30 листопада 2021 року м. Чернігів Справа № 620/12298/21
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови 05.07.2021 позивачу в знятті з реєстрації його місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 1500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної її протиправними діями позивачу.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 5 липня 2021 року, з метою зняття з реєстрації його місця проживання, звернувся до відповідача з заявою про зняття з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 у зв'язку з вибуттям за адресою АДРЕСА_2 , однак в знятті з реєстрації місця проживання відповідачем позивачу було відмовлено. Підставою для відмови у відповідній графі заяви було вказано таке: «На підставі п. 11 абз 1 ПР (особа не подала необхідних документів/інформації). 1) Відсутня відмітка Голосіївського РВК м. Києва про зняття з в/обліку». Дії відповідача щодо вказаної відмови вважає незаконними й протиправними з огляду на таке. По-перше, у мотивуванні відмови в знятті з реєстрації місця проживання позивача не було вказано, де саме відсутня відмітка Голосіївського РВК м. Києва про зняття з «в/обліку» (на аркуші паперу, у певному документі тощо). По-друге, відповідно до підпункту 25 пункту 24 розділу І Закону України № 1357-ІХ від 30 березня 2021 року, у тексті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» слова «районний (міський) військовий комісаріат» у всіх відмінках та числах замінено словами «відповідний районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки» у відповідному відмінку та числі. Згідно з пунктом 2 розділу II Закону України № 1357-ІХ, установлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Закон України № 1357-ІХ набрав чинності 23 квітня 2021 року, отже, з 25 червня 2021 року існування такого державного органу як Голосіївський РВК м. Києва не передбачене законом, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, отримання будь-яких відміток від цього органу станом на 5 липня 2021 року не було можливим. По-третє, не зрозуміло, що таке «в/облік», відмітка про зняття з якого, на думку відповідача, повинна була бути десь присутньою. Законодавство України терміну «в/облік» не містить. Позивач зазначає, що ним були подані всі передбачені Законом України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» документи та інформація, а тому підстав для відмови в знятті з реєстрації його місця проживання, передбачених Законом, у відповідача не було. Позивач в іншу адміністративно-територіальну одиницю не вибував, планував зареєструвати місце проживання в житлі на території Голосіївського району міста Києва, а отже обов'язок щодо зняття з військового обліку на його думку був відсутній. В зв'язку з протиправністю дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду в розмірі 1500,00 грн.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
В межах встановленого судом строку відповідач подав відзив, в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову та зазначає, що 05.06.2021 до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації через управління (центр) надання адміністративних послуг Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації разом з документами надійшла заява про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а саме від ОСОБА_1 . Перевіривши пакет документів, який надійшов стосовно зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , головним спеціалістом відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації 05.07.2021 було надано відмову в знятті з реєстрації місця проживання за даною адресою, в строк, встановлений законодавством, в зв'язку з тим що позивач подав копію приписного свідоцтва, в якому була відсутня відмітка Голосіївського районного (міського) військового комісаріату про зняття з військового обліку. Вказує, що позивач до матеріалів справи надав копію приписного свідоцтва з відміткою про зняття з військового обліку за 06.07.2021, а відмову про зняття з місця реєстрації позивач отримав 05.07.2021. Таким чином оскаржуване рішення є правомірним.
Позивачем надана відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що наведені у відзиві представником відповідача обставини не відповідають дійсності, просить його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 05.07.2021 звернувся до відповідача з заявою про зняття з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 у зв'язку з вибуттям за адресою АДРЕСА_2 (а.с.18).
Однак в знятті з реєстрації місця проживання відповідачем позивачу 05.07.2021 було відмовлено. Підставою для відмови у відповідній графі заяви вказано: «На підставі п. 11 абз 1 ПР (особа не подала необхідних документів/інформації). 1) Відсутня відмітка Голосіївського РВК м. Києва про зняття з в/обліку» (а.с.18 на звороті).
Згідно наявної в матеріалах справи копії приписного свідоцтва позивача з 06.07.2021 знято з військового обліку Голосіївським РТЦК та СП м. Києва (а.с.14).
Вважаючи дії відповідача щодо відмови в знятті з реєстрації місця проживання протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон), зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації. Разом із заявою особа подає документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Згідно з п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11. Разом із заявою особа подає документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання; квитанцію про сплату адміністративного збору; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Як встановлено судом документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання - паспорт громадянина України позивачем був поданий, також були подані й посвідчення про приписку до призовної дільниці та квитанція про сплату адміністративного збору, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, всі необхідні документи, передбачені ст. 7 Закону та п. 26 Правил, позивачем були подані.
Відповідно до ст. 9-1 Закону, орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Згідно з п. 11 Правил, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Вказані підстави для відмови в знятті з реєстрації місця проживання є аналогічними підставам, зазначеним у ст. 9-1 Закону.
Натомість, згідно з ч. 5 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України:
1) з військового обліку призовників (крім Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України):
які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України до нового місця проживання;
які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України;
які взяті згідно з рішеннями комісії з питань приписки або призовної комісії на облік військовозобов'язаних;
які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу";
які виконали обов'язки служби у військовому резерві протягом строків першого та другого контрактів.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону № 2232-ХІІ, органи реєстрації місця проживання чи перебування осіб (крім випадків, передбачених Кабінетом Міністрів України) зобов'язані здійснювати реєстрацію за місцем проживання або перебування чи зняття з реєстрації призовників, військовозобов'язаних та резервістів лише в разі наявності в їхніх військово-облікових документах позначок відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України відповідно про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання.
Частиною десятою вказаної статті Закону № 2232-ХІІ передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, зобов'язаний у двотижневий строк повідомити відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки про осіб, які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на військовий облік.
Відповідно до ч. 11 ст. 38 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідачем не надано жодного нормативного обґрунтування щодо обов'язку позивача здійснити дії відносно зняття з військового обліку в разі вибуття в межах однієї територіальної одиниці.
Таким чином, аналізуючи вказані вище норми законодавства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у відповідача для відмови позивачу в знятті з реєстрації його місця проживання, оскільки позивачем були дотримані вимоги законодавства, які регулюють правовідносини у сфері зняття з реєстрації місця проживання особи, останнім подані всі передбачені Законом документи та інформація.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови 05.07.2021 позивачу в знятті з реєстрації його місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1500,00 грн, суд зазначає таке.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У свою чергу, відповідно до частини п'ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).
Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Водночас, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту завдання йому відповідачем моральної шкоди.
При цьому сам лише факт неприйняття позитивного рішення за заявою позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись статтями 168, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправними дій та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови 05.07.2021 ОСОБА_1 в знятті з реєстрації його місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація (прос. Голосіївський, 42, м. Київ, 03039, код ЄДРПОУ 37308812).
Повний текст рішення суду складено 30.11.2021.
Суддя О.М. Тихоненко