ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 640/11089/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанов, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:
- визнати неправомірними дії із винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2018 ВП 56495831 із стягнення виконавчого збору і розмірі 13 242,43 грн. на підставі постанови Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23.05.2018 ВП №56314990;
- визнати неправомірною та скасувати постанову Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23.05.2018 ВП №56314990 про стягнення виконавчого збору у розмірі 13 242,43 грн.;
- визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2018 ВП №56495831 Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві із примусового виконання постанови Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві №56314990 від 23.05.2018 про стягнення виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору були прийняті державним виконавцем без належних на те підстав, адже в межах виконавчого провадження взагалі не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом, державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання виконавчого документа, а стягувач відізвав виконавчий документ, з метою його пред'явлення до приватного виконавця. Отже, станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу не відбулось, а тому, позивач вважає, що і підстави для нарахування виконавчого збору відсутні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі №640/11089/21, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), призначено судове засідання на 27 травня 2021 року, витребувано у відповідача завірені матеріали виконавчих проваджень № 56314990 та 56495831.
26 травня 2021 року на адресу суду надійшли витребувані судом матеріали виконавчих проваджень № 56314990 та 56495831.
Відзив відповідачем суду не подано, проте в супровідному листі, яким направлено витребувані судом матеріали, відповідач висловив не згоду з позовними вимогами та просив залишили позовну заяву без задоволення.
Учасники справи участі повноважних представників у судовому розгляді справи не забезпечили, про місце, дату та час судового розгляду справи повідомлялись належним чином, враховуючи подані сторонами клопотання про розгляд справи без їх участі, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
27.05.2021 у судовому засіданні судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів даної справи, у провадженні Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві з 30.05.2018 перебуває виконавче провадження № 56495831 з виконання постанови Оболонського РВДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві № 56314990, виданої 23.05.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі - 13242,43 грн.
Виконавче провадження № 56495831 було відкрито на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2018. Як зазначено у цій постанові, ВП № 56495831 відкрито на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 23.05.2018 у виконавчому провадженні № 56314990.
Виконавче провадження № 56314990 було відкрито 03.05.2018 на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва № 756/6799/17 від 22.03.2018, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ФІНРОСТБАНК» суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 130824,38 грн. та судового збору у розмірі 1600,00 грн.
22 травня 2018 року ПАТ «ФІНРОСТБАНК» подано до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві заяву про повернення виконавчого документу - виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києві у справі №2/756/1098/98 виданого 22.03.2018та повернення авансового внеску.
23 травня 2021 року постановою у ВП №56314990 державним виконавцем повернуто виконавчий лист Оболонського районного суду м. Києва № 756/6799/17 від 22.03.2018,з підстав п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із поданням стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа.
Разом з тим, старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві Браташовим А.В. постановою від 23.05.2018 у ВП №56314990 вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 13242,43 грн.
В подальшому, 30.05.2018 державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві Величко Р.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №56495831 з виконання постанови №56314990 від 23.05.2018 виданої Оболонським РВДВС у м. Києві ГТУЮ у м. Києві.
Позивач вважає постанову про стягнення виконавчого збору № 56314990 від 23.05.2018 та постанову про відкриття виконавчого провадження № 56495831 від 30.05.2018 незаконними та такими, що підлягають скасуванню, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Перш за все, суд акцентує увагу на тому, що, оскільки виконавче провадження № 56314990 з виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва № 756/6799/17 від 22.03.2018 було відкрито в 2018 році, то до правовідносин щодо визначення сум виконавчого збору, суд застосовує норми Закону України «Про виконавче провадження» (Закону № 1404-VIII), які існували на час його відкриття.
У силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом № 1403-VIII, визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Так, частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 № 2475-VIII (набрав чинності 28 серпня 2018 року) у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Так, частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до змісту пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Така заява ПАТ «ФІНРОСТБАНК» була подана Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві 22.05.2018.
За правилами частини п'ятої вказаної статті, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Позивач, в обґрунтування позовних вимог, вказує на те, що в межах виконавчого провадження № 56314990 взагалі не було стягнуто суму борг за виконавчим документом, державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання виконавчого документа. У травні 2018 року стягувач відізвав виконавчий документ та пред'явив його до виконання приватному виконавцю Овчаренку Миколі Олександровичу і останнім виконавчий документ було виконано 08.10.2019 та закінчено виконавче провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VІІІ.
Тож, позивач наголошує на тому, що станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу - не відбулося, тому, і підстави для нарахування виконавчого збору - відсутні.
Для стягнення виконавчого збору необхідна сукупність таких обставин, як, виконання судового рішення має бути примусовим, виконавцем мають бути вжиті заходи з такого примусового виконання рішення, та, як результат, внаслідок дій виконавця з примусового виконання рішення має відбутися повне або часткове виконання рішення. Відповідно, сума основної винагороди визначається пропорційно до фактично стягнутої суми.
З матеріалів виконавчого провадження ВП № 56314990 убачається, що державний виконавець не вчиняв дії з примусового виконання виконавчого документа, окрім складання постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.05.2018. Державним виконавцем також не було стягнуто у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому документі, при тій умові, що на той момент діяла редакція Закону України «Про виконавче провадження», яка визначала обов'язковою умовою для стягнення виконавчого збору фактичне стягнення суми за виконавчим документом.
Крім того, позивач вважає, що, оскільки виконавчий документ повернуто без фактичного виконання, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди про що свідчать положення частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Як вже зазначалось вище, ПАТ «ФІНРОСТБАНК» повторно пред'явив виконавчий документ до виконання приватному виконавцю Овчаренко М.О. та який виконав його в повному обсязі та стягнув з ОСОБА_1 витрати виконавчого провадження та основну винагороду приватного виконавця.
Зазначене підтверджується наданими позивачем копією постанови приватного виконавця Овчаренка М.О. від 08.10.2019 у виконавчому провадженні №56666201 та копіями платіжних доручень від 08.10.2019 №408 та 409 на суму 131710,63 грн. та 13171,37 грн. відповідно.
Слід зазначити, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду.
Так, виконавчий збір є платою за вчинення дій, пов'язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюється органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.
Суд наголошує на тому, що за своїм призначенням, виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, якщо такі заходи призвели до виконання рішення.
Тому, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання виконавчого документу.
Оскільки, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим документом, суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови та стягнення з позивача виконавчого збору.
У межах виконавчого провадження № 56314990 не було стягнуто суму боргу за виконавчим документом (адже не було досягнуто результату виконавчого провадження), державний виконавець не вчиняв дій з примусового виконання виконавчого документа, адже стягувач відізвав виконавчий документ та пред'явив його до виконання приватному виконавцю, яким його виконано та стягнуто основну винагороду, з огляду на що, суд вважає, що станом на час відкликання виконавчого документу стягувачем, фактичного виконання виконавчого документу - не відбулося, тому і підстави для нарахування виконавчого збору - відсутні.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 2540/3203/18 вказала на обґрунтованість висновку про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Отже, у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
За правого регулювання редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка була чинна до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 № 2475-VIII (набрав чинності 28 серпня 2018 року) у частині 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ, встановлювався такий порядок дій державного виконавця, що після перевірки виконавчого документу, що надійшов до виконання, виконавець відкриває виконавче провадження, надає строк для добровільного виконання боржником такого документа, та розпочинає визначені законом виконавчі дії, а сума виконавчого збору, визначалась за наслідком його виконання (закінчення). За даних обставин, провадження по якому оскаржується стягнення виконавчого збору, виникло з виконавчого провадження, яке було відкрито у травні 2018 році, тобто, стягнення виконавчого збору має пов'язуватись з фактом закінчення виконавчого провадження. У межах цих правовідносин, фактично, воно тривало без визначеного виконавчого збору, провадження не було закінчено, сума не була стягнута, а по факту його закінчення у травні 2018, відповідач визначив суму виконавчого збору, однак, визначальним є те, що стягнення суми за виконавчим документом не було, як і не було в межах цього виконавчого провадження здійснено жодних виконавчих дій, тобто, оцінка має надаватись стягненню виконавчого збору в 10% саме від суми виконаного/стягнутого в межах виконавчого провадження, а не суми яка підлягає стягненню в ньому.
Тож, з наведеного вбачається, що, дійсно, постанову про стягнення виконавчого збору було прийнято відповідачем у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», однак стягнення виконавчого збору є необґрунтованим, адже виконання фактично не було.
Таким чином, сума виконавчого збору визначена оскаржуваною постановою необґрунтовано, з огляду на що, така постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
У частині позовних вимог про скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження № 56495831 від 30.05.2018, суд вважає, що такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки на момент відкриття виконавчого провадження № 56495831, постанова від 23.05.2018 № 56314990 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні була чинною, протиправною не визнавалася, водночас, дії та рішення відповідача за наслідком скасування судом постанови про стягнення виконавчого збору у вказаному виконавчому провадженні, є захистом прав на майбутнє, адже після скасування у судовому порядку виконавчого документа, застосовуються відповідні наслідки, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
З урахуванням викладено, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню і позовні вимоги про визнання неправомірними дії виконавчої із винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.05.2018 ВП 56495831.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні гуди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, серед іншого, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги, у даному випадку, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 287 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та скасування постанов - задовольнити частково.
2. Визнати неправомірною та скасувати постанову Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 23.05.2018 ВП №56314990 про стягнення виконавчого збору у розмірі 13 242,43 грн.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.)
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач: Оболонський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. М.Тимошенка, 2-Д, код ЄДРПОУ 35018577).
Відповідач: Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212 , м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д; ЄДРПОУ 35018577).
Суддя В.І. Келеберда