30 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 140/9808/21 пров. № А/857/19045/21
Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді: Улицького В.З.
суддів: Кузьмича С.М., Шавеля Р.М.
при секретарі судового засідання: Волошин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року (рішення ухвалене у м. Луцьку судом у складі головуючого судді Валюха В.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною та скасування постанови,-
У вересні 2021 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - Другий ВДВС у м. Луцьку) про визнання протиправною та скасування постанови.
Позивач позовні вимоги мотивував тим, що 12.09.2011 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, що виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 2-5092/2010 від 31.08.2011, про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 014/11-01/7086 від 23.08.2005 у розмірі 243433,86 грн. та судових витрат в сумі 1820,00 грн. на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». 18.05.2018 головний державний виконавець Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Другий ВДВС м. Луцьк ГТУЮ) Постоловський Р.О., на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виніс постанову про повернення вказаного виконавчого листа стягувачу та того ж дня, на підставі статей 3, 27, 40 зазначеного Закону, виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 28902380 із позивача у розмірі 23870,74 грн. Постановою державного виконавця Другого ВДВС м. Луцьк ГТУЮ Файчук О.В. від 21.05.2018 відкрито виконавче провадження ВП № 56439712 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 18.05.2018 ВП № 28902380. При цьому, у період з 21.05.2018 по 18.10.2018 із позивача у межах виконавчого провадження № 56439712 було стягнуто 3002,65 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. від 02.10.2018 відкрито виконавче провадження № 57333490 з виконання виконавчого листа № 2-5092/2010, виданого 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, та 02.10.2018 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 24525,39 грн. З матеріалів виконавчого провадження № 57333490 вбачається, що за період з 02.10.2018 по 01.09.2021 із ОСОБА_1 стягнуто 18701,75 грн. основної винагороди приватного виконавця та 29346,19 грн. основного боргу. Вказує, що на даний час відбувається одночасне стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору (в користь держави) та основної винагороди (в користь приватного виконавця), тобто подвійне стягнення однієї і тієї ж суми. Позивач не погоджується із оскаржуваною постановою про стягнення виконавчого збору від 18.05.2018 ВП № 28902380, оскільки після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем не було фактично стягнуто із боржника заборгованості за кредитним договором, що не призвело до фактичного виконання рішення суду у спосіб, визначений у виконавчому листі. Вказана постанова винесена з порушенням вимог статей 27, 40, 42 Закону № 1404-VIII, оскільки розмір виконавчого збору обрахований не із суми боргу, що фактично стягнута під час виконавчого провадження, а із загальної суми, що підлягала стягненню відповідно до виконавчого листа. Просив позов задоволити.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Постоловського Р.О. про стягнення виконавчого збору від 18 травня 2018 року ВП № 28902380.
Рішення суду першої інстанції оскаржив Другий відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу.
Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 31.08.2011 Луцький міськрайонний суд Волинської області у цивільній справі № 2-5092/2010 видав виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_1 в користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції 243433,86 грн. заборгованості за кредитним договором № 014/11-01/7086 від 23.08.2005 та судові витрати по справі в сумі 1820,00 грн. (а. с. 166).
12.09.2011 постановою старшого державного виконавця Другого ВДВС Луцького міського управління юстиції Пироги С.С. серії ВП № 289023380 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-5092/10, виданого 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області (а. с. 161).
17.05.2018 до Другого ВДВС м. Луцька ГТУЮ надійшла заява представника стягувача про повернення без виконання виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 2-5092/2010 від 31.08.2011 (а. с. 81).
18.05.2018 головний державний виконавець Другого ВДВС м. Луцьк ГТУЮ Постоловський Р.О. виніс постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 289023380, якою стягнув з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 23840,74 грн. При цьому, у вказаній постанові зазначено, що в ході примусового виконання рішення суду стягнуто 654,64 грн. виконавчого збору, залишок нестягнутого виконавчого збору становить 23870,74 грн.
Постановою головного державного виконавця Другого ВДВС м. Луцьк ГТУЮ Постоловського Р.О. від 18.05.2018 ВП № 289023380 виконавчий лист № 2-5092/10, виданий 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, повернуто стягувачу.
21.05.2018 постановою державного виконавця Другого ВДВС м. Луцьк ГТУЮ Файчук О.В. відкрито виконавче провадження № 56439712 з виконання постанови № 289023380, виданої 18.05.2018 Другим ВДВС м. Луцьк ГТУЮ про стягнення з боржника ОСОБА_1 залишку нестягнутого виконавчого збору в сумі 23870,74 грн. (а. с. 68).
В подальшому виконавчий лист № 2-5092/10, виданий 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, був пред'явлений до виконання до приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є., постановою якого від 02.10.2018 ВП № 57333490 відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа.
02.10.2018 приватний виконавець Клехо А.Є. виніс постанову ВП № 57333490 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди в сумі 24525,39 грн.
Згідно довідки приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Клехо А.Є. від 02.09.2021, у виконавчому провадженні № 57333490 з примусового виконання виконавчого листа № 2-5092/10, виданого 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області, станом на 01.09.2021 стягнуто 29436,19 грн. основного боргу та 18701,75 грн. основної винагороди приватного виконавця (основна винагорода ОСОБА_1 частково сплачена добровільно).
Відповідно до частин 1, 2 статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 382/389/17.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно частини 1 статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини 5 статі 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно із частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (частина п'ята статті 26 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно із частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.03.2020 у справі № 2540/3203/18 дійшла висновку, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. У разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
Судовою колегією апеляційного суду встанволено, що у виконавчому провадженні № 28902380 виконавчий лист № 2-5092/10, виданий 31.08.2011 Луцьким міськрайонним судом Волинської області фактично виконано не було у повному обсязі, та виконання рішення суду за вказаним виконавчим листом на даний час здійснюється приватним виконавцем у межах виконавчого провадження № 57333490 (при цьому, із позивача ОСОБА_1 стягнуто основну винагороду приватного виконавця в сумі 18701,75 грн.).
Таким чином, винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 18.05.2018 у виконавчому провадженні № 28902380, у якому не відбулося виконання рішення суду, є неправомірним, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
Згідно частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, станом на день винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 18.05.2018, тобто до внесення змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 № 2475-VIII) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що в порушення вимог частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, станом на день винесення оскаржуваної постанови) у постанові про стягнення виконавчого збору від 18.05.2018 виконавчий збір був визначений у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню, а не у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року у справі №140/9808/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. З. Улицький
судді С. М. Кузьмич
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 01.12.2021