ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 листопада 2021 року м. Київ № 640/24234/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Авдіївського відділу Державної виконавчої служби у Покровському районі
Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
(м. Харків)
про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця,
у судове засідання сторони не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Авдіївського відділу Державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (надалі - відповідач), адреса: 86060, Донецька область, місто Авдіївка, вулиця Комунальна, будинок 4, в якій просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66295069 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 198155 від 22 червня 2021 року;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 66295069;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 02 серпня 2021 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 66295069.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок винесення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних постанов.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було відкрито виконавче провадження в порушення положень частини 1 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.
В свою чергу, позивач в позовній заяві зазначає, що її місце проживання та місце реєстрації є місто Київ, отже відкриття виконавчого провадження Авдіївським відділом Державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) територіальна юрисдикція якого поширюється на Донецьку область, свідчить про протиправність дій державного виконавця.
Керуючись вказаними вище обставинами, позивач не погоджуючись з діями державного виконавця, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об'єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку з урахуванням скорочених строків розгляду даної категорії справ, а також враховуючи те, що відповідачем жодних заяв та клопотань в цій справі не подано, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Авдіївського відділу Державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання по суті.
Позивач та відповідач в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомляли суд.
При цьому, суд звертає увагу на те, що дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтею 287 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Згідно частини 2 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Згідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Враховуючи наявні у справі матеріали, а також враховуючи скорочені строки розгляду цієї категорії справ, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для розгляду даної справи по суті.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин 2, 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем було вчинено виконавчий напис № 198155 про стягнення з ОСОБА_1 невиплачених в строк грошових коштів у розмірі 9 415,13 грн па користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ».
Відповідно до виконавчого напису, товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» відступлено право вимоги ТОВ «Фінансова компанія управління активами» на підставі Договору відступлення прав вимоги № 180621-ВП від 18 червня 2021 року, якому в свою чергу ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі Договору відступлення прав вимоги № 17062021 від 17 червня 2021 року, якому в свою чергу публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на підставі Договору відступлення прав вимоги № 2242/К від 07 травня 2020 року, відступлено право вимоги за кредитним Договором № 010-04670-2.60913 від 26 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк».
Надалі, 27 липня 2021 року заступником начальника відділу Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тепляковим Антоном Петровичем було відкрито виконавче провадження щодо стягнення на користь ТОВ «Фінпром Маркет» з ОСОБА_1 за період з 06 травня 2020 року по 22 червня 2021 року включно, суму у розмірі: 8 870,23 грн - заборгованість за тілом кредиту; 494,90 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами; 50,00 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 9 415,13 грн.
Також, разом з вказаною вище постановою про відкриття виконавчого провадження, вказаним вище державним виконавцем було прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою постановлено необхідну для стягнення загальну суму мінімальних витрат: 250,00 грн.
Крім того, заступником начальника відділу Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тепляковим Антоном Петровичем прийнято постанову від 02 серпня 2021 року якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.
Позивач не погоджується з вищевказаними діями державного виконавця щодо відкриття провадження та в подальшому прийняття постанов щодо визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та арешт коштів боржника, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною 5 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначено Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (надалі - Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні») місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За змістом статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5942-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 7 вказаного Закону до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).
Статтею 19 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.
Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов'язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з'являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновки викладені Верховним Судом у справі № 380/9335/20, в якій колегія суддів дійшла висновку про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив'язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов'язки як учасника виконавчого провадження.
При цьому Верховним Судом враховано, що вказаним Законом передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, то Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, звернув увагу на наступне:
«Як уже було зазначено, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі № 1382-IV, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов'язковій реєстрації, тобто Закон № 1382-IV пов'язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону № 1382-IV, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.
Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому Суд звертає увагу на те, що частина друга статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».»
Так, під час розгляду даної справи, судом було встановлено, що у виконавчому написі нотаріуса № 198155 від 22 червня 2021 року, на підставі якого було в подальшому відкрито виконавче провадження, було зазначено місце реєстрації боржника: АДРЕСА_2 . Місце проживання боржника у виконавчому написі та заяві стягувача були зазначені: АДРЕСА_3 .
Водночас, судом було встановлено, що зазначені вище адресу реєстрації та проживання не відповідають дійсності, оскільки вказана вище адреса проживання взагалі не підтверджена реальними належними доказами, оскільки з наявних в матеріалах справи документів не можна встановити факт того, що за вказаною адресою позивач взагалі колись проживав.
Також, щодо зазначеної адреси реєстрації, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорта на ім'я ОСОБА_1 (позивач у даній справі) вбачається, що з такої адреси, як АДРЕСА_2 , останній був знятий з реєстрації ще у 2016 році.
Крім того, суд звертає увагу, що з копії паспорта позивача також вбачається, що останній 05 січня 2021 року, був зареєстрований Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією за адресою: АДРЕСА_1.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку, державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 66295069 з порушенням правил, встановлених статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ (виконавчий напис нотаріуса) було пред'явлено не за місцем виконання, такий виконавчий документ державним виконавцем на виконання приписів пункту 10 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» повинен бути повернутий стягувачу.
Зважаючи на обов'язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження», здійснення виконавчих дій поза межами місця знаходження боржника, а також невиконання обов'язку із повернення виконавчого документу на виконання приписів пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону, є порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 804/6996/17.
При цьому, суд звертає увагу, що за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів проживання та наявності майна в позивача як боржника у виконавчому провадженні в місті Авдіївка, у відповідача не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, відповідні висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 березня 2021 року в справі № 380/7750/20, відповідно до якої, отримавши заяву стягувана про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, у якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з'ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
Суд зауважує, що під час розгляду даної справи було чітко встановлено, що на даний час та на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та похідних постанов ОСОБА_1 не працював та не мав майна в місті Авдіївка, та взагалі на момент відкриття виконавчого провадження, починаючи з січня 2021 року був приписаний в місті Київ.
При цьому, суд зазначає, що відповідач зворотного не довів та жодних доказів на підтвердження правомірності своїх дій суду не надав.
Жодних інших доводів, підтверджених належними та допустимим доказами щодо підтвердження місця проживання, перебування, роботи позивача або місцезнаходження його майна матеріали справи не містять.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та без достатніх на те правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження його майна, а в іншому виконавчому окрузі.
Відтак, беручи до уваги викладені вище обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно та всупереч вимогам чинного законодавства відкрив виконавче провадження з порушенням правил територіальної діяльності державної виконавчої служби, оскільки останній, всупереч вищевказаним нормам чинного законодавства, при відкритті виконавчого провадження не пересвідчився з офіційних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі чи достовірність місця проживання/перебування чи реєстрації позивача, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача та наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66295069 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 198155 від 22 червня 2021 року.
Крім того, у зв'язку з викладеним, та з урахуванням того факту, що суд прийшов до висновку про протиправність постанови державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66295069 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 198155 від 22 червня 2021 року, для належного, повного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та від 02 серпня 2021 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 66295069.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, а тому беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Авдіївського відділу Державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 66295069 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 198155 від 22 червня 2021 року.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 27 липня 2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 66295069.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Авдіївського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Теплякова Антона Петровича від 02 серпня 2021 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 66295069.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок асигнувань Авдіївського відділу Державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (адреса: 86060, Донецька область, місто Авдіївка, вулиця Комунальна, будинок 4, код ЄДРПОУ 34990952).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана в десятиденний строк з дня його проголошення, із врахуванням вимог, встановлених статтями 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова