вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"23" листопада 2021 р. м. Рівне Справа № 918/416/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701)
до відповідача Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Костянтина Острозького, 23, код ЄДРПОУ 13971076)
про стягнення в сумі 300 000,00 грн.
та зустрічну позовну заяву Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" про визнання недійсним договору №58А330-8287-20
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Янкевич Л.Д.;
від відповідача: Педич Д.П..
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради в якому просить, посилаючись на порушення умов Договору реструктуризації заборгованості №58А330-8287-20 від 16.10.2020 р., стягнути 300 000,00 грн. штрафу за невиконані зобов'язання з оплати поточних місячних платежів за період з 01.06.2020 р. по 31.12.2020 р..
Позовні вимоги мотивує наступним. 16 жовтня 2020р. між AT «Рівнегаз» та КП «Дубнокомуненергія» Дубенської міської ради укладено Договір №58А330-8287-20 про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу. Зокрема, умовами договору про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор та Боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості, яка станом на момент укладення договору становила 3 667 060 грн. 48 коп. та включала в себе суму заборгованості визначену у рішенні господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 року у справі № 918/570/20 та суму місячних поточних платежів в розмірі 224 795,74 гривень. Пунктом 4.3. договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 передбачено, що порушення або невиконання Боржником обов'язків по оплаті заборгованості в строки та розміри, визначені цим Договором є істотним порушенням умов договору, та безумовним обов'язком Боржника сплатити додаткові штрафні санкції у розмірі 300 000,00 гривень за кожне порушення або невиконання умов договору. Позивач зазначає, що станом на 01.05.2021 року відповідачем не виконанні зобов'язання з оплати поточних щомісячних платежів за період з 01.06.2020 до 31.12.2020року. Заборгованість станом на 01.05.2021р. становила 677 962,74 гривень.
Ухвалою суду від 01 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
09.07.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти позовних вимог заперечує посилаючись при цьому на наступне.
15.09.2020р. у справі 918/570/20 господарський суд Рівненської області за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" до Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" виніс рішення, яким позов задоволив частково. Стягнув з Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" 1 091 241 (один мільйон дев'яносто одна тисяча двісті сорок одна) грн. 52 коп. заборгованості, 14 985 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 19 коп. пені, 2 486 (дві тисячі чотириста вісімдесят шість) грн. 60 коп. трьох відсотків річних, 8 092 (вісім тисяч дев'яносто дві) грн. 21 коп. інфляційних втрат та 8 507 (вісім тисяч п'ятсот сім) грн. 08 коп. судового збору. Загальна сума становить 1125312,6 грн.
Відповідач зазначає, що КП «Дубнокомуненергія» рішення суду станом на 09.03.21р. було виконане повністю про що було повідомлено позивача листом №228/1 від 07.04.21р..
Також Відповідач вказує, що 16.10.20р. на вимогу Акціонерного товариства " Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" КП «Дубнокомуненергія» під загрозою не подачі природного газу до котелень перед початком опалювального періоду вимушена була підписати договір про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу від 16.10.20202р. за №58А330-8287-20 незважаючи на те, що по даному боргу судом було винесено рішення та будь - яких підстав для укладення даного договору з боку КП «Дубнокомуненергія» не було. Згідно даного рішення місцевий суд стягнув із відповідача штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язання. Зазначає, що даний Договір був укладений на вкрай невигідних умовах для КП «Дубнокомуненергія» за наявності вказаної тяжкої обставини, а саме, перебування рахунків під арештом, що вказує на неможливість своєчасного виконання договірних зобов'язань, обов'язок захисту прав та інтересів споживачів теплової енергії, забезпечення початку опалювального сезону 2020/20201 загроза не подачі природного газу в опалювальний період купленого в АТ «Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України» для виготовлення теплової енергії, що є окремою підставою визнання недійсними зазначеного договору відповідно до ст. 233 Цивільного кодексу України.
Відповідач вважає що Законом не передбачено виду штрафних санкцій, які вказані у п.4.3 Договору, а саме, додаткові штрафні санкції, не вказано які саме штрафні санкції, а тому вказує, що п.4.3.Договору є нікчемними та не відповідає вимогам чинного законодавства, що у справі №918/570/20 місцевий суд застосував штрафну санкцію вигляді пені 14 985 грн. 19 коп., а згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідач зазначає, що спірний Договір згідно вимог ст.73-2 ГК України відноситься до значного господарського зобов'язання та становить 29,5% вартості активів КП «Дубнокомуненергія» та повинен був бути погоджений із органом місцевого самоврядування, а саме Дубенською міською радою, однак договір укладений без отримання згоди органу, до сфери управління якого відноситься позивач, а саме Дубенської міської ради на вчинення такого правочину.
09.07.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Комунальним підприємством "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради подано зустрічну позовну заяву до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" в якій просить визнати недійсним договір №58А330-8287-20 від 16.10.20р. про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу укладений між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" та Комунальним підприємством "Дубнокомуненергія".
Вимоги за зустрічним позовом обгрунтовує тим, що законом не передбачено виду штрафних санкцій, які вказані у п.4.3 Договору, а саме, додаткові штрафні санкції, не вказано які саме штрафні санкції, що спірний Договір згідно вимог ст.73-2 ГК України відноситься до значного господарського зобов'язання та становить 29,5% вартості активів КП «Дубнокомуненергія» та повинен був бути погоджений із органом місцевого самоврядування, а саме Дубенською міською радою, однак договір укладений без отримання згоди органу, до сфери управління якого відноситься позивач, а саме Дубенської міської ради на вчинення такого правочину.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 липня 2021 року прийнято зустрічну позовну заяву Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради до спільного розгляду з первісним позовом та об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 липня 2021 року вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи для проведення підготовчого засідання відкладено.
19.07.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якій проти вимог КП "Дубнокомуненергія" заперечує посилаючись на те, що Договір №58А330-8287-20 від 16.10.20р. про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України і, що в ньому не передбачена повторна відповідальність відповідача за невиконання зобов'язань з оплати вартості природного газу, а встановлена відповідальність відповідача саме за невиконання умов договору про реструктуризацію.
19 липня 2021 року представник Позивача надав суду відповідь на відзив Відповідача на позов в якому доводи наведені відповідачем вважає необгрунтованими та безпідставними.
Ухвалою суду від 25 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
14 вересня 2021 року представник Відповідача подав до суду Заяву в якій зазначає наступне.
29.08.2021р. внесено зміни до Закону України №1730 -VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - Закон).
Згідно ст.2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру.
Згідно ст.7 Закону на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договору про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Відтак вважає, що неправомірно нараховані позивачем інші штрафні санкції підлягають списанню позивачем.
Представник Позивача 22.11.2021 року надав суду письмові пояснення на Заяву представника Відповідача в яких зазначає наступне.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" внесені зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
Як зазначає і сам первісний відповідач, лише на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Предметом первісного позову є стягнення штрафу за невиконання договору про реструктуризацію боргу укладеному до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" та не є штрафними санкціями, які нараховані на реструктуризовану заборгованість.
Статтею 7 закону передбачено, що нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості".
Отже, виходячи з системного аналізу вищевказаних законів, представник позивача вважає, що списанню підлягають штрафні санкції нараховані на заборгованість з прострочення оплати за надані послуги з розподілу природного газу, яка сплачена до 01.06.2021р., або до набрання чинності законом.
З врахуванням інформації отриманої в бухгалтерії товариства, первісним відповідачем оплата по спірному договору про реструктуризацію боргу проведена лише 28.10.2021 року, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по контрагенту КП «Дубнокомуненергія».
Типовим договором розподілу природного газу передбачена сплата пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг та відповідно до ст. 625 ЦК України - інфляційних втрат та 3% річних.
Укладаючи угоду про реструктуризацію заборгованості по договору розподілу природного газу та зважаючи на неналежне виконання зобов'язань по оплаті в договорі про реструктуризацію заборгованості було передбачено стягнення за невиконання умов договору про реструктуризацію санкції, як заходу впливу на боржника з метою припинення або попередження повторного порушення зобов'язань.
Відтак, зазначає, що будь - які посилання КП «Дубнокомуненергія» на безпідставність стягнення штрафу є неправомірними.
Як уже зазначалося вище Ухвалою суду від 25 серпня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Під час розгляду справи по суті представник Позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, проти зустрічного позову заперечила з мотивів його необгрунтованості та недоведеності. Представник Відповідача проти позову АТ "Рівнегаз" заперечив, натомість вимоги зустрічного позову підтримав з мотивів наведених у зустрічній позовній заяві.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.
Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Рівнегаз» на підставі Типового договору розподілу природного газу надається послуга з розподілу природного газу Комунальному підприємству «Дубнокомуненергія» Дубенської міської ради про що підписана заява-приєднання №09420DQZ24DT016 від 01.01.2016р. до умов договору розподілу природного газу для споживача, що не є побутовим.
Відповідно до 1.3. Договору, цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
За цим Договором (п.2.1 розділу II) Оператор ГРМ зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі та порядку, визначені цим Договором.
Відповідно до пункту 2.3. розділу II Типового договору, при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про ринок природного газу» та Кодексом газорозподільних систем. Оператор ГРМ зобов'язується вносити зміни та оновлювати інформацію, що розміщена на його сайті, зокрема, чинну редакцію тексту цього Договору та Кодексу газорозподільних систем.
Порядок обліку природного газу, що передається Споживачу встановлено розділом V Типового договору, зокрема:
Пунктом 5.1. передбачено, що облік (у тому числі приладовий) природного газу, що передається Оператором ГРМ та споживається Споживачем на межі балансової належності об'єкта Споживача, здійснюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Пунктом 5.2. встановлено визначення об'єму розподілу та споживання природного газу по Споживачу здійснюється на межі балансової належності між Оператором ГРМ та Споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку (лічильника газу), визначеного в заяві-приєднанні, та з урахуванням регламентних процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем та цим Договором.
Якщо комерційний вузол обліку встановлений не на межі балансової належності сторін точка вимірювання не збігається з точкою комерційного обліку, фактичний об'єм природного газу визначається з урахуванням втрат та витрат природного газу між точкою вимірювання і межею балансової належності сторін шляхом їх додавання/віднімання до/від об'єму природного газу, визначеного комерційним вузлом обліку в точці вимірювання, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Для визначення об'єму розподілу та споживання природного газу беруться дані комерційного вузла обліку Оператора ГРМ. У разі відсутності комерційного вузла обліку в Оператора ГРМ беруться дані комерційного вузла обліку Споживача.
Відповідно до пункту 5.3. за розрахункову одиницю розподіленого та спожитого природного газу береться один кубічний метр (м куб.) природного газу, приведений до стандартних умов, визначених в Кодексі газорозподільних систем.
Пунктом 5.4. встановлений порядок визначення об'єму розподіленого Споживачу і спожитого ним природного газу та надання звітності щодо спожитих об'ємів газу за розрахунковий період визначається відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем та з урахуванням вимог цього Договору.
Розділом VI Типового договору, зокрема пунктами 6.1., 6.2., 6.3., 6.4., 6.5., 6.6. передбачено, що:
6.1.Оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
6.2.Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для Сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
6.3. Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
6.4. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
6 5. У випадку якщо Споживач, що не є побутовим, в установленому Кодексом ГРМ порядку самостійно здійснив замовлення величини річної потужності по всіх його об'єктах (об'єкту) в газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на розрахунковий календарний рік та фактичний обсяг використання потужності (протягом календарного року) буде перевищувати замовлену споживачем річну потужність, Споживач, що не є побутовим, зобов'язаний з моменту перевищення фактичного обсягу над заявленим здійснювати оплату вартості перевищення річної замовленої потужності, велична якої визначається за формулою.
6.6. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому зійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).
Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо оплати послуг з розподілу газу за відповідачем утворилась заборгованість.
Пунктом 6.7. Типового договору розподілу природного газу передбачено:
«У разі виникнення у Споживача заборгованості за цим Договором Сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього Договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від Споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості Споживача відповідно до черговості її виникнення.
Укладення Сторонами та дотримання Споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє Споживача від виконання поточних зобов'язань за цим Договором.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості або його недотримання чи несплати поточних платежів Оператор ГРМ має право у порядку, визначеному цим Договором, припинити або обмежити розподіл (споживання) природного газу на об'єкт Споживача до повного погашення заборгованості».
16 жовтня 2020р. між Aкціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз», як Кредитором та Комунальним підприємством «Дубнокомуненергія» Дубенської міської ради, як Боржником був укладений договір №58А330-8287-20 про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу.
Зокрема, умовами Договору про реструктуризацію заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Кредитор та Боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості, яка станом на момент укладення договору становила 3 667 060 грн. 48 коп. та включала в себе суму заборгованості визначену у рішенні господарського суду Рівненської області від 15.09.2020 року у справі № 918/570/20 та суму місячних поточних платежів в розмірі 224 795,74 гривень.
Сума місячних поточних платежів визначена за період з 01.06.2020 до 31.12.2020 року в загальній сумі 1 567 022,82 гривень.
Умовами договору про реструктуризацію Боржнику було надано розстрочку у погашенні грошової суми вказаної в п.2.1. даного Договору, терміном до офіційного закінчення опалювального періоду 2020/2021 р.р., але не пізніше, ніж до 01.05.2021 року.
Пунктом 4.3. договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. передбачено, що порушення або невиконання Боржником обов'язків по оплаті заборгованості в строки та розміри, визначені цим Договором є істотним порушенням умов Договору, та безумовним обов'язком Боржника сплатити додаткові штрафні санкції у розмірі 300 000,00 гривень за кожне порушення або невиконання умов договору.
З огляду на те, що КП "Дубнокомуненергія" оспорює правомірність Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р., про що заявило зустрічний позов про визнання вказаного договору недійсним, суд вказані вимоги розглядає в першу чергу, так як від встановлення правомірності вказаного правочину залежить правомірність вимог про відповідальність за неналежне виконання зобов'язань за правочином, які, зокрема, заявляє АТ "Рівнегаз" у первісному позові.
Відтак щодо вимог про визнання недійсним Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. суд зазначає наступне.
Підставою для визнання недійсним договору про реструктуризацію відповідач вважає те, що оспорюваний договір не погоджений з органом, до сфери управління якого відноситься відповідач та підписаний неповноважною особою, що у нього було відсутнє право вибору постачальника природного газу, що і стало підставою для укладення даного договору.
Однак твердження відповідача, наведені у зустрічній позовній заяві, не грунтуються на законі і є безпідставними з огляду на таке.
АТ «Рівнегаз» здійснює господарську діяльність із розподілу природного газу, яка відповідно до норм п. 27 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та ст. 9 Закону України «Про ринок природного газу» є ліцензованою.
Відтак, посилання зустрічного позивача про неможливість вибору постачальника є безпідставною, так як постачальником природного газу для КП «Дубнокомуненергія» не є АТ "Рівнегаз», так як останнє надає лише послуги з розподілу природного газу.
Правовідносини з надання послуг з розподілу природного газу регулюються Законом України "Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем (далі по тексту Кодекс ГРМ).
Відповідно до п.8 глави 6 розділу VI Кодексу ГРМ, у разі виникнення у споживача заборгованості за договором розподілу природного газу сторони (за згодою Оператора ГРМ) можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.
Маючи заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу на момент укладення договору про реструктуризацію заборгованості, зустрічний позивач підписав даний договір. Оскаржуваний договір підписаний повноважним представником КП «Дубнокомуненергія» без будь-яких зауважень і свідчить про вільне волевиявлення створити певні правові наслідки. Зустрічний позивач був обізнаний про природу нарахування, добровільно визнав всі умови договору та підписав його, до того ж проводив оплату на його виконання. Крім того, визнавав його укладання про що зазначав у відповіді на претензію.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим, актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
З приписів статті 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Разом із тим частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України ).
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Правові позиції втілені у статті 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підписання директором КП «Дубнокомуненергія» оспорюваного договору без отримання згоди органу, до сфери управління якого відноситься зустрічний позивач може порушувати лише права та інтереси цього підприємства у правовідносинах з вказаним органом. Крім того, Статутом зустрічного позивача передбачено, що підприємство самостійно здійснює господарську діяльність, укладає угоди передбачені законодавством. Необхідно зазначити, що Статутом не передбачено попереднє схвалення на укладення договору, як це зазначає зустрічний позивач.
Крім того, суд зазначає, що укладаючи оспорюваний договір КП «Дубнокомуненергія» не брало на себе нових зобов'язань, вартість яких більше 25 відсотків вартості активів підприємства. Навпаки, оспорюваним договором реструктуризовано вже існуючу заборгованість КП «Дубнокомуненергія» перед АТ "Рівнегаз", що по своїй суті не є новим зобов'язанням, а є можливістю для КП «Дубнокомуненергія» виконання попередніх зобов'язань у полегшений спосіб.
Таким чином, суд зазначає, що Договір про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. не є значним господарським зобов'язанням.
Отже, з огляду на вищезазначене, посилання КП «Дубнокомуненергія» на те, що укладення Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. потребувало погодження органу до сфері якого належить підприємство, є безпідставним та необгрунтованим.
Не заслуговує на увагу і посилання зустрічного позивача на те, що даний договір підписаний директором з перевищенням повноважень, з огляду на те, що виконуючий обов'язки директора не мав права підписувати господарські договори. Однією із підстав визнання договору про реструктуризацію заборгованості недійсним позивач вказує підписання спірного договору неуповноваженою особою, а саме, в.о. директора, який нібито не мав на це повноважень, оскільки відповідно до статуту позивача лише директор підприємства має право укладати правочини та підписувати їх від імені підприємства.
Однак, відповідно до розпорядження міського голови Дубенської міської ради від 5.10.2020р. №112-к виконання обов'язків з 06.10.2020р. директора КП «Дубнокомуненергія» покладено на Мирончука В.М., заступника директора КП «Дубнокомуненергія», з правом підпису фінансово-господарських документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Оскільки матеріали справи містять інформацію з якої вбачається, що зустрічний позивач оплачував АТ «Рівнегаз» кошти на виконання умов договору про реструктуризацію заборгованості, що свідчить про прийняття правочину до виконання, підстави для визнання його недійсним у зв'язку з наведеним, відсутні. Зустрічний позивач підтверджував його укладення та стверджував про його недобросовісне виконання.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Позивач за зустрічним позовом не довів, що АТ "Рівнегаз" знало чи за всіма обставинами не могло не знати про будь-які обмеження повноважень щодо представництва КП "Дубнокомуненергія" при укладенні договору про реструктуризацію заборгованості.
Також зустрічний позивач вказує, що договір про реструктуризацію заборгованості укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що також є, на його думку, підставою для визнання його недійсним.
Однак таке твердження спростовується нормами чинного законодавства, зокрема, відповідно до Кодексу газорозподільних систем, п.8 глави 6 розділу VI Кодексу ҐРМ передбачено, що у разі виникнення у споживача заборгованості за договором розподілу природного газу сторони (за згодою Оператора ГРМ) можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від виконання зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть її годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене житло, загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідне термінове укладення правочину. Підставами визнання правочину, укладеного на вкрай невигідних умовах, може слугувати, наприклад, надзвичайно низька винагорода, порівняно з ціною відчуженої речі, виконаної роботи, наданої послуги. Однак для кваліфікації правочину за ст. 233 необхідна обов'язкова наявність зазначених умов.
Верховним Судом України (постанова від 06.04.2016 у справі № 6-551цс16) зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою для усунення або зменшення тяжких обставин, а також за умови, що друга сторона правочину скористалася наявністю таких обставин.
Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Тяжкі обставини судді розуміють як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка хвороба особи чи її близьких, смерть годувальника, крайня нужденність її сім'ї, загроза втратити заставлене житло чи банкрутства, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу, порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цей правочин. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує правочин, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би правочин. Визнання правочину недійсним не може пов'язуватись з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього (вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 907/738/16).
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Отже, правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини, носить такі обов'язкові ознаки: особа вчиняє такий правочин під впливом тяжкої для неї обставини; особа вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах: особа вчиняє такий правочин добровільно та може бути ініціатором такого поавочину; особа усвідомлює, що вчиняє такий правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини. Друга сторона повинна усвідомлювати, що контрагент перебуває під впливом тяжкої обставини і вчиняє правочин вимушено, та користується цим.
Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Поряд з цим, матеріали справи не містять, а позивачем не було доведено існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими вимоги ст. 233 ЦК України пов'язують недійсність правочину, не надано й суду жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 73-74 ГПК України, тяжкого фінансового стану позивача на момент вчинення оспорюваного поавочину, неможливості виконувати свої фінансові зобов'язання по виплаті заробітної плати, сплати податків чи інших зобов'язань.
Тобто, для кваліфікації правочину за статтею 233 ЦК необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов у сукупності: вплив тяжкої обставини і вкрай невигідні умови. Крім того, має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Проте, позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими засобами доказування існування тяжких обставин (їх крайньої форми), з якими чинне законодавство пов'язує можливість визнання спірного договору недійсним, зокрема не надано належних та допустимих доказів тяжкого фінансового стану боржника на момент укладання оспорюваного правочину, а звіти про фінансові результати підприємства та наявність заборгованості перед третіми особами, не є такими доказами. Не надано суду і доказів того, що Оперетор ГРМ попереджував КП "Дубнокомуненергія" про припинення розподілу природного газу через невиконання зобов'язань, щодо оплати його вартості.
Слід зазначити, що відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, то здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Відповідач під час здійснення своєї господарської діяльності, зокрема під час укладення оспорюваної угоди із позивачем, повинен був допускати можливість настання несприятливих фінансових наслідків, отже, вступаючи у договірні відносини з позивачем, не був позбавлений можливості провести комерційний розрахунок та визначити власний комерційний ризик (вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.06.2018 у справі № 902/306/16).
Проаналізувавши договір про реструктуризацію заборгованості, суд дійшов висновку, що такий відповідає загальним вимогам законодавства, містить усі істотні умови, на яких сторони домовились про його укладення, а дії позивача та відповідача при його укладенні та виконанні були направлені на набуття прав та обов'язків, спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Таким чином, оскільки обставин, які в силу вимог статті 233 Цивільного кодексу України є підставами для визнання недійсними договору про реструктуризацію заборгованості, який містить його істотні умови та частково виконаний, судом не встановлено, а відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено, що договір був укладений проти його волі та під тиском тяжких обставин, які змусили його вчинити правочин, підписати договір на вкрай невигідних умовах, то, відповідно вимоги позивача за зустрічним позовом є безпідставними.
Право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.
При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість стягнення штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частини першої статті 230 ҐК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов'язку.
Отже, погодження сторонами у договорі про реструктуризацію заборгованості штрафної санкції за невиконання зобов'язань є правомірним.
Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Судом встановлено, що станом на 01.05.2021 року Відповідачем не виконанні зобов'язання з оплати поточних місячних платежів по Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. за період з 01.06.2020 до 31.12.2020 року. Заборгованість станом на 01.05.2021р. становила 677 962,74 гривень.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Згідно зі ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до положень статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Умовами Договору про реструктуризацію Боржнику було надано розстрочку у погашенні грошової суми вказаної в п.2.1. даного Договору, терміном до офіційного закінчення опалювального періоду 2020/2021 р.р., але не пізніше, ніж до 01.05.2021 року.
Пунктом 4.3. Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. передбачено, що порушення або невиконання Боржником обов'язків по оплаті заборгованості в строки та розміри, визначені цим Договором є істотним порушенням умов Договору, та безумовним обов'язком Боржника сплатити додаткові штрафні санкції у розмірі 300 000,00 гривень за кожне порушення або невиконання умов договору.
Судом встановлено, що станом на 01.05.2021 року Відповідачем не виконанні зобов'язання з оплати поточних місячних платежів по Договору про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. за період з 01.06.2020 до 31.12.2020 року. Заборгованість станом на 01.05.2021р. становила 677 962,74 гривень.
Відтак вимоги АТ "Рівнегаз" про стягнення з КП "Дубнокомуненергія" 300 000,00 грн. штрафу за невиконані зобов'язання з оплати поточних місячних платежів за період з 01.06.2020 р. по 31.12.2020 р. за Договором реструктуризації заборгованості №58А330-8287-20 від 16.10.2020р. є правомірними.
Заперечення КП "Дубнокомуненергія" про неправомірність нарахування штрафних санкцій спростовується вісім вищенаведеним.
Крім того, суд зазначає, що посилання відповідача на подвійне застосування позивачем штрафних санкцій є необгрунтованим, так як уклавши Договір про реструктуризацію заборгованості № 58А330-8287-20 від 16.10.2020 р. сторони фактично встановили новий порядок сплати відповідачем заборгованості ніж було передбачено в договорах про розподіл природного газу, що по своїй суті є новим зобов'язанням, і, відповідно, встановили нову відповідальність за невиконання зобов'язань саме за договором про реструктуризацію заборгованості, а не за договором про розподіл природного газу.
Безпідставним є і посилання відповідача на статтю 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» з огляду на таке.
Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" внесені зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі по тексту Закон).
Статтею 7 Закону передбачено, що нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб:
підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону;
підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості".
Предметом первісного позову є стягнення штрафу за невиконання договору про реструктуризацію боргу укладеному до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" та не є штрафними санкціями, які нараховані на заборгованість за послуги з розподілу природного газу.
Отже, виходячи з системного аналізу вищевказаних законів, списанню підлягають штрафні санкції нараховані на заборгованість з прострочення оплати за надані послуги з розподілу природного газу, яка сплачена до 01.06.2021р., або до набрання чинності законом.
Судом встановлено, що відповідачем оплата по договору про реструктуризацію боргу проведена лише 28.10.2021 року, що підтверджується, зокрема, оборотно-сальдовою відомістю по контрагенту КП «Дубнокомуненергія».
Типовим договором розподілу природного газу передбачена сплата пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг та відповідно до ст. 625 ЦК України - інфляційних втрат та 3% річних.
Укладаючи угоду про реструктуризацію заборгованості по договору розподілу природного газу та зважаючи на неналежне виконання зобов'язань по оплаті в договорі про реструктуризацію заборгованості було передбачено стягнення за невиконання умов договору про реструктуризацію санкції, як заходу впливу на боржника з метою припинення або попередження повторного порушення зобов'язань.
В той же час, відповідно до норм статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи норми статті 233 Господарського кодексу України суд враховує, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Частина третя ст. 551 ЦК України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При цьому, визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
При дослідженні матеріалів справи судом було встановлено, що Відповідач є комунальним підприємством Дубенської міської ради який не має права здійснювати і займатися будь якою іншою діяльністю. Здійснення оплати за розподіл природного газу залежить виключно від розрахунків споживачів з Відповідачем за спожиту теплову енергію, що ускладнює належне виконання підприємством своїх зобов'язань по сплаті договірних зобов'язань.
З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі матеріали, наведені доводи сторін, а також той факт, що у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків чи настання для нього інших негативних наслідків, а також поведінку кожної із сторін під час виконання умов договору, суд вбачає можливим зменшити розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем на 50% - до 150000,00 грн. відповідно.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 09 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 року - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову КП "Дубнокуомуненергія" та наявність підстав для часткового задоволення первісного позову АТ "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз", а саме стягнення з відповідача 150000 грн. 00 коп. штрафних санкцій. У решті позову в частині стягнення з відповідача 150000 грн. 00 коп. штрафних санкцій позивачу слід відмовити у задоволенні.
На підставі статті 129 Господарського процесуальнго кодексу України судові витрати у справі щодо зустрічного позову покладаються на КП "Дубнокомуненергія", щодо первісного позову - на КП "Дубнокомуненергія", так як спір виник внаслідок неправильних дій останнього.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні зустрічного позову Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради про визнання недійсним договору відмовити.
2. Позов Акціонерного товариства "Оператор гаророзподільної ситеми "Рівнегаз" задоволити частково.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Дубнокомуненергія" Дубенської міської ради (35600, Рівненська область, м. Дубно, вул. Костянтина Острозького, 23, код ЄДРПОУ 13971076) на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 03366701) 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок штрафних санкцій та 4500 грн. 00 коп. судового збору.
4. Відмовити Акціонерному товариству "Оператор гаророзподільної ситеми "Рівнегаз" у задоволенні позову в частині стягнення 150000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок штрафних санкцій.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 01 грудня 2021 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.