час обґрунтовуючи підстави для дострокового припинення договору оренди, позивач зазначив, що відповідач систематично протягом 2019-2020 років не виплачує йому оренду плату за користування земельною ділянкою, що на його думку є підставою для розірвання договору оренди землі.
Відповідно до чинного законодавства однією із підстав розірвання договорів оренди землі може бути невиконання однією із сторін умов договорів.
На підтвердження невиплати відповідачем орендної плати за 2019-2020 роки ОСОБА_1 надає Відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, відповідно до яких він в у 2019-2020 роках не отримував доходів в тому числі і за надання майна в оренду від ФО-П ОСОБА_2 .
При цьому відповідач по справі ФО-П ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву (а.с. 74) не заперечує проти факту несплати орендної плати за 2019 - 2020 роки, але вказує на те, що він не повинен був сплачувати орендну плату на умовах і в строках зазначеним позивачем, так як 03.03.2017 року позивачем ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_3 з однієї сторони, та ним, з другої сторони, була підписана додаткова угода до Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року, за умовами якої сторони дійшли згоди припинити всі грошові зобов'язання Орендаря перед Орендодавцем, щодо сплати орендної плати за весь строк оренди шляхом прощення всього боргу зі сплати всієї орендної плати (а.с. 75).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Крім того в своїх запереченнях (а.с. 104-105) відповідач ФО-П ОСОБА_2 посилається також на додаткові договори оренди від 05.03.2017 року та 10.03.2017 року до Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року.
Зокрема відповідно до наданої відповідачем копії додаткової угоди від 05.03.2017 року до Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року укладеної між ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , та ФО-П ОСОБА_2 сторони дійшли взаємної згоди укласти цю додаткову угоду про наступне: з дня підписання цієї додаткової угоди орендна плата за один повний календарний рік оренди складає 5000,00 грн. Орендна плата за весь період оренди буде сплачена в останній місяць останнього року оренди. Встановлено наступний строк дії договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року та відповідно, орендних відносин - по 31 грудня 2051 року (а.с. 104).
Відповідно до наданої відповідачем копії додаткової угоди від 10.03.2017 року до Договору оренди землі №2 від 08.12.2016 року укладеної між ОСОБА_3 , який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , та ФО-П ОСОБА_2 сторони дійшли взаємної згоди укласти цю додаткову угоду про наступне зокрема, що договір укладено на 35 повних календарних років та 23 дня. Рахуючи з дня, наступного за днем підписання цього договору, а саме договір укладено на строк з 09.12.2016 року по 31.12.2051 року включно, незалежно від дати державної реєстрації цього договору. Крім цього за взаємною згодою та домовленістю сторін орендна плата за один повний календарний рік оренди складає 5000,00 грн. Орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі шляхом видачі готівкових коштів або шляхом здійснення безготівкового перерахунку.
Щодо посилання відповідачем по справі ФО-П ОСОБА_2 на додаткові угоди від 03.03.2017 року, 05.03.2017 року та 10.03.2017 року суд зазначає наступне.
Постановою Харківського апеляційного суду від 07.07.20121 року встановлено, що «Крім того, суд апеляційної інстанції зважає на те, що надана до суду додаткова угода оренди землі № 2 від 03 березня 2017 року була укладена від імені ОСОБА_1 як орендодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у простій письмовій формі, а основний договір оренди у нотаріальній (а.с.59,6-14), що порушує вимоги ст.654 ЦК України про те, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється. Оскільки уданому випадку договір основний договір оренди був вчинений у нотаріальній формі, то й додаткова угода до нього також потребує нотаріального посвідчення. Згідно зі ст.220 Цивільного Кодексу України уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ст.236 цього Кодексу нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.».
Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
При цьому відповідач ФО-П ОСОБА_2 заперечуючи проти позову посилається на те, що основний договір у справі №626/1234/20 укладений в нотаріальній формі, натомість у даній справі основний договір укладено в простій письмовій формі.
Суд зазначає, що відносно земельної ділянки площею 17,0943 га, кадастровий номер 6323385500:10:000:0174, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , може існувати тільки один договір, предметом розгляду даної справи є Договір оренди землі №2 від 08.12.2016 року.
Крім того відповідач ФО-П ОСОБА_2 іншого договору оренди №2 від 08.12.2016 року, ніж наявного в матеріалах справи, який зареєстрований 23.02.2017 року приватним нотаріусом Мошковою Н.О. суду не надає.
При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять даних про реєстрацію додаткових угод до основного договору оренди землі в реєстрі прав та обтяжень на нерухоме майно, а от же вони не набули чинності, у зв'язку із чим суд відхиляє доводи відповідача ФО-П ОСОБА_2 щодо посилання на відповідні додаткові угоди від 03.03.2017 року, 05.03.2017 року та від 10.03.2017 року враховуючи наступне.
Пунктом 40 Договору оренди №2 від 08.12.2016 року передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
При цьому відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Тобто, зміни до договору оренди набирають чинності з моменту їх державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а якщо договір змінюється у судовому порядку, то з дня набрання рішенням суду про зміну договору законної сили, якщо в цьому рішенні не встановлено іншого строку, з подальшою державною реєстрацією.
Отже з наданих матеріалів справи встановлено, що надані відповідачем ФО-П ОСОБА_2 додаткові угоди від 03.03.2017 року, 05.03.2017 року, 10.03.2017 року про зміни до договору оренди земельної ділянки №2 від 08.12.2016 року, не зареєстровані у встановленому законом порядку, а отже права та обов'язки зазначені в них не виникли.
Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зіст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи із визначення основної мети підприємницької діяльності - отримання прибутку та визначення суті договору оренди, слідує, що смислом оренди є отримання орендарем у користування певного, відсутнього в його власності майна для використання цього майна в своїй підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, а для орендодавця - отримання плати за надання такого майна в користування.
Неотримання орендодавцем орендної плати протягом більше ніж двох років, безумовно, свідчить, що орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору.
Отже, встановивши, що відповідачем у 2019-2020 роках орендна плата по Договору оренди землі № 2 від 08.12.2016 року не була виплачена позивачу, що є істотним порушенням відповідачем умов договору, наявні юридичні підстави для розірвання спірного договору оренди.
Враховуючи вищевикладене, позивачем доведене порушення його прав та яка суттєва шкода його інтересів спричинена внаслідок дій відповідача ФО-П ОСОБА_2 щодо несплати орендної плати у строки встановлені Договором оренди №2 та відповідач має заборгованість перед ним по орендній платі за 2019-2020 роки, що свідчить про наявність передбаченого у ст. 651 ЦК України істотного порушення відповідачем договору оренди, необхідного для його розірвання.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Висновки за результатами розгляду справи.
Враховуючи, що судом встановлено факт систематичної несплати орендної плати, як і доведеність позивачем, що йому відповідачем завдана шкода, яка значною мірою позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні договору, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 908,00 грн., яка сплачена позивачем при поданні позову до суду і підтверджена відповідною квитанцією.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки - задовольнити.
Розірвати Договір №2 від 08 грудня 2016 року оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 17,0943 га з кадастровим номером 6323385500:10:000:0174 між ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , понесені судові витрати на оплату судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківській апеляційний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01.12.2021 року.
Суддя