23 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 460/10784/21 пров. № А/857/14705/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М.,Кушнерика М.П.
з участю секретаря судового засідання Кардаш В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №460/10784/21 (головуюча суддя Комшелюк Т.О., м. Рівне) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління розвідки Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління розвідки Міністерства оборони України, в якому просив: а) визнати відмову Головного управління розвідки Міністерства оборони України у придбанні житлового приміщення у місті Рівне та передачі його на розподіл до Військової частини НОМЕР_1 для надання у постійне користування підполковнику запасу ОСОБА_1 та членам його сім'ї, які перебувають під № 1 у списках осіб, що користуються правом першочергового (позачергового) одержання житлових приміщень у Військовій частині НОМЕР_1 протиправною; б) зобов'язати Головне управління розвідки Міністерства оборони України придбати житлове приміщення у місті Рівне відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів сім'ї ОСОБА_1 та передати його на розподіл до Військової частини НОМЕР_1 для надання у постійне користування підполковнику запасу ОСОБА_1 та членам його сім'ї, які перебувають під № 1 у списках осіб, що користуються правом першочергового (позачергового) одержання житлових приміщень у Військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвалою від 03 серпня 2021 року Рівненський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі з тих підстав, що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що право позивача на отримання житла безпосередньо пов'язане з проходженням ним військової служби, яка є публічною службою. А тому вказаний спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.09.2020 у справі №712/5476/19.
При цьому вказує, що у наведеній вище справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №815/2551/15 від 20 вересня 2018 року та №826/17556/16 від 04 вересня 2019 року, а тому суд першої інстанції безпідставно на них покликався.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи викликалися в судове засідання, проте, у зв'язку з їх неявкою фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадженні в адміністративній справі, суд першої інстанції керувався тим, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права ОСОБА_1 на одержання житла, а тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у цьому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права. Отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг(пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21)).
Тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Так, з матеріалів справи судами встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині № НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 08.10.2008 №218 був виключений зі списків особового складу частини у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас. Проте на час проходження служби позивач та члени його сім'ї перебували у списках осіб, що користуються правом позачергового одержання житлових приміщень у Військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки питання про забезпечення позивача житловим приміщенням для проживання там з сім'єю з 2006 року не вирішувалося, останній, вважаючи свої права та інтереси порушеними, звернувся до суду за їх захистом.
При цьому, позовну заяву ОСОБА_1 мотивує приписами Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон №2011-ХІІ).
Так, абз.1 п.1 ст.12 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2006 №1081, цей Порядок визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, розвідувальних органів, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Також вимогами п.9 ст.12 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров'я або, якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.
З наведених норм слідує, що така соціальна гарантія як отримання житла військовослужбовцем пов'язана саме з проходженням військової служби, яка за змістом п.17 ч.1 ст.4 КАС України належить до служби публічної.
Отже, вказаний спір, на переконання колегії суддів, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також надання таких гарантій (пільг).
Вказані висновки відповідають правовій позиції, висловленій в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, в якій Велика Палата відступила від висновку, сформульованого у постанові від 18.04.2018 у справі №806/104/16 щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, на який, зокрема, покликався суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу.
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не враховувати запропонований підхід під час вирішення цієї справи.
Крім того, у разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, порушив правила юрисдикції.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №460/10784/21 та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді О. М. Довгополов
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 01.12.2021.