справа №380/9925/21
30 листопада 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання скасування вимог про сплату боргу,
на розгляд суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій позивач просить скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50 від 12.02.2021 на суму 37788,74 грн та № Ф-3482-50 від 13.04.2021 на суму 38888,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що дані про нього як про фізичну особу-підприємця не були внесені до Єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ з 2014 року. Дізнавшись про нарахування суми ЄСВ, позивач подав заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням, що підтверджується описом документів, що подаються заявником для проведення державної реєстрації. Повідомленням від державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради позивача поінформовано про те, що разом з відповідною заявою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця потрібно ще подати заяву про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця. Згодом, 22.04.2021 позивач подав заяву про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця, що підтверджується відповідним описом документів, що подаються заявником для проведення реєстрації змін відомостей в Єдиному державному реєстрі. Відповідна дія датована 30.03.2021. За результатами відповідних реєстраційних дій діяльність позивача як фізичної особи-підприємця припинено 31.03.2021, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Оскільки технічно неможливе одночасне включення відомостей про фізичну особу-підприємця та внесення відомостей про припинення підприємницької діяльності в Єдиний державний реєстр, тому спочатку включено відомості про фізичну особу-підприємця, яке було датоване 30.03.2021, а припинення підприємницької діяльності здійснено 31.03.2021. Таким чином, позивач стверджує, що у відповідача були відсутні будь-які підстави нарахування єдиного внеску, оскільки позивач з 01.07.2004 припинив займатися господарською діяльністю, не був включений до Єдиного державного реєстру, не подавав до моменту припинення підприємницької діяльності заяву про включення відомостей до Єдиного державного реєстру та не отримував будь-яких доходів від провадження господарської діяльності. Поряд з цим, позивач звертає увагу, що протягом значної частини періоду, за який відповідачем нараховано ЄСВ, а саме з червня 2018 року позивач був найманим працівником та ЄСВ за позивача сплачено роботодавцем.
Відповідач позов не визнає. У відзиві на позовну заяву покликається на те, що оскільки відповідно до інтегрованої картки платника заборгованість ФОП ОСОБА_1 із сплати єдиного соціального внеску станом на 13.04.2021 становить 38888,74 (сума недоїмки за 2017, 2018, 2019, 2020 роки), Головне управління ДПС у Львівській області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-3482-50 від 12.02.2021 на суму 37788,74 грн та № Ф-3482-50 від 13.04.2021 на суму 38888,74 грн, які вручені позивачу.
На спростування доводів відповідача позивач подав відповідь на відзив.
Стосовно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.
Ухвалою судді від 23.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом; ухвалено розглянути цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами; визнано поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з цим позовом та поновлено цей строк.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач, ОСОБА_1 , зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до запису від 30.03.2021 № 2004150170000117379, дата державної реєстрації: 26.04.2001.
Відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.03.2021 № 2004150060001117379 підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена.
Головним управлінням ДПС у Львівській області 12.02.2021 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50, якою позивача повідомлено, що станом на 31.01.2021 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн.
Головним управлінням ДПС у Львівській області 13.04.2021 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50, якою позивача повідомлено, що станом на 31.03.2021 у нього наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 38888,74 грн.
На вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50 від 13.04.2021 позивач подав скаргу до Державної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 14.05.2021 № 10/99-00-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50 від 13.04.2021 залишено без змін, а скаргу ФОП ОСОБА_1 від 24.04.2021 - без задоволення.
Позивач вважає вказані вимоги протиправними, покликаючись на те, що підприємницьку діяльність не здійснює та не є платником єдиного внеску згідно зі ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, направлених на адресу позивача, підприємницька діяльність якого припинена.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким внесені зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із частинами восьмою, дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Таким чином, з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці, крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок для забезпечення отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, в розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску, визначеного у відповідності із Законом № 2464-VI.
За приписами абзаців першого, третього - п'ятого частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У справі, що розглядається, спірним є питання щодо статусу платника єдиного внеску у позивача відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, щодо його обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 1 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 26.04.2001. Позивач стверджує, що після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» реєстраційну картку державному реєстратору не подавав, свідоцтво нового зразка не отримував, підприємницьку діяльність не здійснює.
Відповідно до статті 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України, фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
1 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
За приписами частини першої статті 42 Закону №755-IV, для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно із пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
3 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким внесені зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому, цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
Законом № 1155-VII також виключені пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
Оскільки статус ФОП є формою реалізації особою конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 1 липня 2020 року у справі № 260/81/19 (провадження № 11-118апп20).
Як встановлено судом, відомості про позивача як ФОП включені державним реєстратором 30.03.2021 та 31.03.2021 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Таким чином, суд погоджується з позивачем про відсутність підтвердження у нього статусу ФОП у період з 01.07.2004 по 31.03.2021 у спосіб і в порядку, які встановлені Законом №755-IV, що у свою чергу, виключає і можливість формальної та фактичної його участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Відтак, підстави для донарахування позивачу єдиного внеску за 2017 - 2020 роки відсутні, а вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-3482-50 від 12.02.2021 на суму 37788,74 грн та № Ф-3482-50 від 13.04.2021 на суму 38888,74 грн є неправомірними.
Доводи позивача щодо відсутності підстав для сплати єдиного внеску, оскільки він перебуває у трудових відносинах та за нього сплачує єдиний внесок роботодавець, не беруться судом до розгляду, оскільки судом встановлені обставини щодо відсутності правових підстав вважати позивача фізичною особою-підприємцем та необхідності нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття спірних вимог про сплату боргу (недоїмки). Отже, оскаржувані вимоги підлягають скасуванню, а адміністративний позов - задоволенню.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання скасування вимог про сплату боргу - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3482-50 від 12.02.2021 на суму 37788,74 грн та № Ф-3482-50 від 13.04.2021 на суму 38888,74 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039).
Суддя Сидор Н.Т.