Справа № 640/24832/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління справами Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Управління справами Апарату Верховної Ради України (надалі - відповідач), в якому просила суд:
- стягнути з Управління справами Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі 99856,66 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата їй не виплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому, посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року позов задоволено частково:
- зобов'язано Апарат Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи:
- помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_3 за період роботи з 28.11.2014 по 27.11.2015;
- помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 28.11.2015 по 27.11.2016;
- помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 28.11.2016 по 27.11.2017;
- помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 28.11.2017 по 27.11.2018;
- помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 28.11.2018 по 29.08.2019.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що Управлiнням справами Апарату Верховної Ради України було направлено вiдзив, в якому зазначено, що Управління справами Апарату Bepxoвної Ради України не є належним відповідачем у даній справі, проте суд першої інстанції не звернув увагу на дане клопотання та не замінено відповідача.
Позивачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого остання зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а викладені у апеляційній скарзі доводи - такими, що суперечать нормам чинного законодавства. Разом з цим, позивач стверджує, що нею подано до суду першої інстанції відповідь на відзив, у якому не заперечувала проти заміни відповідача на належного - Апарат Bepxoвної Ради України. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції задоволено її позовні вимоги частково, шляхом зобов'язання Апарат Bepxoвної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи.
З огляду на викладені у відзиві обставини, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п'ятнадцяти днів.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала за строковим трудовим договором на постійній основі помічником-консультантом народного депутата України з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року (патронатна служба).
З наданої Апаратом Верховної Ради України довідки від 21 вересня 2020 року № 20- 26/1312 вбачається, що при розрахунку на момент її звільнення відповідач не виплатив позивачу компенсацію за 138,5 днів невикористаної відпустки за період з 28 листопада 2014 року по 29 серпня 2019 року у сумі 99856,66 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення частково позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд приходить до висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а отже суд вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав останнього нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 3 Закону №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
З аналізу наведених норм вбачається, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади останнього.
При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону №504/96-ВР та КЗпП та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769 (далі - Положення №769, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 розділу ІІІ Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач була зарахована та звільнена з займаної посади розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до пункту 1 Розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 20 листопада 2014), Апарат Верховної Ради України (далі - Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Відповідно підпунктів 23 та 25 пункту 7 цього Положення Апарат у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України; організовує добір, прийняття на роботу, переведення на іншу посаду, оформляє застосування дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи працівників.
В свою чергу, відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20.04.2000 № 1678-ІП Управління справами Верховної Ради України є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, що також підтверджується пунктом 1.1 Положення про Управління справами Апарату верховної Ради України, затвердженого розпорядження Голови Верховної Ради України від 19.01.2021 № 30-К.
Відповідно до пункту 27 Постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам необхідно враховувати, що згідно зі статтею 21 КЗпП України належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.
Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, отже позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з Управління справами Апарату Верховної Ради України.
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежних відповідачів - Управління справами Апарату Верховної Ради України, про що останній звернув увагу суду першої інстанції.
Належним відповідачем у даній справі є Апарат Верховної Ради України, тобто, не відповідний суб'єкт владних повноважень, а структурний підрозділ.
Тобто, у даному випадку суд першої інстанції повинен був за правилами ст.48 КАС України змінити первісного відповідача належним або залучити як другого відповідача.
Поряд з цим, Апарату Верховної Ради України до участі у справі в якості належного відповідача судом першої інстанції залучено не було.
За приписами ч. 3 ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, з наведеної норми слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача та дане клопотання підтримано позивачем, проте, судом першої інстанції не взято до уваги клопотання сторін та не розглянуто їх.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача, оскільки ч. 7 ст. 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Згідно ч. 7 ст. 48 КАС України, заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості, в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень, виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем чи залучити співвідповідача.
Так само, в силу приписів ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями направляти справу на новий розгляд, у разі виявлення порушень норм процесуального права, які є безумовною підставою до скасування судового рішення.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи порушено вимоги процесуального права, оскільки відповідач, до якого позивач звернувся до суду з даним позовом, не є належною особою до якої може бути пред'явлено позов у спірних правовідносинах.
Крім того, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача частково, проте вчинення дій зобов'язано Апарат Верховної Ради України, який не є стороною по даній справі, що в свою чергу свідчить про порушення вимог процесуального права.
Отже, враховуючи ту обставину, що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з підстав того, що позов заявлено до не належного відповідача.
Згідно з пунктом другим ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 132, 139, 242, 308, 310, 315, 317, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,
Апеляційні скарги Управління справами Апарату Верховної Ради України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан