Справа № 320/9357/20
30 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бучанської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року, суддя Головенко О.Д., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.84, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Бучанську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2020 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як учаснику бойових дій, яка відповідно до графічних матеріалів, знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що звернувся до Бучанської міської ради з клопотанням про надання йому як учаснику бойових дій земельної ділянки у власність площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), про те відповідач своїм рішенням безпідставно відмовив у наданні земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку у зв'язку з тим, що зазначене питання не було проголосоване депутатами, що не відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року виправлено описку в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 по тексту та в резолютивній частин замість « АДРЕСА_1 » вказано правильно « АДРЕСА_1 ». Окрім того, виправлено описку в рішенні суду по тексту та в резолютивній частині рішення замість « ОСОБА_1 » вказано правильно « ОСОБА_1 ».
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до паспорту, ксерокопія якого знаходиться в матеріалах справи, правильне ім'я позивача є ОСОБА_1 (без апострофа) ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Бучанська міська рада подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , мешкає в АДРЕСА_2 , є громадянином України та відповідно до посвідчення Служби безпеки України серії НОМЕР_1 від 10.03.2015 має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування з вимогою надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як учаснику бойових дій, яка відповідно до графічних матеріалів, знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується наступними заявами:
заява від 11.02.2020 № 0-351 із зазначенням бажаного місця розташування за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210800000:01:029:0192. До заяви долучались графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки на публічній кадастровій карті;
заява від 13.03.2020 № 0-739 із зазначенням бажаного місця розташування за кадастровим номером: 3210800000:01:029:0192. До заяви долучались копія посвідчення учасника бойових дій, довідка про присвоєння РНОКПП, копія паспорту, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки на публічній кадастровій карті, копія заяв, які подавались раніше, копії рішень, якими йому було відмовлено;
заява від 05.06.2020 № 0-1284 із зазначенням бажаного місця розташування за кадастровим номером: 3210800000:01:029:0192. До заяви долучались копія посвідчення учасника бойових дій, довідка про присвоєння РНОКПП, копія паспорту, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки на публічній кадастровій карті;
заява від 06.07.2020 № 0-1531 із зазначенням бажаного місця розташування за кадастровим номером: 3210800000:01:029:0192. До заяви долучались копія посвідчення учасника бойових дій, довідка про присвоєння РНОКПП, копія паспорту, графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки на публічній кадастровій карті.
Відповідач рішенням від 25.06.2020 за результатами розгляду питання № 39.84 відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою зазначаючи, що заяви від 05.06.2020 № 0-1284 та від 11.02.2020 № 0-351 не були підтримані депутатами, про що повідомив позивача листами від 30.06.2020 № 0-351, від 30.06.2020 № 0-1284.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки.
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст.116 ЗК України).
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч. 3 ст.116 ЗК України).
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст.116 ЗК України).
Згідно із ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтованою площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка розташована в АДРЕСА_1 .
25.06.2020 за результатами поіменного голосування депутатів Бучанської міської ради питання щодо заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на відведення земельної ділянки у власність рішення не було прийнято, що убачається із наданих до апеляційної скарги даних поіменного голосування питання №39.84.
Окрім того, в апеляційній скарзі скаржник не заперечував, що рішення з даного питання після голосування не було прийнято.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, ЗК України визначає чіткий алгоритм дій розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач повинен був прийняти одне з таких рішень: про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням причин відмови. При цьому, ЗК України зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.
Крім того, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Як убачається із оскаржуваного рішення відмова у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га у власність для індивідуального дачного будівництва, обумовлена тим, що депутатами міської ради не проголосоване зазначене питання, що суперечить вимогам чинного законодавства України.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Бучанської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2020 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як учаснику бойових дій, яка відповідно до графічних матеріалів, знаходиться по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,1000 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), то колегія судідв вважає, що суд першої інстанції вірно задовольнив зазначені позовні вимоги.
Захист порушених прав позивача також потребує зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
Доводи скаржника про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження, колегія суддів вважає хибними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відтак, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов'язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тому, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З наведеного можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству і при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Правові висновки аналогічного змісту були наведені у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №821/925/18.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.
Отже, з метою належного захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача правильним буде прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,1000 га дляч будівництва і обслуговування житлового будинку, господарськихбудівель і споруд ( присадибна ділянка).
Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оскільки Бучанською міською радою прийнято протиправне рішення щодо відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, яке прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, суд першої інстанції вірно задовольнив позовні вимоги про зобов'язання розглянути заяву та прийняти відповідне рішення.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що приймаючи відповідні рішення, у т.ч. і колегіальні рішення, відповідач повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та скасував рішення 80 сесії Бучанської міської ради, питання 39.85 «Про розгляд заяви ОСОБА_1 . Надання дозволу на відведення з/д у власність пл.0,1 га для ж/б, то колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається із позовної заяви позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.84, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 ».
Отже, предметом спору є рішення Бучанської міської ради від 25.06.2020 року, питання 39.84.
Як убачається із оскаржуваного рішення, суд помилково визнав протиправним та скасував рішення в частині питання 39.85, тоді як адресу місцезнаходження земельної ділянки: АДРЕСА_1 зазначив вірно.
Скаржником додано до апеляційної скарги як рішення по питанню №39.84 так і по питанню №39.85.
До позовної заяви позивач долучив рішення по питанню №39.85.
Обидва рішення приймались Бучанською міською радою по заявах ОСОБА_1 щодо надання дозволу на відведення земельної ділянки у вланість пл. 0,1 га, проте місцезнаходження земельних ділянок різняться.
Зокрема, рішення Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання 39.84 стосується земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , тоді як питання №39.85 стосується земельної ділянки, розташованої справа від зд 3210800000:01:029:0192 АДРЕСА_3 .
Таким чином, судом помилково було розглянуто питання щодо рішення Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання №39.85, тоді як предметом позову було зазначене рішення, але питання №39.84.
Колегія суддів, з огляду на зазначене, вважає, що у даному випадку суд першої інстанції не виходив за межі заявлених позовних вимог, проте допустив помилку при вирішенні спору та помилково визнав протиправним і скасував рішення, яке стосується іншої земельної ділянки та іншого питання.
З цих підстав колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнати протиправним та скасування рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.85, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту: «визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.84, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 ».
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи (ст. 317 КАС України).
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Бучанської міської ради задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.85, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту:
«Визнати протиправним та скасувати рішення Бучанської міської ради 80 сесії Бучанської міської ради від 25.06.2020, питання № 39.84, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, як учаснику бойових дій, розташована в АДРЕСА_1 ».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.