справа №380/12684/21
30 листопада 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій позивачка просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 134850005898 від 12.03.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до пільгового стажу позивачки період роботи на посаді майстром Щирецького гірничого цеху МВО «Львівнерудпром», з 18.09.1997 по 15.03.1989, як таку, що відноситься до робіт із шкідливими і важкими умовами праці Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників та призначити позивачці з 10.03.2021 пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до положень пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIIІ за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, після досягнення 53 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах, як норми прямої дії згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15).
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.03.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стверджує, що на день звернення до відповідача досягнула 53 років, загальний трудовий стаж складав 37 років 1 місяць, з яких 11 років 3 місяці 26 днів пільгового стажу на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці. Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 134850005898 від 12.03.2021 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки, за твердженням відповідача, у позивачки недостатньо стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Позивачка вважає вказане рішення відповідача протиправним, оскільки останнім безпідставно не враховано її стажу роботи за Списком № 2 майстром Щирецького гірничого цеху МВО «Львівнерудпром», з 18 вересня 1987 року по 15 березня 1989 року. Також зазначає, що з 23.01.2020 в Україні існують 2 закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Вказує на те, що відносно неї правила вказаних законів містять розбіжності у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ та 55 за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Вважає, що у рішенні про відмову у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах відповідач не врахував правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву представник відповідача покликається на те, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, зокрема після досягнення ними 53 років - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року. Стверджує, що загальний стаж позивачки становить 37 років 1 місяць 11 днів, з них 9 років 8 місяців 16 днів - робота за Списком № 2, що не є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. За таких обставин вважає, що рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пп. п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є правомірним. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом цієї справи, суд зазначає, що ухвалою судді від 03.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2021 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви було додано трудову книжку серії НОМЕР_1 , уточнюючі довідки (форми Додаток № 5) № 11, № 12 від 23.02.2018, довіку № 467 від 26.06.2014 про фактично відпрацьовані дні, копію наказу № 392 від 03.10.1994, № 316 від 19.09.1996 про атестацію робочих місць, копію висновку експертизи № 2593 від 21.10.2010 та інші первинні документи.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 134850005898 від 12.03.2021. Підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що, за твердженням відповідача, загальний стаж позивачки складає 37 років 1 місяць 11 днів, з них 9 років 8 місяців 16 днів - робота за Списком № 2, що не є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому, суд наголошує на існуванні виключень з цього загального правила.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції від 02.03.2015 № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з пунктом 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Також, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
В обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на те, що правила означених законів містять розбіжність відносно позивачки щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Вказана колізія має бути розв'язана із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи, чого відповідачем, за твердженням позивачки, не враховано.
З приводу зазначеного суд зауважує, що відповідач не заперечує наявності у позивачки необхідного віку, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому застосовує положення абзацу другого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, згідно з яким до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки після досягнення 53 років, народжені з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року.
Таким чином, оскільки позивачка, народжена 07.03.1968, станом на дату подання заяви про призначення пенсії на пільгових умовах - 10.03.2021, досягла 53 років, то відповідно до абзацу другого пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII має право на пенсію за віком на пільгових умовах до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту - 55 років.
Натомість, як вбачається з оскаржуваного рішення, підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах слугувала недостатність стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць.
Так, за твердженням відповідача, загальний стаж позивачки становить 37 років 1 місяць 11 днів, з них 9 років 8 місяців 16 днів - робота за Списком № 2, тоді як такий повинен становити не менше 10 років на зазначених роботах.
Перевіряючи твердження відповідача щодо недостатності необхідного пільгового стажу у позивачки, суд виходить з наступного.
Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону. Згідно з нею особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Згідно частини 1 статті 48 Кодексу Законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі списками деталізоване у Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162; якщо пільгова робота продовжується після 16 січня 2003 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 24 червня 2016 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 позивачка працювала:
- з 18.09.1987 по 14.03.1989 майстром Щирецького гірничого цеху МВО «Львівнерудпром»;
- з 15.03.1989 по 30.06.1997 - змінним майстром Щирецького кар'єру гіпсу;
- з 01.07.1997 по 02.10.1999 - начальником Щирецького кар'єру гіпсового каменя.
Згідно з доданою до заяви про призначення пенсії довідкою № 11 від 23.02.2018 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ПАТ «Миколаївцемент», ОСОБА_1 працювала повний робочий день на гірничих роботах на ПАТ «Миколаївцемент» в Щирецькому кар'єрі гіпсу у період з 15.03.1989 по 30.06.1997 (8 років 3 місяці 16 днів) за професією майстри гірничі, що передбачена Списком № 2 розділ 1б підрозділ 2010100б-23227 код КП 1222.2 ДК 003-95. Підстава - постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 (а.с. 20-21). Підставою для видачі цієї довідки стали наказ від 15.03.1989 № 42/к, особові рахунки по нарахуванню заробітної плати за 1989-1997 роки.
Згідно з довідкою № 12 від 23.02.2018 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданою ПАТ «Миколаївцемент», ОСОБА_1 працювала повний робочий день на гірничих роботах на ПАТ «Миколаївцемент» в Щирецькому кар'єрі гіпсового каменя у період з 01.07.1997 по 02.10.1999 (2 роки 3 місяці 16 днів) за професією начальники (гірничих цехів), що передбачена Списком № 2 розділ 1б підрозділ 2010100б-24125 код КП 1222.2 ДК 003-95. Підстава - постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 (а.с. 24-25). Підставою для видачі цієї довідки стали наказ від 01.07.1997 № 53/к, особові рахунки по нарахуванню заробітної плати за 1997-1999 роки.
Для призначення пенсії, окрім інших необхідних документів, позивачка подала також наказ № 392 від 03.10.1994 та наказ № 316 від 19.09.1996 про атестацію робочих місць за умовами праці.
Відповідно до наказу ВАТ АТ «Миколаївцемент» № 316 від 19.09.1996, виданого в доповнення до наказу № 392 від 03.10.1994 і на підставі проведених санітарно-гігієнічних та фізіологічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу на робочих місцях та протоколу засідання комісії по атестації робочих місць № 3 від 10.09.1996 за погодженням з профспілковим комітетом, визнано з шкідливими і важкими умовами праці, що дають право на пільгове забезпечення, серед інших, професію майстрів гірничих.
В оскаржуваному рішенні відповідач зазначає, що на підставі поданих документів відділом призначення пенсій враховано до пільгового стажу період роботи начальником (гірничих) цехів та майстром гірничим згідно з довідками про підтвердження наявного трудового стажу, атестацій, довідки про фактично відпрацьований стаж - 15.03.1989 по 30.06.1997 та з 01.07.1997 по 02.10.1999, при цьому оминувши без зазначення жодних причин період роботи позивачки з 18.09.1987 по 14.03.1989 майстром Щирецького гірничого цеху МВО «Львівнерудпром».
В контексті спірних правовідносин суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення пенсійним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Як вбачається з трудової книжки, що є основним документом, що підтверджує стаж роботи, записи про період роботи позивачки з 18.09.1987 по 14.03.1989 майстром Щирецького гірничого цеху МВО «Львівнерудпром» не містять будь-яких виправлень чи неточностей. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці, щодо спірного періоду роботи позивачки відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи позивачки.
Вказане свідчить про необґрунтованість та невмотивованість рішення про відмови у призначенні позивачці пільгової пенсії, у зв'язку з чим суд визнає таке протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Отже, враховуючи, що позивачка станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії досягла 53 років, мала загальний страховий стаж понад 37 років 1 місяць, з них понад 10 років - на роботах, передбачених Списком № 2, суд дійшов висновку про те, що позивачка має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Щодо дня, з якого позивачці належить призначити пенсію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як слідує з матеріалів справи, позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії та необхідними документами 10.03.2021.
Відтак, оскільки позивачка досягла пенсійного віку 07.03.2021, пенсію за віком на пільгових умовах слід призначити позивачці з 08.03.2021.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку те, що позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачка просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містив декілька вимог немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Таким чином, поверненню позивачці за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума у розмірі 908,00 грн.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачкою надано:
- Договір про надання правової допомоги № 7 від 06.04.2021, укладений між ОСОБА_1 як клієнтом та адвокатом Галаном Миколою Васильовичем, відповідно до якого: отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (п. 4.1 Договору); гонорар у справі обчислюється за нульовою ставкою (розміром) у разі досягнення відповідної домовленості між адвокатом та клієнтом (п. 4.7 Договору); належне надання правової допомоги підтверджується Актом прийому-передачі послуг; розмір гонорару адвоката, порядок його сплати визначається Актом прийому-передачі послуг, підписаним клієнтом та адвокатом (п. 4.9 Договору); клієнт зобов'язується перерахувати визначену суму в Додатку № 1 до Договору впродовж 5-ти робочих днів з моменту отримання рахунку на оплату або повідомлення адвоката про необхідність оплати послуг (п. 4.11 Договору);
- додаток № 01 до Договору про надання правової допомоги № 7 від 06.04.2021, згідно з яким вартість послуг у питаннях правового захисту інтересів клієнта: вивчення матеріалів справи, опрацювання законодавства та підготовка адміністративної позовної заяви - 3000,00 грн (6 год); участь у судовому засіданні в суді першої інстанції (у випадку якщо адвокат прибув до суду, але судове засідання не відбулося з незалежних від адвоката причин - 500,00 грн) - 1000,00 грн (1 судове засідання).
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас суд враховує положення ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з яким для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У силу ч. 8 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI передбачає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до сталої позиції Верховного Суду (постанови від 07.11.2019 у справі №826/14299/17, від 05.08.2020 у справі №640/15803/19) склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до п. 4.9 Договору про надання правової допомоги № 7 від 06.04.2021, укладеним між позивачкою та її адвокатом, належне надання правової допомоги підтверджується Актом прийому-передачі послуг; розмір гонорару адвоката, порядок його сплати визначається Актом прийому-передачі послуг, підписаним клієнтом та адвокатом.
Втім Акту прийому-передачі послуг до матеріалів справи позивач не долучив.
Частинами 1, 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення).
Відповідно до пунктів 2-5 Положення ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно із пунктом 11 Положення ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Втім, позивач не долучив ордеру на надання правничої (правової) допомоги на посвідчення повноважень адвоката Галана М.В. на надання правової допомоги ОСОБА_1 у справі № 380/12684/21. Більше того, з договору про надання правничої допомоги № 7 від 06.04.2021 та додатку № 01 до цього договору не можливо ідентифікувати справу, у якій надано таку правничу допомогу.
З огляду на викладене, суд вважає, що понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не підтверджується належними доказами, а тому вимога позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково..
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 134850005898 від 12.03.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, з 08.03.2021.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ: 13814885).
Суддя Сидор Н.Т.