ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 640/31022/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. (включно);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. (включно) у розмірі 74 081, 68 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно призупинено виплату його пенсії у період з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з огляду на що вважає, його конституційне право на пенсійне забезпечення порушено.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією пенсійного посвідчення від 07.05.2008р. № НОМЕР_1 та копією довідки від 21.11.2018р. № 7522 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Водночас, починаючи з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. позивачу припинено виплату пенсії.
Позивач звернувся із зверненням до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо пенсійного забезпечення.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві від 03.07.2020р. № 14369-14698/К-02/8-2600/20 позивача повідомлено про те, що відповідно до постанови КМУ від 05.11.2014р. № 637, суми пенсій, які не виплачені за період до місяця відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку визначеного КМУ. Кошти, що не виплачені у зв'язку з взяттям на облік з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. в розмірі 74 084, 68 грн. до відновлення виплати з урахуванням ст. 46 Закону обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який наразі не прийнятий. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам буде вирішено питання виплат коштів за минулий період.
Позивач вважаючи, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача допущено порушення його прав, звернувся до суду.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (всі нормативно-правові акти вказані, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, нарахування соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV; у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить, що виплата пенсії припиняється лише на підставі відповідного рішення територіальних органів Пенсійного фонду або суду.
При цьому, перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів пенсійного фонду України, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії лише у випадках, прямо передбачених законом.
Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії позивачу.
Крім того, суд зауважує, що Законом №1058-IV не передбачено такого поняття як "призупинення пенсії".
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Абзацом 1 частини першої статті 4 Закону №1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".
В матеріалах справи наявна довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана позивачу.
Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів про прийняття уповноваженим на це органом рішення про скасування вказаної довідки.
У той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Чергова перевірка не проводиться стосовно: внутрішньо переміщених осіб, які працюють в державних органах та органах місцевого самоврядування і якими надано довідку з місця роботи, в якій зазначено, що вони перебувають у трудових відносинах з відповідними органами, а також те, що умови їх роботи потребують постійного перебування на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (крім відряджень за кордон); військовослужбовців із числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, за наявності довідки з військової частини про залучення до проведення зазначених заходів.
Згідно з пунктом 6 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.
Представник робочої групи протягом одного робочого дня передає акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Отже, в силу вимог пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що соціальні виплати, у т.ч. пенсія, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Відповідач зазначає, що борг позивачу буде виплачено за умови прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів, проте з такими доводами суд не погоджується, з огляду на наступне.
Згідно з п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року за № 365, з наступними змінами та доповненнями, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Як зазначалося вище, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються Законом № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, та обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 16 Закону № 1058-IV передбачено, що застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
З аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
При вирішенні спору, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що Постанова КМ України № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, у вказаний вище період призупинено виплату пенсії позивачу, при цьому законі підстави для припинення виплати пенсії не встановлені.
Разом з тим, на думку суду, оскільки припинення виплати пенсії відбулось незаконно, суд приходить до висновку про те, що позивач має право на отримання пенсії за вказаний період.
При цьому, задовольняючи адміністративний позов за вказаний період, суд керується висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 22.10.2020р. у справі № 808/2517/18-а, адміністративне провадження № К/9901/27486/19, в якій зазначено таке.
Так, Верховний Суд наголошує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 (справа №815/1226/18) суд дійшов таких висновків:
«вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону №1058-IV.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Велика Палата Верховного Суду також окрему увагу звертає на рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною статті 14 у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.
Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:
відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;
наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;
підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);
існують положення закону, який зобов'язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками».
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що хоча правовідносини в межах цієї касаційної скарги не є цілком тотожними справі №815/1226/18, проте підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у згаданій справі, слід застосувати і до спірних правовідносин, з огляду на таке:
1) у цій справі суди встановили відсутність вини позивачки у припиненні виплати пенсії;
2) підстава, яка зумовила припинення пенсії, була незаконною;
3) відсутні положення закону, які зобов'язують позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії.
Зважаючи на наведене правове регулювання та фактичні обставини адміністративної справи, суд дійшов висновку про те, що в цьому випадку відновлення виплати пенсії позивачу має проводитися з дати припинення виплати пенсії без обмеження жодними строками.
Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 22.10.2020р. у справі № 808/2517/18-а, адміністративне провадження № К/9901/27486/19.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за період з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. (включно).
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.07.2016р. по 28.02.2019р. (включно) у розмірі 74 081, 68 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська