30 листопада 2021 р. № 400/2435/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у повному обсязі по день фактичного розрахунку, тобто з 26.09.2017 по 17.03.2021, тобто за 903 дні з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці перед звільненням з військової служби у запас; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку тобто з 26.09.2017 по 17.03.2021, тобто за 903 дні з розрахунку середнього заробітку (грошового забезпечення) за останні два календарні місяці перед звільненням з військової служби у запас.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно розрахувався з ним при звільненні з військової служби (у частині виплати вихідної допомоги).
Ухвалою від 15.04.2021 суд відкрив провадження в адміністративній справі, постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, установив сторонам строки для подання заяв по суті справи та доказів, у тому числі відповідачу - довідки про суму середньоденного грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню позивача з військової служби, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в позові та зазначає, що є розпорядником коштів третього рівня, повністю фінансується з Державного бюджету, а тому не має повноважень визначати межі та напрямок використання наданих фінансових ресурсів. Відповідач вказує, що позивач уже отримав середній заробіток за період по 17.12.2019. Відповідач зазначає про неспівмірність заявленої суми середнього заробітку.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
Ухвалою від 13.05.2021 суд відклав розгляд справи та витребував у відповідача довідку про суму середньоденного грошового забезпечення позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню позивача з військової служби, обчислену відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідач подав до суду зазначену довідку.
Ухвалою від 08.06.2021 суд відклав розгляд справи та витребував у відповідача повну інформацію щодо усіх судових рішень, якими задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення (або зобов'язання нарахувати та виплатити) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби; відомості щодо виконання відповідачем зазначених вище рішень суду, з посиланням на платіжні документи; копії зазначених рішень суду та копії платіжних документів, що підтверджують їх виконання.
Копія ухвали від 08.06.2021 отримана представником відповідача 27.09.2021.
Документи на виконання ухвали від 08.06.2021 до суду не надходили.
Керуючись принципом офіційного з'ясування обставин справи щодо збирання доказів з власної ініціативи (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України), суд самостійно зібрав у справі докази, на які сторони посилалися у заявах по суті справі, але не подали суду:
- рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 у справі № 400/4787/19, на яке позивач посилається в позовній заяві;
- рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 400/3431/19, на яке відповідач посилається у відзиві.
На підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
25.09.2017 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2017 № 120 позивача звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, виключено із списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Заводського РВК м. Миколаєва.
Рішенням від 17.12.2019 у справі № 400/3431/19 Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , а саме: визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.09.2017 рік; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.09.2017 по 17.12.2019.
15.04.2020 відповідач виплатив позивачу 273 676,55 грн на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 400/3431/19, що підтверджується копією платіжного доручення від 15.04.2020 № 781 у сукупності з копією відомості розподілу виплат військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2021 № 92.
Рішенням від 29.05.2020 у справі № 400/400/4787/19 Миколаївський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , а саме: визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , що полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленого без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби; зобов'язав військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, обчисленого з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби, та здійснити виплату ОСОБА_1 суми різниці між перерахованою на виконання рішення суду та раніше виплаченою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
17.03.2021 відповідач виплатив позивачу 62 913,16 грн на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 у справі № 400/4787/19, що підтверджується випискою ПАТ КБ «Приватбанк» з карткового рахунку позивача від 17.03.2021 та визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, вплативши позивачу грошову допомогу на виконання рішення суду від 29.05.2020 у справі № 400/4787/19, відповідач не виплатив йому середній заробіток за затримку розрахунку.
Ухвалюючи рішення по суті спору між сторонами, суд виходить з такого.
Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальне законодавство регулює правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема, це Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Стаття 17 Конституції України передбачає забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно із статтями 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 2 цього Закону встановлює, що ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина четверта цієї статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Положення статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачають, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відтак, згідно із частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Вищезазначені правові норми свідчать про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Суд зазначає, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яким установлені порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відтак, враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція щодо поширення на військовослужбовців дії статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України визначає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).
Стаття 116 Кодексу законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
За приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі „Кечко проти України” суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд також не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справа "Кечко проти України" (заява № 63134/00), 08.11.2005, пункти 23, 26).
Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов переконання, що у зв'язку з несвоєчасним розрахунком з виплати одноразової грошової допомоги, позивач має право на виплату йому середнього заробітку.
Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.
Згідно з пунктом 2 цього Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом пункту 5 Порядку № 100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка, згідно з пунктом 8 цього Порядку, визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
За пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Тобто розрахунок середнього заробітку належить здійснювати, виходячи з календарних днів.
Щодо періоду, за який повинен нараховуватися та виплачуватися середній заробіток, суд виходить з такого.
Нарахування та виплата працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить захід цивільно-правової відповідальності роботодавця та має компенсаційний характер.
Відповідач (як роботодавець у розумінні статей 116, 117 Кодексу законів про працю України) уже був притягнутий до відповідальності за період затримки розрахунку при звільненні з 26.09.2017 по 17.12.2019 рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 у справі № 400/3431/19.
Інакше кажучи, за період з 26.09.2017 по 17.12.2019 позивач отримав відповідну компенсацію.
Середній заробіток розраховується виходячи з кількості днів прострочення та суми середньоденного заробітку. Алгоритм («формула») обчислення такої суми не включає грошових сум, виплату яких прострочено.
Тобто виплата середнього заробітку відбувається саме за певний період, а не відповідно до кількості «прострочених платежів».
Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати середнього заробітку за період з 26.09.2017 по 17.12.2019 є необґрунтованими та безпідставними, тому у їх задоволенні належить відмовити.
Позивач має право на нарахування та виплату йому середнього заробітку за період з 18.12.2019 (з дня, наступного за днем, по який виплачений середній заробіток) по 16.03.2021 (день, що передує дню розрахунку з позивачем - 17.03.2021).
Обчислюючи суму середнього заробітку за період з 16.12.2019 по 16.03.2021 суд виходить з такого.
Середньоденне грошове забезпечення позивача - 318,79 грн (підтверджується довідкою відповідача, доданою до відзиву на позовну заяву);
Кількість календарних днів за період з 18.12.2019 по 16.03.2021 - 455 днів;
Розрахунок середнього заробітку такий:
318,79 х 455 = 145 049,45 грн.
Отже, за розрахунком суду, середній заробіток позивача за період з 18.12.2019 по 16.03.2021 становить 145 049,45 грн.
Одночасно суд надав оцінку доводам відповідача щодо неспівмірності розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та розміру середнього заробітку за весь час несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Суд погоджується з доводами відповідача в цій частині.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для присудження позивачу суми середнього заробітку у розрахованій сумі (145 049,45 грн) з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
У постанові від 12.08.2020 у цій справі Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішеннями суду, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток.
Суд установив, що розмір середнього заробітку за період з 18.12.2019 по 16.03.2021 розрахунково становить 145 049,45 грн.
Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:
- наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу наявності як таких підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, вирішеного судом шляхом ухвалення рішення суду від 29.05.2020 у справі № 400/4787/19;
- наявності різних підходів колегій Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду до вирішення питання щодо виплати грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, у зв'язку з чим зазначене питання передане на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (ухвала від 16.04.2021 у справі № 825/997/17). За умови наявності різних підходів відповідач обґрунтовано не мав змоги самостійно обрати правильний (правомірний) варіант поведінки інакше на виконання рішення суду, що набрало законної сили;
- передання позивачем спору з нарахування та виплати індексації на розгляд суду для отримання недоплачених сум по спливу більш як двох років (27.12.2019 - дата подання до суду позову, розглянутого у справі № 400/4787/19) з дати виключення із списків особового складу військової частини (25.09.2017);
- розмір недоплаченої суми (62 913,16 грн) та її співвідношення із розрахованою сумою середнього заробітку (145 049,45 грн) та попередньо виплаченою сумою середнього заробітку (273 676,55 грн);
- вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем не має форми умислу, беручи до уваги відсутність належного фінансування, а також те, що відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи до обставин справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, зазначила таке: « 94.5. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя».
Рішенням Національного банку України від 14.09.2017 № 593-рш установлена облікова ставка у 12,5 відсотків, яка діяла станом на дату звільнення позивача з військової служби.
12,5 відсотків річних від несвоєчасно виплаченої суми (62 913,16 грн) становить 7 864,15 грн (62 913,16 х 12,5 /100).
Отже, на один день припадає 21,55 грн (7 864,15 / 365 = 21,55).
Ураховуючи кількість днів затримки розрахунку за період з 18.12.2019 по 16.03.2021 (455), сума майнових втрат позивача (розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя - як зазначає Велика Палата Верховного Суду) становить 9 805,25 грн.
На підставі наведеного та з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, а саме: в сумі 9 805,25 грн за період з 18.12.2019 по 16.03.2021.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 по 16.03.2021.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.12.2019 по 16.03.2021 у сумі 9 805,25 грн.
4. Відмовити в задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 по 17.12.2019.
5. Відмовити в задоволенні позовних вимог у частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.09.2017 по 17.12.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна