30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4915/21 пров. № А/857/18549/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській обл., Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення обмеженої у виплаті суддівської винагороди (суддя суду І інстанції: Костецький Н.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12.08.2021р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 12.08.2021р.),-
26.03.2021р. (згідно відбитку поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації /ТУ ДСА/ України у Львівській обл. щодо нарахування та виплати судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати ТУ ДСА України у Львівській обл. нарахувати їй суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р., обчисливши її відповідно до вимог ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату, з урахуванням раніше сплачених сум та із відрахуванням обов'язкових платежів (а.с.1-4, 16).
Ухвалою суду від 05.04.2021р. залучено в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію /ДСА/ України та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.18 і на звороті).
Згідно ухвали суду від 29.06.2021р. суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні із викликом сторін (а.с.47).
03.08.2021р. через неявку сторін до суду останній ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.64).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2021р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправними дії відповідача ТУ ДСА України у Львівській обл. щодо нарахування та виплати судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. (включно) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; стягнуто з відповідача ДСА України на користь позивача обмежену у виплаті суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. (включно) у розмірі 112686 грн., з відрахуванням обов'язкових платежів; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.65-68).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ТУ ДСА України у Львівській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити (а.с.73-76).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що 18.04.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено нормою ст.29, відповідно до якої у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений КМ України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р.
Починаючи з 18.04.2020р., відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
ТУ ДСА України у Львівській обл. здійснює усі зарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань.
Зазначає, що рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020р. не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. до 27.08.2020р., оскільки не поширюється на правовідносини, що виникли до дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідачем ДСА України скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримує подану апеляційну скаргу, вважає її обґрунтованою і такою, що підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, через що ухвалив помилкове судове рішення (а.с.103-106).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта ТУ ДСА України у Львівській обл. про розгляд справи в присутності сторін (а.с.76), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянтом подану апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі. Позиція іншого співвідповідача наведена у відзиві на апеляційну скаргу.
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому застосування ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить вимогам ст.130 Конституції України.
Вирішуючи наведений спір, колегія суддів виходить з того, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, Указом Президента України № 320/2009 від 13.05.2009р. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. у межах п'ятирічного строку (а.с.8).
Позивач приступила до виконання обов'язків судді з 12.06.2009р., що стверджується наказом голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. № 23-К від 12.06.2009р. (а.с.8).
Також цим наказом позивачу встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису, щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 15 % від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 06 років 11 місяців 17 днів (а.с.8).
Згідно наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області № 12-К від 16.01.2012р. встановлено з 03.01.2012р. ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20 % від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 09 років 06 місяці 07 днів (а.с.9).
Відповідно до наказу голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. № 90-К від 26.06.2012р. встановлено ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30 % від посадового окладу із врахуванням стажу роботи 10 років 00 місяць 00 днів (а.с.10).
Указом Президента України № 295/2017 від 28.09.2017р. ОСОБА_1 призначена на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. безстроково та приступила до виконання обов'язків судді з 02.10.2017р., що стверджується наказом в.о.голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. № 147-К від 02.10.2017р. (а.с.11-13, 14).
Згідно із наказом в.о.голови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської обл. № 148-К від 02.10.2017р. встановлено ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу з врахуванням стажу роботи 15 років 03 місяць 07 днів (а.с.13).
12.03.2020р. набрала чинності постанова КМ України № 211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020р. на усій території України встановлено карантин.
Відповідно до Закону України № 553-VI від 13.04.2020р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зокрема, доповнено статтею 29, якою встановлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Відповідно до довідки ТУ ДСА у Львівській обл. Павлів З.С. отримувала суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно з ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020р. (а.с.34).
Сума неотриманої суддівської винагороди становить 112686 грн.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Конституції України).
Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Згідно ч.1 ст.135 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 ст.135 зазначеного Закону встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч.3 ст.135 вказаного Закону базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з ч.9 ст.135 наведеного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
18.04.2020р. набрав чинності Закон України № 553-IX від 13.04.2020р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з п.10 розділу І якого Закон України № 294-IX від 14.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, нормою ст.29 (в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020р.) такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.29 цього Закону).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч.2 цієї статті) (ч.3 ст.29 названого Закону).
Аналіз зазначених норм, дає підстави для висновку, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є законами про судоустрій, в розумінні ст.130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди).
За наведених підстав Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не може встановлювати розміру винагороди судді.
Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Оскільки Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його ст.135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України № 294-IX від 14.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).
Закон України № 294-IX від 14.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в ч.2 ст.95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021р. справа № 340/1916/20.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020р. № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, абз.9 п.2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
За висновками цього рішення установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч.ч.1 і 3 ст.29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з ч.1 ст.113 Конституції України, ч.1 ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями ст.29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п.14 ч.1 ст.92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч.ч.1 і 2 ст.126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч.1, ч.2 ст.130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці.
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз.7, 8 пп.4.1 п.4 мотивувальної частини рішення від 11.03.2020р. № 4-р/2020).
Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
З огляду на зазначене, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. не вносилися, тому законних підстав для обмеження її виплати не було.
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі ст.29 Закону України № 294-IX від 14.11.2019р. «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).
Тому правильним є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача.
Відповідно до п.1 ст.148 Закону України № 1402-VIII від 02.06.2016р. «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За приписами п.2 ч.3 ст.148 цього Закону функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Згідно частин 5 та 6 ст.148 наведеного Закону видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком, зокрема у цілому щодо апеляційних, окружних адміністративних, господарських та місцевих судів. Видатки судів всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (додаток 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік».
Частиною 7 ст.148 вказаного Закону установлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (ст.149 названого Закону).
Положеннями ч.1 та п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються:
на головних розпорядників бюджетних коштів;
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, зокрема ДСА України.
За змістом ч.5 ст.22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів:
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;
розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;
розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.
За приписами ч.ч.1-3 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про зменшення бюджетних призначень на утримання судів, інших органів і установ системи правосуддя мають бути погоджені Кабінетом Міністрів України з Вищою радою правосуддя.
Отже, з урахуванням наведеного, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи ТУ ДСА України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2020 рік.
Враховуючи наведене, ДСА України обґрунтовано залучена у справі щодо виплати недоотриманої суддівської винагороди в період карантинних обмежень, в якості співвідповідача по справі.
Також у віданні ДСА перебуває окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами п.25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затв. постановою КМ України № 845 від 03.08.2011р., наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
Отже, враховуючи приписи ч.1 ст.2, ч.1 ст.3 Закону України № 4901-VI від 05.06.2012р. «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Таким чином, суд першої інстанції обрав вірний спосіб захисту прав позивача та стягнув з ДСА України на користь позивача обмежену у виплаті суддівську винагороду.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткову підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до часткового задоволення, із вищевказаних мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ТУ ДСА у Львівській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2021р. в адміністративній справі № 380/4915/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складання повного тексту судового рішення: 01.12.2021р.