Справа № 420/23973/21
01 грудня 2021 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зобов'язання Міністерства юстиції зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 №2614/к «Про звільнення» ОСОБА_1 та заборони Міністерству юстиції вчиняти будь-які дії, пов'язані із її звільненням до набрання законної сили рішенням суду, винесеним за результатами розгляду позову.
Заявниця зазначила, що 17.07.2018 наказом Міністерства юстиції, яке набуде статус відповідача «Про призначення» №2654/к її призначено на посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту, як переможця відкритого конкурсу.
19.11.2021 року вона направила на електрону адресу МЮ та Комісії з реорганізації заяву про погодження та надання відпустки перед звільненням відповідно до ст.3 Закону України «Про відпустки» та виплати матеріальних допомог.
24.11.2021 року на електронну адресу вона отримала лист МЮ, згідно з яким її повідомлено, що з 09.11.2021 року її звільнено з посади. Про рішення щодо надання відпустки та матеріальної допомоги не повідомлено.
Заявниця вказує, що предмет позову, який буде подано відповідно до ст. 150 КАС України буде наступним:
визнання дії Мінюсту щодо не погодження та не забезпечення надання ОСОБА_1 невикористаної частини щорічної відпуски перед звільненням відповідно до ст. 3 ЗУ «Про відпустки» та не виплатити матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань протиправними та зобов'язання Мінюст погодити та забезпечити надання такої відпустки ОСОБА_1 та матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань, шляхом оформлення наказу та перерахування відповідних коштів у розмірі середньомісячної заробітної плати;
визнати незаконними дії Міністерства юстиції щодо не внесення в п. 2 Наказу Міністерства юстиції від 01.11.2021 №2614/к «Про звільнення» змін шляхом доповнення відповідними положеннями, зазначення яких передбачено ст.3 ЗУ «Про відпустки» при наданні відпустки перед звільненням;
визнати протиправним наказ Міністерства юстиції від 01.11.2021 №2614/к «Про звільнення» та скасувати його;
зобов'язати Міністерство юстиції поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерств юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту або рівнозначній посаді або іншій , за її згодою посаді.
В обґрунтування заяви про забезпечення позов заявниця зазначила, що наслідком відмови Мінюста у погодженні надання їй відпустки перед звільненням є реалізація Наказу про її звільнення від 01.11.2021 з припиненням державної служби в перший день виходу з лікарняного , внаслідок чого трудові відносини будуть припинені, а її буде позбавлено гарантованого права на вибір за бажанням перед звільненням відповідно до ч. 1, ст.3 Закону "Про відпустки" отримати невикористану відпустку з наступним звільненням, на безпосереднє отримання щорічної відпустки та отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка виплачується працівникові за його заявою в обов'язковому порядку одночасно з наданням відпустки.
Заявниця вказує, що розгляд позовної вимоги щодо зобов'язання надати відпустку та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення стане не можливим, що в свою чергу, призведе й до порушення гарантованого Конституцією України, ст. 11 Закону України «Про державну службу», та КАС України права на вирішення спору в судовому порядку.
Даний наказ на момент розгляду заяви про забезпечення позову їй вручено під підпис ще не було, у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Однак, відповідно до відповіді на адвокатський запит в Наказі про звільнення визначена дата звільнення - перший день виходу після лікарняного.
Зазначені обставини, свідчать про те, що Мінюст має намір у найкоротший термін звільнити її з роботи зважаючи на відмову у погодженні відпустки перед звільненням та виплати матеріальної допомоги, які будуть предметом оскарження у даній справі.
Заявниця вважає, що забезпечення позову є єдиною гарантією відновлення її становища, законних трудових прав, свобод та інтересів, оскільки дозволить зберегти трудові відносити і дію статусу державного службовця. Адже, надання відпустки та виплата матеріальної допомоги можливі лише в процесі проходження державної служби. Лише за таких умов суд матиме змогу надати оцінку діям відповідача щодо відмови у погодженні їй відпустки перед звільненням та надання матеріальної допомоги, законності наказу про звільнення та дотримання процедури і винести обґрунтоване і законне рішення по заявленим в позові вимогам серед іншого в частині зобов'язання надати невикористану частину щорічної відпустки перед звільненням згідно ст.3 ЗУ «Про відпустки» та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення.
Також заявниця вважає, що є очевидними ознаки протиправності наказу про звільнення (в тому числі, у зв'язку з ти, що в ньому не відображено дату звільнення перший день після закінчення відпустки, як це передбачають вимоги ст.3 ЗУ «Про відпустки»).
На думку заявниці викладені у заяві про забезпечення позову обставини - підстави для забезпечення позову, повністю підтверджують фактичне існування та реальні ризики настання обставин передбачених ст. 150 КАС України як підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову до його пред'явлення. Задоволення заяви в цьому випадку не може розглядатись як вирішення судом заявлених вимог та виходом за межі підстав щодо вжиття забезпечення позову встановлених ст. 150 КАС України, оскільки є різними формами прийняття рішень.
Розглянувши заяву про забезпечення позову суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частиною 2 ст.151 КАС України встановлено, зокрема, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
У той же час забезпечення адміністративного позову не є самостійним способом захисту порушеного права, та не повинне призводити до вирішення позовних вимог або досягнення іншої мети, не пов'язаної із забезпеченням права особи до вирішення справи по суті.
Питання, пов'язані зі оцінкою доводів заявниці в обґрунтування заяви про забезпечення позову безпосередньо пов'язані з предметом позову, якій визначеній у заяві заявницею. Забезпечуючи позов шляхом зобов'язання Міністерства юстиції зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 №2614/к про звільнення» ОСОБА_2 та заборони Міністерству юстиції вчиняти будь-які дії, пов'язані із її звільненням до набрання законної сили рішенням суду, суддя фактично вирішить спір по суті на період розгляду справи, оскільки забезпечення позову шляхом визначеним заявницею призведе до трудових відносин між нею та Мінюстом з відповідними наслідками - виконання службових обов'язків та інше, що протеричить завданню правового інституту забезпечення позову.
Суд вважає, що наслідки від незабезпечення даного позову жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення заявником порушених чи оспорюваних прав або інтересів.
Будь-яких об'єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує, саме, очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, а захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, до суду не надано.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.150, 151,152,154,248 КАС України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом зобов'язання Міністерства юстиції зупинити дію наказу Міністерства юстиції України від 01.11.2021 №2614/к про звільнення» ОСОБА_2 та заборони Міністерству юстиції вчиняти будь-які дії, пов'язані із її звільненням до набрання законної сили рішенням суду.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Суддя Е.В.Катаєва