30 листопада 2021 року м. Рівне №460/11876/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною,зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила:
-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 25.02.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 25.02.2021.
Мотивуючи свої вимоги позивач вказує, що є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також непрацюючим пенсіонером, що постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до пп.7 п.4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 пп.7 п.4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що має наслідком відновлення дії ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату йому щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, починаючи із 17.07.2018. Вважає, що така бездіяльність є порушенням майнових та соціальних прав позивача, тому просила позов задовольнити.
Ухвалою суду від 30.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена у відзиві на позовну заяву від 23.10.2021 відповідно до змісту якого він заперечує проти їхнього задоволення. Зазначає на обґрунтування такої позиції, зокрема, про те, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до управління не зверталася. Вказує, що з 01.01.2016 чинною є редакція ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою підвищення, передбачене цією статтею, встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Оскільки до категорії осіб, які працюють у зоні відчуження, позивач не належить, то підстав для виплати доплати, передбаченої ст.39 вказаного Закону, немає. З огляду на вказане, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю (а.с.29-30).
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ОСОБА_1 є непрацюючим пенсіонером, в також потерпілою від Чорнобильської катастрофи особою (категорія 3), що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 .
Позивач проживає в селі Велике Вербче Рівненської області, тобто в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.11, 13, 14, 15, 32).
Вказані обставини не є спірними у справі.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати відповідного підвищення до пенсії після ухвалення Конституційним Судом рішення від 17.07.2018 №6-р/2018, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей53і60 Закону №796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІвказане Рішення не містить.
Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ (у редакції Закону №987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21.01.2019 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право особи на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Отже, дана справа відповідає ознакам типової та при її розгляді підлягають врахуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18, суд дійшов висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону №796-ХІІ (із урахуванням строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів).
Суд не бере до уваги покликання відповідача на те, що позивач із заявою про перерахунок пенсії відповідної форми до управління не зверталася, оскільки відповідач повинен був автоматично нараховувати та виплачувати позивачу щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Отже, позовні вимоги щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ належить задовольнити шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 25.02.2021.
З урахуванням наведеного, позов належить задовольнити повністю.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до вимог ст.139 КАС України.
Оригінал квитанції про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи (а.с.23).
Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка 7, м. Рівне, 33004, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 25.02.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 з 25.02.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 30 листопада 2021 року
Суддя С.А. Борискін