Справа № 640/20571/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі по тексту - відповідач) в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу №195353 від 27 квітня 2020 року у сумі 17 000,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно акта №216165 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 12.03.2020 року вбачається, що посадовими особами Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки за місцем Р-03 під'їзд до М-3 км 4+100 проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .
Так, під час перевірки, посадовими особами відповідача виявлено порушення надання послуг з вантажних перевезень, про що свідчать ТТН № 20, 32 від 11.03.2020 року, з перевищенням вагових норм, а саме здвоєні осі - 20,340 т (норма 18т).
За перевищення встановлених законодавством вагових норм на 13% під час перевезення вантажу, відповідальність передбачена абз.15 ч. 1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
На підставі вказаного акту перевірки від 27.04.2020 року Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 195343, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.(далі по тексту - оскаржувана постанова).
Вважаючи протиправною оскаржувану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення встановлені під час проведеного габаритно-вагового контролю автомобіля марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , підтверджують законність оскаржуваної постанови.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ (далі по тексту - Закон №2344-ІІІ) основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Приписами статті 6 зазначеного Закону передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Статтею 1 Закону №2344 визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб'єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об'єкти, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 вказаного Положення).
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (надалі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі по тексту - Порядок №1567).
Згідно із Порядком №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (надалі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (надалі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Частиною 12 статі 6 Закону №2344 та пункту 2 Порядку №1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт»; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Здійснюючи розгляд даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції не надає оцінку порушенням, які зафіксовані контролюючим органом допущені ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції помилково не надано оцінку доводам позивача про порушення порядку винесення оскаржуваної постанови, зокрема, не належне повідомлення ОСОБА_1 про дату та час розгляду справи, що в свою чергу, позбавило можливості позивача надати свої пояснення та заперечення.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 15.04.2021 року Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки на адресу ОСОБА_1 скеровано повідомлення про те, що розгляд справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом по акту 216165 відбудеться 21.04.2021 року з 09:30 до 17:00 год., за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 57 (а.с.15).
Зазначене підтверджується копією листа на якому міститься відмітка Укрпошти про отримання 15.04.2021 року та трекінг № 0308304199843 (а.с.16).
Згідно роздруківки з веб-сайту Укрпошти, відповідно до трекінгу № 0308304199843, лист Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки ОСОБА_1 отримав 21.04.2021 року о 19:59 год. (а.с.17). Зазначене сторонами не заперечується.
Тобто, ОСОБА_1 повідомлення відповідача про розгляд справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом по акту 216165 відносно нього отримано 21.04.2021 року, після сплинув строку розгляду зазначеної справи.
Натомість, правовими положеннями п. 26 Порядку № 1567 регламентовано, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Однак, відповідач не надав суду доказів, а в матеріалах справи такі не містяться, своєчасного направлення листа заінтересованій особі - позивачу, у спосіб, визначений п. 26 Порядку №1567, та не спростував доводів позивача про те, що розгляд скарг відбувся без його участі, як заінтересованої особи.
Крім того, безпідставними є посилання відповідача про можливість отримання позивачем рекомендованого листа із повідомленням, починаючи з 18.04.2021 року, адже останній мав впевнитися про отримання вказаного листа заінтересованою особою - ОСОБА_1 , і лише після отримання зворотного повідомлення здійснити розгляд справи.
Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки порушено вимоги п.п. 26-27 Порядку №1567, і позбавлено можливості заінтересовану особу - ОСОБА_1 ,, взяти участь у розгляді скарги, що є критерієм перевірки правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до засад та завдання адміністративного судочинства, вказане порушення є істотним, адже п. 26-27 Порядком №1567 встановлено обов'язковість запрошення заінтересованої особи та своєчасність її повідомлення про розгляд справи.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що вказане порушення є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови, на що суд першої інстанції помилково не звернув уваги, адже під час розгляду справи позивач мав можливість надати докази, які спростовують встановлені порушення контролюючим органом, проте був позбавлений можливості скористатися своїм правом.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскаржувану постанову Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу № 195343 винесено 27.04.2021 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн., натомість розгляд справи про порушення ОСОБА_1 вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом по акту 216165 було призначено на 21.04.2021 року.
У свою чергу, відповідачем повторний виклик позивача на 27.04.2021 року здійснено не було, зокрема, матеріали справи не містять, а відповідачем в цій частині не надано обґрунтованих пояснень, ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не надає оцінку правовим відносинам в частині встановлених порушень відповідачем, під час винесення оскаржуваної постанови, оскільки Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки порушено порядок розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Також, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню, відповідно доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу задовольнити та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, з урахуванням висновків викладених в цій постанові.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №195353 від 27 квітня 2020 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 30.11.2021 року