Справа № 640/19936/21 Суддя першої інстанції: Головань О.В.
01 грудня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - Третя особа, ГУ ДКС у м. Києві), про зобов'язання ГУ ПФ в м. Києві сформувати та подати до ГУ ДКС у м. Києві подання про повернення сплаченого ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 10 312,29 грн, сплаченого згідно квитанції №ЗЕР0-7К78-1ВТС-ВТРЗ від 01.09.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2021 позову заяву повернуто на підставі п.9 ч. 4 ст. 169 КАС України у зв'язку з неусуненням вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху в частині наведення обґрунтованих причин поважності пропуску строку звернення до суду. Крім того, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, зокрема, у справі №240/12017/19, суд підкреслив, що про порушення свого права Позивач повинен був дізнатися з моменту здійснення платежу, а не з часу отримання листа Відповідача.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом безпідставно не враховано, що звернення до суду із цим позовом пов'язане з відмовою ГУ ПФ у м. Києві сформувати і подати висновок до ГУ ДКС у м. Києві, про що ОСОБА_1 дізнався із змісту листа від 05.04.2021, дата якого і є відправною точкою відліку звернення до суду. Наголошує, що практика Верховного Суду, на яку послався суд першої інстанції, не є релевантною до спірних правовідносин.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Справа надійшла до суду апеляційної інстанції 16.11.2021.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ПФ в м. Києві просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що хоча положеннями Податкового кодексу України і передбачено право особи на звернення до контролюючого органу із заявою про повернення помилково сплачених коштів протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми, однак Позивачем не надано жодних доказів зволікання із звернення до суду з цим позовом, починаючи з 01.09.2020. Як зазначає Відповідач, триваюча пасивна поведінка особи з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свідчить про пропуск строку звернення до суду без поважних причин. Відтак, на переконання ГУ ПФ в м. Києві, дата, з якої ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, є дата сплати збору, а не дата отримання листа Відповідача.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.11.2021 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не було надано належних і допустимих доказів поважності причин пропуску шестимісячного строку звернення до суду, оскільки будучи обізнаним про порушення своїх прав у день здійснення відповідного платежу 01.09.2020, ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій, спрямованих на захист своїх прав, до липня 2021. Крім того, суд відхилив посилання Позивача на лист Відповідача від 05.04.2021, оскільки цей документ не змінює момент, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, що відповідає, на думку суду першої інстанції, позиції Верховного Суду у справі №240/12017/19.
Однак з такими висновками судова колегія не може погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою суду першої інстанції від 26.07.2021 позовну заяву було залишено без руху з підстав пропуску ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до суду і неподанням заяви про його поновлення. Судом встановлено Позивачу десятиденний строк для усунення визначених в ухвалі недоліків шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
На виконання вимог ухвали від 26.07.2021 Позивачем до суду першої інстанції було направлено заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що початком перебігу шестимісячного строку звернення до суду є дата листа ГУ ПФ в м. Києві від 05.04.2021 (а.с. 15). За наслідками розгляду цієї заяви суд першої інстанції постановив оскаржувану у цій справі ухвалу, зміст якої було викладено вище.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви з підстав пропуску строку звернення до суду, колегія суддів, з огляду на доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу, судом першої інстанції не враховано, що за правилами п. 43.3 ст. 43 Податкового кодексу України, у редакції, яка була чинною станом на 01.09.2020, обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення <…> протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Отже, при визначенні строку звернення до суду із позовом про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна необхідно застосовувати положення п. 43.3 ст. 43 ПК України, які у цьому випадку є спеціальними щодо норм ч. 2 ст. 122 КАС України.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що звернення до суду із цим позовом 13.07.2021 відбувалося у межах визначеного Податковим кодексом України строку, позаяк сплата збору мала місце 01.09.2020, що, у свою чергу, свідчить про помилковість висновків Окружного адміністративного суду міста Києва про пропуск ОСОБА_1 шестимісячного строку звернення до суду та оскаржуваної ухвали.
Поряд з цим, щодо доводів Апелянта про те, що відлік строку має здійснюватися з моменту ознайомлення із змістом листа-відповіді суб'єкта владних повноважень, а не з дати сплати збору, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
За загальним правилом відлік строків для звернення до суду (в тому числі, у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду відповідної заяви з метою спонукання до вчинення певних дій) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Саме по собі звернення позивача із заявою до суб'єкта владних повноважень не робить вказані правовідносини триваючими, і не поновлює пропущеного строку на звернення до суду.
Аналогічна за змістом позиція щодо моменту відліку строку звернення до суду відображена й у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.
Крім того, згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.08.2021 у справі № 360/2687/20, спірні правовідносини в якій є аналогічними, початок перебігу строку на звернення до суду розпочався для позивачки саме з часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про своє порушене право, й таким днем є дата сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, платником якого, на переконання позивачки, вона не є, й, відповідно, який був сплачений нею помилково.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення свого права у день здійснення відповідного платежу 01.09.2020, а не із змісту листа ГУ ПФ в м. Києві від 05.04.2021, є правильним. Водночас, застосування Окружним адміністративним судом міста Києва до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 122 КАС України без урахування приписів п. 43.3 ст. 43 ПК України, як вже було підкреслено вище, зумовило помилкове постановлення ухвали про повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Окремо судова колегія звертає увагу на правильність твердження Апелянта про нерелевантність посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду у справах №819/1498/17, №819/1667/17, №819/1249/17, оскільки у них не вирішувалося питання строків звернення до суду в аналогічній категорії справ.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання..
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про повернення позовної заяви не було вірно застосовано норми процесуального права, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Що стосується вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь судових витрат, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Аналіз положень ч. ч. 1-5 ст. 139 КАС України норм права дає підстави вважати, що розподіл судових витрат, в тому числі і за подання апеляційної скарги, здійснює той суд, який ухвалив остаточне рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, за правилами процесуального закону, ухвалення рішення про скасування ухвали суду із направленням справи для продовження розгляду унеможливлює вирішення питання про зміну розподілу судових витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, так і про розподіл судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.
Аналогічний висновок щодо застосування даних норм права викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №756/6141/16-а, а також в ухвалах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №297/96/16-а, від 07.03.2018 у справі №826/13401/15, від 02.05.2018 у справі №826/8062/15.
Таким чином, оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2021 про повернення позовної заяви рішення по суті спору Шостим апеляційним адміністративним судом не приймається, то вирішення таким судом питання про розподіл судових витрат за правилами ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України неможливе. Відповідно, з урахуванням цих обставин надання оцінки аргументам відзиву на апеляційну скаргу в частині заперечення щодо розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції на цій стадії не здійснювалося.
Керуючись ст. ст. 123, 169, 242-244, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2021 року - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено « 01» грудня 2021 року.