Справа № 640/18887/19 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.
Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «НКФ СЕРВІС» до Офісу великих платників податків ДПС, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство «НКФ СЕРВІС» з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (відповідач 1, Офіс ВПП), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (надалі - відповідач, ГУ ДКСУ у Львівській області), в якому просило суд:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу ВПП, що полягає у не вчиненні дій, направлених на повернення позивачу суми надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 1623000 грн. на підставі заяви позивача від 09.09.2019 №0909/2019;
- стягнути з Державного бюджету через ГУ ДКСУ у Львівській області на користь позивача суму надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 1623000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариством надмірно сплачено до Державного бюджету податок на прибуток у сумі 1628881 грн., у зв'язку з чим у нього виникло право на повернення цих коштів. Частину з цих коштів позивач використав в рахунок погашення поточних зобов'язань з податку на прибуток. Для повернення коштів у сумі 1623000 грн. позивач на підставі ст. 43 ПК України звертався до Офісу великих платників податків ДФС із заявами від 21.05.2019, від 05.06.2019 та від 09.09.2019. Стверджує, що всупереч ст. 43 ПК України відповідач не склав і не подав до органу казначейства відповідний висновок, чим допустив бездіяльність, якою порушив право позивача на отримання коштів. Вважає таку бездіяльність протиправною і з метою повного та ефективного поновлення порушеного права просить стягнути на свою користь кошти з бюджету.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Офісу великих платників податків ДФС щодо не вчинення дій, спрямованих на повернення Приватному акціонерному товариству "НКФ СЕРВІС" надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 1623000 грн. на підставі заяви від 09.09.2019 №0909/2019;
- стягнуто з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Приватного акціонерного товариства "НКФ СЕРВІС" суму надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 1623000 грн. (один мільйон гривень шістсот двадцять три тисячі гривень 00 коп.).
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до змісту яких останній, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в даній частині.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що на виконання вимог наказу Офісу ВПП від 02.02.2017 року №173, яким передбачено, що повернення надміру та/або помилково сплачених сум податкових зобов'язань здійснюється за попереднім інформуванням Управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем (щодо сум повернення понад 50,0 тис. грн.). Також зазначив, що заява позивача взята на контроль та розглядається питання щодо можливості погодження її виконання.
Отже, за наведених в апеляційній скарзі доводів, апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим у зв'язку з чим просять суд апеляційної інстанції його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Позивач у відзиві на апеляційні скарги зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими, та безпідставними. Проте, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку наявним у справі доказам, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
За наведених у відзиві обставин, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач подав податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за три квартали 2018р. від 08.11.2018 року та подав до Офісу ВПП заяву від 21.05.2019 року про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у сумі 1623000 грн. з податку на прибуток на рахунок платника податку в у станові банку (68, 69 том І).
Листом Офісу ВПП від 27.05.2019 року №26538/10/48-10-48-08 повідомлено про наявність у позивача переплати з податку на прибуток підприємства у сумі 1628881 грн., проте позивачу запропоновано розглянути питання щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у наступних звітних періодах для запобігання можливого виникнення податкового боргу з огляду на оскарження певного податкового повідомлення-рішення на суму штрафних санкцій 4900,90 грн. в адміністративному порядку (стор. 70 том І).
Позивач подав до Офісу ВПП заяву від 05.06.2019 року про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань на суму, зменшену на суму штрафних санкцій (стор. 71, 72 том І).
Листом Офісу ВПП від 10.06.2019 року №29352/10/28-10-48-08 повідомлено про наявність у позивача переплати з податку на прибуток підприємства у сумі 1628881 грн., проте позивачу запропоновано розглянути питання щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у наступних звітних періодах.
Позивач повторно подав до Офісу ВПП заяву від 09.09.2019 року про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у сумі 1623000 грн. з податку на прибуток на рахунок платника податку в у станові банку (стор. 63-65 том І).
Листом Офісу ВПП від 23.09.2019 року №2330/10/28-10-52-06 повідомлено про наявність у позивача переплати з податку на прибуток підприємства у сумі 1628220 грн., проте позивачу запропоновано розглянути питання щодо повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у наступних звітних періодах (стор. 66 том І).
Позивач вважаю бездіяльність контролюючих органів протиправною, що зумовило звернутися позивача до суду за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Офіс ВПП не спростовує доводів позивач про допущення протиправної бездіяльності і не доводить відсутність підстав для повернення позивачу надмірно сплачених грошових зобов'язань у сумі 1623000 грн.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відносини щодо повернення помилково та надміру сплачених платежів урегульовані Податковим кодексом України (надалі - ПК України), Порядком повернення коштів, помилково та /або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787.
Згідно підпункту 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Статтею 43 ПК України передбачено умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.
Так, за правилами пунктів 43.1 - 43.3 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно пункту 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
При цьому заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (пункту 102.5 статті 102 ПК України).
В силу положень пунктів 43.5, 43.6 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
З положеннями статті 43 ПК України узгоджуються норми Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1146 від 15.12.2015 року (надалі - Порядок №1146).
Так, пунктом 5 Порядку №1146 передбачено, що повернення помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань та пені у випадках, передбачених законодавством, здiйснюється виключно на пiдставi заяви платника податку (за винятком повернення надмiру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фiзичних осiб, якi розраховуються органом ДФС на пiдставi поданої платником податкiв податкової декларацiї за звiтний календарний рiк шляхом проведення перерахунку за загальним рiчним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана до територіального органу ДФС за місцем адміністрування (обліку) помилково та/або надмiру сплаченої суми протягом 1095 днiв вiд дня її виникнення.
У пункті 6 Порядку № 1146 визначено відомості, які має містити така заява.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 1146 у разі якщо вказана у заяві платника сума (її частина) за даними інформаційних систем обліковується як помилково та/або надміру сплачена, орган Державної фіскальної служби готує: висновок на повернення такої суми (її частини) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку; два примірники реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку; три примірники реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку.
Пункт 15 Порядку №1146 визначає, що у разі якщо вказана у заяві платника сума за даними інформаційних систем в повному обсязі відсутня як помилково та/або надміру сплачена, орган ДФС у строки, передбачені пунктом 8 цього Порядку для формування та передачі висновку до органу Казначейства, готує та направляє платнику письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицією щодо проведення звірення його стану розрахунків за відповідним платежем.
Аналіз вказаних норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів, є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 статті 43 Податкового кодексу України. За наслідками подання відповідної заяви орган ДФС у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення такої суми, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету з пропозицію проведення звірення стану рахунків (у разі відсутності в інформаційних базах даних ДФС відомостей щодо розміру заявленої до повернення суми).
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 року у справі №826/3490/18, від 13.06.2019 року у справі №812/1017/16, від 05.02.2019 року у справі №826/7672/17, від 28.05.2020 року у справі №640/19410/18, від 03.12.2020 року у справі №815/2307/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Колегія суддів критично ставиться до посилання Офісу ВПП на необхідність виконання вимог наказу від 02.02.2017 року №173 щодо інформування Управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем про повернення надміру та/або помилково сплачених сум податкових зобов'язань (понад 50 тис. грн.), оскільки приписами ПК України та Порядку №1146 не передбачено можливості такого моніторингу та не повернення товариству надмірно сплачених коштів
Крім того колегія суддів звертає увагу, що Офіс ВПП не спростував наявність заявленої позивачем до повернення надмірної сплати податку на прибуток у сумі 1623000 грн. Офісом ВПП не стверджувалось і не надано доказів наявності інших перешкод для поверненню позивачу цих коштів. Водночас згідно з наданим позивачем на пропозицію суду витягом з інформаційної системи органів ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами станом на 01.12.2020 у нього відсутній податковий борг.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено своє право на повернення надміру сплаченого грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та дотримано передбачений ПК України порядок і строк звернення до контролюючого органу із відповідною заявою. Разом з тим, відповідачем не було вжито дій щодо підготовки та подання до органу казначейської служби висновку щодо поверненню позивачу сум надміру сплаченого грошового зобов'язання.
Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області на користь Приватного акціонерного товариства "НКФ СЕРВІС" суму надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 1623000 грн. (один мільйон гривень шістсот двадцять три тисячі гривень 00 коп.), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини наголошує, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100).
За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Вирішення питання про надання висновку не забезпечує погашення заборгованості держави перед боржником, а сприяє лише частковому відновленню порушеного права. Неприпустимою є відмова особі в задоволенні позовних вимог лише на тій підставі, що така особа прагне відновити порушене право у повному обсязі. До того ж наявність рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати висновок про суму податку, яка підлягає поверненню платникові з бюджету, та примусове виконання такого рішення не виключає виникнення подальшого спору щодо цієї ж суми надмірно сплачених авансових внесків у разі неперерахування коштів на рахунок платника на підставі виданого висновку.
Як було встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, що позивач тричі звертався з заявами (від 21.05.2019 року, від 05.06.2019 року, від 09.09.2019 року) про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у сумі 1623000 грн, проте відповідачем в порушення вимог законодавства не вчинялися жодні дії щодо підготовки висновку, про повернення позивачу надмірно сплачених коштів, а надавалися листи, які суперечать вимогам законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою забезпечення належного захисту прав позивача, наявні підстави задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надміру сплачених сум грошових зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 року по справі № 814/3691/15 (провадження № К/9901/28157/18, №К/9901/28158/18), від 12.02.2019 року по справі №826/7380/15, від 28.05.2020 року по справі №816/2206/17, від 09.06.2020 року по справі №805/3048/15-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні вказала, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга взагалі не містить посилання на порушення вимог матеріального та процесуального права зі сторони суду першої інстанції під час прийняття даного рішення, а зазначено виключно зміст викладеного в ідивідуальній консультації.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
А.Ю. Кучма