01 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 303/8112/21 пров. № А/857/19062/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 303/8112/21 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-
суддя в 1-й інстанції - Куцкір Ю. Ю.,
час ухвалення рішення - 12.10.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Мукачево,
дата складання повного тексту рішення - 12.10.2021 року,
Позивач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до відповідача - громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), в якому просив затримати відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2021 року у справі №303/8112/21 позов задоволено. Затримано громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до 6 (шести) місяців, а саме: до 09 квітня 2022 року.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що для подання позову про затримання з метою забезпечення видворення за межі території України повинні існувати обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства: ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України. Однак зазначає, що апелянт має всі законні підстави перебування на території України. Крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували спробу чи незаконний перетин державного кордону України поза межами пункту пропуску державного кордону, ОСОБА_1 (MUHAMMAD ARSLAN) має діючу посвідку на проживання до 30 грудня 2021 року. Таким чином, вважає, що відсутні будь-які обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилитиметься чи перешкоджатиме виконанню рішення про примусове видворення. Просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач вчинив правопорушення законодавства України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, що виразилось у спробі незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза встановленими пунктами пропуску з метою потрапити до країн Європейського Союзу. Крім того, на час затримання оригінали документів, що посвідчують особу, підтверджують законність перебування на території України, передбачені п.16-19 та 20 ст.4 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” та ст.8 Закону України “Про прикордонний контроль”, у відповідача відсутні. Звертає увагу, що посвідка на тимчасове проживання відповідача скасована та будь-які законні підстави перебувати на території України - відсутні. Таким чином, з метою реалізації державної політики у сфері міграції позивач вважає, що позовні вимоги про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення є правомірними, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, тому колегія суддів вважає можливим проведення розгляду справи в їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач 09 жовтня 2021 року був затриманий на напрямку 236 прикордонного знаку на відстані близько 800 метрів від державного кордону, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 27 прикордонного загону, під час спроби незаконного, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Угорщину, без документів, що посвідчують особу. Своїми діями вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.204-1 КУпАП. В подальшому, у відповідності до вимог ст.263 КУпАП, його було затримано в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення.
У ході з'ясування обставин правопорушення було встановлено, що відповідач до України потрапив у встановленому законом порядку через пункт пропуску «Бориспіль-авіа» 20 січня 2021 року на підставі закордонного паспорту, але у відомчих Базах даних інформація щодо перетину державного кордону на в'їзд в Україну відповідача відсутня.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також беручи до уваги відсутність у відповідача документів та достатніх коштів, що дають право на перетин державного кордону України, а тому наявні обґрунтовані підстави для затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межу території України.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року № 3773-VI.
Відповідно до ч.3 ст. 3 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно з ч.1 ст.23 цього Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Ч.4 ст.30 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до ч.1 ст.289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів, а саме: затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Згідно з ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2021 року громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) був затриманий на напрямку 236 прикордонного знаку на відстані близько 800 метрів від державного кордону, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НОМЕР_2 прикордонного загону, під час спроби незаконного, поза пунктами пропуску, в складі групи осіб, перетину державного кордону з України в Угорщину.
Покликання апелянта на недоведеність порушення відповідачем норм законодавства щодо незаконного перетину кордону колегія суддів відхиляє, оскільки такі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: постановою про притягнення до адміністративної відповідальності.
Враховуючи правову норму про відсутність у іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або правовий статус іноземців, документа, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України, а також ризик втечі, у позивача виникла необхідність забезпечити ідентифікацію відповідача.
Крім того, позивачем надано суду докази, з яких вбачається, що посвідка на тимчасове проживання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) скасовано, а тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що у він перебуває на території України на законних підставах.
З врахуванням наведеного вище вбачається, що оригінали документів, що посвідчують особу, підтверджують законність перебування на території України, у відповідача відсутні, а тому враховуючи, що відповідач був затриманий без документів, що посвідчують особу, при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину та у нього відсутні документи, які посвідчують особу та які дають право на перебування на території України, оскільки доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять, колегія суддів вважає правомірним затримання останнього з метою ідентифікації.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що під час визначеного судом строку затримання відповідні державні органи повинні вжити необхідних заходів для встановлення особи відповідача і перевірки обставин, на які звертає увагу апелянт. Відсутність документів, що посвідчують особу відповідача, унеможливлюють застосування до нього інших, крім затримання заходів, передбачених частиною 1 статті 289 КАС України.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про затримання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.229, 243, 268, 271, 272, 288, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2021 року у справі № 303/8112/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 01 грудня 2021 року.