Справа № 640/14168/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Іщук І.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач, МО України) в якому просив:
- визнати протиправними дії МО України щодо не призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності І групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- скасувати рішення МО України від 07.03.2020 року у формі затвердження Міністром оборони 07.03.2020 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28.02.2020 року №31 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності І групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби;
- зобов'язати МО України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з настанням І групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовим пенсіонером та особою з І групою інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з посвідченням від 12.03.1996 Серії НОМЕР_1 позивач має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до посвідчення від 20.01.2020 Серії НОМЕР_2 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до довідки Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату від 12.07.2018 року № 76 вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу, у період з 20.07.1959 по 20.04.1985 роки, в тому числі у складі 181 овп ВВС 40 ОА приймав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан, виконуючи свій інтернаціональний обов'язок у період з 29.07.1983 по 21.10.1984 (а.с.21).
07.03.1985 року наказом головнокомандувачем №0260 позивач був звільнений з військової служби у запас, відповідно до пункту «а» статті 59 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу (а.с.20).
Відповідно довідки військово-лікарської комісії від 24.01.2006 №40 встановлено, що причинний зв'язок захворювання позивача пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (а.с.18).
16.05.2006 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, починаючи з 20.04.2006 року, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, що підтверджує довідка до акту огляду МСЕК серія КА-1 №034153 від 16.05.2006 (а.с.17).
22.01.2020 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено I групу інвалідності, починаючи з 21.01.2020 (безтерміново), пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, згідно з довідкою до акту МСЕК серії ААБ №420794 від 24.01.2020 (а.с.16).
З огляду на виникнення права на отримання грошової допомоги, як інваліда І групи, позивач звернувся до відповідача із заявою та повним пакетом документів до неї. Зазначене сторонами не заперечується.
Між тим, відповідно до витягу з протоколу комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 лютого 2020 року № 31 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Відмова мотивована тим, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, що підтверджується листом Київського міського військового комісаріату від 03.04.2020 вих.№ВСЗ/1549 (далі по тексту - оскаржуване рішення)(а.с.15).
Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено І групу інвалідності, відбувся в січні 2021 року, а первинно ІІ групу інвалідності позивачу встановлено в квітні 2006. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, право на виплату одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) передбачено Законом №2011-ХІІ.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону №2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI).
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
Пунктом 3 Порядку № 975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Так, з матеріалів справи вбачається, що під час первинного огляду 16.05.2006 року ОСОБА_1 органами МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серія КА-1 №034153, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку.
Надалі, 22.01.2020 року під час огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено I групу інвалідності, починаючи з 21.01.2020 (безтерміново), пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку, згідно з довідкою до акту МСЕК серії ААБ №420794 від 24.01.2020 року.
З огляду на те, що інвалідність встановлювалася позивачу органами МСЕК, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що оцінка причин ушкодження здоров'я особи, ступеня такого ушкодження та його наслідків, здійснюється тільки компетентним органом, а саме медико-соціальною експертною комісією, яка, за наслідками такої оцінки, уповноважена визначити ступінь ушкодження здоров'я військовослужбовця (шляхом встановлення відповідного відсотка втрати працездатності або встановлення відповідної групи інвалідності).
Так, визначальним та достатнім для встановлення права на виплату одноразової грошової допомоги є не ступінь тяжкості ушкодження здоров'я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження, яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності.
Проблемним питанням у цій справі є тлумачення положень пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та з'ясування можливості їх застосування до правовідносин, які виникли у цій справі.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов норми частини 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Надалі, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом 2, яким передбачено:
«У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком.
Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду.
Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Вказаний правовий висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.
Як вбачається із вищевказаних висновків, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Отже, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
Такий підхід - застосування дворічного строку, має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 та статтею 46 Конституції України, які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, ОСОБА_1 ІІ група інвалідності встановлена 16.05.2006 року в період, коли законодавством не передбачалось обмеження дворічним строком для виплати одноразової грошової допомоги.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 своїм правом отримання одноразової грошової допомоги за встановлення ІІ група інвалідності не скористався до встановлення останньому І групи інвалідності (22.01.2020 року).
З огляду на вказане, необґрунтованим є посилання МО України, як на підставу відмови у виплаті одноразової допомоги, на те, що зміна групи інвалідності позивача відбулася понад дворічний термін, оскільки Порядком №975 передбачено право на доплату одноразової грошової допомоги протягом двох років з моменту первинного встановлення інвалідності при тій умові, що військовослужбовцю вже призначалась і виплачувалась така одноразова допомога.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивач при встановленні йому ІІ групи інвалідності, за одноразовою грошовою допомогою не звертався та останньої не отримував, що не спростовано відповідачем.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року по справі № 806/2351/18.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно ухилився від призначення одноразової грошової допомоги, а також прийнявши до уваги наявність у позивача права на отримання грошової допомоги, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що дії відповідача є протиправними, а оскаржуване рішення МО України № 31 від 28.02.2020 року підлягає скасуванню.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача, у спірному випадку, є саме зобов'язання МО України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до вимог законодавства.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Також, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає суду підстави для висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню, відповідно доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу задовольнити та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, з урахуванням висновків викладених в цій постанові.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності І групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, у вигляді протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 28.02.2020 року № 31 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності І групи, що настала внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв'язку з настанням І групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2020 року.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 30.11.2021 року