Справа № 640/29247/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Клименчук Н.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі по тексту - відповідач, ДВБ НП України) в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги років та до стажу служби в поліції;
- зобов'язати ДВБ НП України зарахувати позивачу до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 загальною кількістю 03 роки 02 місяці 25 днів;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу служби в поліції та встановити надбавку за стаж служби з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року зазначений позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ДБВ НП України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, копій трудової книжки та послужного списку, ОСОБА_1 , з 15.08.2000 року до 06.11.2015 року, проходив службу в органах внутрішніх справ, з 07.11.2015 року по теперішній час проходить службу в Національній поліції України, має офіцерське звання полковник поліції та з 28.10.2019 року перебуває на посаді начальника управління оперативних розробок Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
У період з 14.05.2005 до 01.07.2011 позивач проходив службу в спеціальних підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ на різних посадах.
У період з 05.08.2015 до 06.09.2015 позивач приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
23.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України з рапортом (вх. ДВБ від 23.10.2020 №Б-259о/п), у якому просив:
- зарахувати йому відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» до календарної вислуги років, яка дає право на призначення мені пенсії, вислугу в пільговому обчисленні, сформовану за період з 14.05.2005 по 01.07.2011 та з 05.08.2015 по 06.09.2015, у загальній кількості 03 роки 02 місяці 25 дні;
- здійснити перерахунок відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» його календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, із зарахуванням періоду пільгової вислуги років, сформованої за період з 14.05.2005 по 01.07.2011 та з 05.08.2015 по 06.09.2015, у загальній кількості 03 роки 02 місяці 25 дні;
- здійснити перерахунок відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, із зарахуванням періоду пільгової вислуги років, сформованої за період з 14.05.2005 по 01.07.2011 та з 05.08.2015 по 06.09.2015, у загальній кількості 03 роки 02 місяці 25 дні;
- встановити йому відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» надбавку за стаж служби в поліції із урахуванням періоду пільгової вислуги років, сформованої за період з 14.05.2005 по 01.07.2011 та з 05.08.2015 по 06.09.2015, у загальній кількості 03 роки 02 місяці 25 дні.
Листом від 06.11.2020 року за №Б-229о/п/42-02/01-2020 ДБВ НП України позивачу повідомлено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «ж» статті1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2020 року після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. Зазначено, що статтею 78 Закону України «Про Національну поліцію» та постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» не передбачено зарахування пільгової вислуги років до стажу служби в поліції (а.с.16-17).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, а своє право порушеним, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не враховано пільговий залік вислуги років позивача із розрахунку 1,5 року за кожен рік служби, а тому позивач має право на зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 загальною кількістю 03 роки 02 місяці 25 днів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Абзацом першим преамбули визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з п. «а» статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
Частиною другою статті 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст .17-1 Закону № 2262-XII).
Згідно з абзацом 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 розділу 4 Порядку №393 стаж роботи працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби у вищезазначених підрозділах згідно з переліком посад, визначених Міністром внутрішніх справ України.
Пунктом 1 наказу Міністерства внутрішніх справи України від 14 листопада 2007 року №431 «Про затвердження Переліку посад працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, стаж роботи яких обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби» затверджено Перелік посад працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, стаж роботи яких обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби.
Відповідно до зазначеного переліку до посад працівників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ, стаж роботи яких обчислюється з розрахунку 1,5 року за кожен рік служби віднесено, зокрема: оперуповноваженого, оперуповноваженого в особливо важливих справах, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах, заступника начальника відділу спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту «в» пункт 3 Порядку №393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця у підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ з охорони дипломатичних і консульських представництв іноземних держав, у підрозділах Управління державної охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 року №497 «Про доповнення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393» (далі - Постанова №497) підпункт «в» пункту 3 Постанови №393 доповнено абзацом такого змісту: «час проходження служби особами начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах боротьби з економічною злочинністю, за переліком посад і на умовах, що визначаються міністерством внутрішніх справ».
На виконання вимог Постанови №497, а також з метою посилення соціального захисту працівників Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України, наказом МВС України від 20.07.2006 року №722 затверджено перелік посад начальницького складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця.
Пунктом 2 наказу МВС України №722 установлено, що вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується особам, зазначеним у пункті 1 цього наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2005 року №497, при цьому таким особам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах.
Відповідно до Переліку №722, затвердженого наказом МВС №722, до посад начальницького складу підрозділів боротьби з економічною злочинністю органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, віднесено посади, зокрема, оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах, начальника відділення, заступника начальника управління.
Згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 року за №968-014 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 серпня 2001 №018 «Про затвердження Переліку посад начальницького складу, які несуть службу у підрозділах оперативної служби та підрозділах оперативно-технічних заходів час проходження служби на яких зараховується на пільгових умовах», час проходження служби у підрозділах оперативної служби та підрозділах оперативно-технічних заходів обчислюється з розрахунку 1 місяць служби за l,5 місяці.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001 та від 13.03.2012 року № 6-рп/2012 висловив позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Таким чином, зміст правовідносин, зокрема прав та обов'язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм.
З урахуванням наведеного, право позивача на зарахування при обчисленні вислуги років на пільгових умовах часу проходження служби в ДВБ визначаються за тими правилами, які були чинними на момент виникнення відповідного права.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що вислуга років позивача станом на 04.11.2020 року становить у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги) 03 роки 02 місяці 25 днів, у календарному обчисленні (без урахування пільгової вислуги) 20 років 02 місяць 21 днів, що підтверджується довідкою ДВБ НП України від 19.11.2020 №375 (а.с.23-25).
З аналізу зазначених норм слідує, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.
Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон №2262-XII. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу, що передбачено Постановою № 393.
Отже, пільгова вислуга має враховуватися при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-XII.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 06.11.2020 року за №Б-229о/п/42-02/01-2020 ДБВ НП України відмовив позивачу у зарахуванні до календарної вислуги років, яка дає право на призначення йому пенсії, вислуги в пільговому обчисленні, сформовану за відповідний період, а також до стажу служби в поліції та здійснення відповідного перерахунку.
Відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. До стажу служби в поліції зараховуються, зокрема: служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Отже, стаж служби позивача за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 складає 03 роки 02 місяці 25 днів та підлягає зарахуванню до вислуги років, яка дає право на призначення позивачу пенсії, відповідно до пункту 3 Постанови №393 і відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», який мав бути врахований до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.
Враховуючи зазначене, відповідач мав врахувати до вислуги років позивача, яка дає право на призначення пенсії, а також до стажу служби позивача в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки пільгову вислугу років, сформовану за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 загальною кількістю 03 роки 02 місяці 25 днів.
Таким чином, наявні підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та зарахувати позивачу до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, а також до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, пільгової вислуги років, сформованої за період за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 загальною кількістю 03 роки 02 місяці 25 днів та встановити надбавку за стаж служби з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Отже, невірне застосування відповідачем наведених положень законодавства призвело до порушення права позивача на призначення пенсії за вислугу років.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року по справі №805/3923/18-а.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно, для належного захисту прав та інтересів позивача, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання ДБВ НП України зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчисленні за періоди з 14.05.2005 по 01.07.2011, з 05.08.2015 до 06.09.2015 загальною кількістю 03 роки 02 місяці 25 днів та зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок стажу служби в поліції та встановити надбавку за стаж служби з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 30.11.2021 року