79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
24.11.2021 Справа № 914/2404/19
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви ОСОБА_1 , м. Херсон, про грошові вимоги до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий Дар" (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274А; ідентифікаційний код 32475074) в сумі 86450912,53 грн.
у справі за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад», с. Братковичі, Городоцький район, Львівська область
та за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», м. Київ
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274А; ідентифікаційний код 32475074)
Суддя Артимович В.М.,
секретар судового засідання Когут Н.Р.
За участю представників:
від ТзОВ «ТБ Сад»: не з'явився;
від ТзОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста»: не з'явився;
від ТзОВ «Яблуневий Дар»: Кулак І.О.;
від ТзОВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт»: не з'явився;
від ТзОВ «Адвокат-Захист»: не з'явився;
від ТзОВ з іноземною інвестицією «Тетра Пак»: не з'явився;
від Ансіл Інвестмент Кампані: Дворцова О.Ю. (у режимі відеоконференції0;
від Cargill Financial Services International, Inc: Кобук Р.А. (у режимі відеоконференції);
від Приватного підприємства "Пласт Україна": не з'явився;
від Компанії СFSIT, Inc: не з'явився;
від ОСОБА_1 : не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімрезерв-7": не з'явився;
від Головного управління ДПС у Львівській області: Кісіль Р.Л.;
від Головного управління ДПС у Вінницькій області: не з'явився;
від Головного управління ДПС у Хмельницькій області: не з'явився;
розпорядник майна: Шимчишин І.С. - арбітражний керуючий.
Присутній у судовому засіданні: Метель О.Д.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.05.2021 у справі № 914/2404/19 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (ідентифікаційний код 32475074); визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Сад» до боржника в сумі 1514654978,76 грн заборгованості та 19210,00 грн. судового збору; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» до боржника в сумі 1146879384,65 грн. заборгованості та 19210,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (ідентифікаційний код 32475074); введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (ідентифікаційний код 32475074); розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Шимчишина І.С. (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1644 від 24.07.2013, адреса: вул. Шевченка, 400/8, м. Львів, 79069).
14.06.2021 до Господарського суду Львівської області від ОСОБА_1 надійшла заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» в сумі 86450912,53 грн.
Ухвалою суду від 17.06.2021 заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду.
30.08.2021 ТзОВ «Яблуневий Дар» подано на розгляд суду відзив на заяву про визнання кредиторських вимог, у якому просить застосувати строк позовної давності та відмовити фізичній особі ОСОБА_1 у визнанні кредиторських вимог до ТзОВ «Яблуневий Дар».
10.11.2021 на електронну адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на повідомлення про результати розгляду заяви та відзив на заяву про визнання ОСОБА_1 кредитором у справі № 914/2404/19.
24.11.2021 представником ТзОВ «Яблуневий Дар» подано пояснення, у яких наведено міркування щодо заперечень заявника на відзив.
Крім того, 10.11.2021 та 23.11.2021 від представника ОСОБА_1 надійшли клопотання про розгляд справи без участі учасника справи.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника слід відхилити, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Заява ОСОБА_1 про визнання кредитором у справі № 914/2404/19 про банкрутство ТзОВ «Яблуневий Дар» обґрунтована невиконанням боржником своїх договірних зобов'язань щодо сплати ціни відступлення прав вимоги за договором від 05.08.2014 відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу.
Так, 05.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (новий кредитор) та ОСОБА_1 (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу (далі - договір від 05.08.2014). За умовами договору від 05.08.2014 первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржника (Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») за депозитним договором, а новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору ціну відступлення права вимоги, що відступається за цим договором. Відповідно до умов договору від 05.08.2014 право вимоги, що відступається за цим договором означає частину прав вимоги до боржника за депозитним договором у розмірі 86450912,53 грн.
У розділі 4 «Розрахунки» договору від 05.08.2014 сторони обумовили, що ціна відступлення прав вимоги за депозитним договором становить 86450912,53 грн. (п. 4.1. договору від 05.08.2014). Новий кредитор зобов'язується сплатити ціну відступлення шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів в гривнях на рахунок первісного кредитора, вказаний в статті 10 цього договору, не пізніше 30 листопада 2014 року (п. 4.2. договору від 05.08.2014).
Заявник стверджує, що 30.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 3 до договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу від 05.08.2014, відповідно до якої сторони вирішили пункт 4.2. договору змінити та викласти у наступній редакції: « 4.2. Новий кредитор зобов'язується сплатити ціну відступлення шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів в гривнях на рахунок первісного кредитора, вказаний в статті 10 цього договору, не пізніше 31 грудня 2018 року».
Отже, ОСОБА_1 стверджує, що станом на дату подання заяви з вимогами до боржника у цій справ, ТзОВ «Яблуневий Дар» не погашено заборгованість за договором відступлення права вимоги від 05.08.2014, тому просить визнати його вимоги до ТзОВ «Яблуневий Дар» в сумі 86450912,53 грн.
Заперечуючи визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 , боржник та розпорядник майна просять застосувати строк позовної давності до таких вимог та їх відхилити.
Розпорядник майна у повідомленні про результати розгляду грошових вимог ОСОБА_1 зазначив про застосування строку позовної давності до таких вимог та відмову у їх задоволенні.
У відзиві на заяву про визнання кредиторських вимог боржник просить застосувати строк позовної давності, передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до умов договору від 05.08.2014 ТзОВ «Яблуневий Дар» зобов'язувалося оплатити грошові кошти в сумі 86450912,53 грн в якості ціни відступлення права вимоги не пізніше 30 листопада 2014 року. Таким чином, боржник зазначає, що строк позовної давності за вимогами ОСОБА_1 сплив 30 листопада 2017 року.
Зокрема, боржник стверджує, що ТзОВ «Яблуневий Дар» не підписувало додаткового договору № 3 до договору про відступлення прав вимоги від 05.08.2014 та примірник такого додаткового договору у боржника відсутній. ТзОВ «Яблуневий Дар» вважає, що додатковий договір № 3 має явні ознаки підробки, оскільки пунктами 2.2., 2.3., 2.4. вносяться зміни в пункти 4.4., 4.5., 4.6. договору відступлення права вимоги, а такі пункти в договорі від 05.08.2014 відсутні. Також боржник стверджує у відзиві, що підпис ОСОБА_1 на додатковому договорі № 3 повністю відрізняється від його підписів на договорі відступлення права вимоги та заяві про визнання кредитором у справі про банкрутство.
Крім того, ТзОВ «Яблуневий Дар» вказує на те, що ОСОБА_1 не надано суду оригіналів документів, якими він підтверджує право вимоги до ТзОВ «Яблуневий Дар», а долучені до заяви з грошовими вимогами копії не відповідають правилам засвідчення копій документів, які визначені Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, так як такі копії не містять прізвища та ініціалів особи, яка засвідчує їх відповідність оригіналу.
Отже, боржник зазначає, що оскільки додатковий договір № 3 до договору відступлення права вимоги не укладався, відповідно не збільшувався граничний строк оплати за відступлене право вимоги, тому строк позовної давності за вимогами ОСОБА_1 сплив 30 листопада 2017 року та кредиторські вимоги ОСОБА_1 слід відхилити.
Представник ОСОБА_1 у запереченнях на відзив боржника та повідомлення розпорядника майна про результати розгляду заяви щодо тверджень ТзОВ «Яблуневий Дар» та розпорядника майна про відсутність у договорі від 05.08.2014 пунктів 4.4., 4.5. та 4.6., до яких вносилися зміни додатковим договором № 3 від 30.12.2014, зазначає, що до укладення додаткового договору № 3 було укладено додатковий договір від 06.08.2014, яким договір відступлення права вимоги за договором банківського вкладу від 05.08.2014 було доповнено пунктами 4.4. та 4.5. Надалі додатковим договором № 2 від 07.08.2014 договір від 05.08.2014 було доповнено пунктом 4.6. та змінено п. 4.2. та п. 4.4.
Також у запереченнях представник ОСОБА_1 зазначає, що твердження про те, що підписи ОСОБА_1 на вказаних договорах та на заяві відрізняються, є суб'єктивним враженням, а підписи ОСОБА_1 на вказаних документах є аналогічними.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема статтями 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" і частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium ЄСПЛ зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
Аналізуючи практику ЄСПЛ, можна зробити висновок, що при дослідженні і оцінці доказів суди повинні враховувати подані зауваження і доводи сторін щодо таких доказів. Тільки в такому випадку судовий розгляд на підставі п.1 ст.6 Конвенції 1950 р. можна вважати справедливим.
У своїх доводах ЄСПЛ виходить з теорії «рівності зброї», тобто зрівнювання сторін не за кількісними ознаками наданих повноважень, а за процесуальним статусом в ході усього процесу, в тому числі і в суді, що підтверджує, наприклад, постанова ЄСПЛ у справі «Рожков проти РФ» від 31.10.2013. Сам принцип «рівності зброї» передбачає, що кожній зі сторін повинна бути надана розумна можливість представляти свою правову позицію, включаючи свої докази таким чином, щоб вона не була поставлена в значно менш вигідне становище, ніж інша сторона. У справі «Лука проти Італії», 2001 р., ЄСПЛ зазначає про надання кожній стороні можливості бути обізнаною й коментувати під час судового розгляду Держава повинна забезпечити рівність процесуальних засобів - кожній стороні має надаватись розумна можливість представляти її справу, в тому числі стосовно подання доказів, за умов, які не ставлять її в істотно невигідне становище порівняно з іншою стороною
Отже, суд зазначає, що відповідно до вимог господарського процесуального законодавства суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників справи, враховуючи заперечення ТзОВ «Яблуневий Дар», ухвалами від 30.08.2021, 08.09.2021, 29.09.2021, 18.10.2021 суд зобов'язував ОСОБА_1 надати суду для огляду оригінали документів, які долучені до заяви про визнання кредитором у справі № 914/2404/19 про банкрутство ТзОВ «Яблуневий Дар».
Представник ОСОБА_1 у запереченнях на відзив боржника та повідомлення розпорядника майна про результати розгляду заяви зазначає, що ОСОБА_1 вважає за необхідне повідомити суд та учасників справи, що наразі виконання ухвал суду не є можливим з об'єктивних причин. Представник ОСОБА_1 у запереченнях стверджує що при здійсненні переїзду ОСОБА_1 частина його документів була втрачена, серед яких також були оригінали договору відступлення права вимоги за договором банківського вкладу від 05.08.2014 року та додаткового договору № 3 від 31.12.2014. Водночас зазначає, що їх копії були збережені так як заява з кредиторськими вимогами подавалась вперше ще 2020 році, а ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Яблуневий дар» було скасовано, заяви з кредиторськими вимогами були повернуті, тому вдалося зберегти копії договорів, що наявні у кредитора.
Суд звертає увагу на те, що до заперечень на відзив боржника представником ОСОБА_1 не долучено жодних доказів на підтвердження, викладених у запереченнях обставин.
Крім того, слід зазначити, що на долучених ОСОБА_1 до заяви з кредиторськими вимогами копіях документів є відмітка «згідно з оригіналом» без зазначення дати засвідчення та прізвища та ініціалів особи, яка засвідчувала відповідність таких документів оригіналу.
Суд зазначає, що хоча законодавством України не регламентований порядок засвідчення копій документів фізичними особами, однак рекомендується на таких копіях проставляти: відмітку «Згідно з оригіналом»; особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище; дату засвідчення копії.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Водночас, згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
У ч. 5 вказаної статті визначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства, заперечення ТзОВ «Яблуневий Дар» факту укладення додаткового договору № 3 від 30.12.2014 до договору відступлення права вимоги від 05.08.2014, невиконання ОСОБА_1 вимог ухвал суду про подання суду для огляду оригіналів копій документів, долучених до заяви з кредиторськими вимогами, в тому числі оригіналу додаткового договору № 3 від 30.12.2014, суд не може взяти до уваги неналежним чином засвідчену копію додаткового договору № 3 від 30.12.2014 до договору відступлення права вимоги від 05.08.2014.
Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» не заперечується та не ставиться під сумнів факт укладення 05.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (новий кредитор) та ОСОБА_1 (первісний кредитор) договору відступлення прав вимоги за договором банківського вкладу.
З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Особливості уступки права вимоги викладені у ст. ст. 512-519 Уивільного кодексу України. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Частинами 3, 4 ст. 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 656 ЦК України).
Отже, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як ст. ст. 512-519 Цивільного кодексу України, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту статей 512, 513 ЦК України вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором - відповідного договору в тій самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами договору від 05.08.2014 первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржника (Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк») за депозитним договором, а новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору ціну відступлення права вимоги, що відступається за цим договором. Відповідно до умов договору від 05.08.2014 право вимоги, що відступається за цим договором означає частину прав вимоги до боржника за депозитним договором у розмірі 86450912,53 грн.
У розділі 4 «Розрахунки» договору від 05.08.2014 сторони обумовили, що ціна відступлення прав вимоги за депозитним договором становить 86450912,53 грн. (п. 4.1. договору від 05.08.2014). Новий кредитор зобов'язується сплатити ціну відступлення шляхом безготівкового перерахування відповідної суми коштів в гривнях на рахунок первісного кредитора, вказаний в статті 10 цього договору, не пізніше 30 листопада 2014 року (п. 4.2. договору від 05.08.2014).
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як стверджує заявник та не заперечує боржник, ТзОВ «Яблуневий Дар» не виконало своїх договірних зобов'язань щодо оплати ціну відступлення.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів оплати 86450912,53 грн. за відступлення права вимоги відповідно до умов договору від 05.08.2014.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у відзиві та повідомленні про результати розгляду заяви кредитора боржником та розпорядником майна ТзОВ «Яблуневий Дар», який є учасником у справі про банкрутство відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заявлено про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 .
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Проте Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).
Застосування строків позовної даності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечити юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігання несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за завами №22083/03,22095/93 у справі «Страббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за завою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України. Загальна позовна давність статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Відповідно до ч. 1 та п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, та забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, з огляду на встановлені раніше обставини, відповідно до умов договору від 05.08.2014 ТзОВ «Яблуневий Дар» зобов'язувалося оплатити грошові кошти в сумі 86450912,53 грн в якості ціни відступлення права вимоги не пізніше 30 листопада 2014 року. Таким чином, строк позовної давності за вимогами ОСОБА_1 сплив 30 листопада 2017 року.
Згідно з частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення та спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене, враховуючи заяви боржника та розпорядника майна про застосування строку позовної давності та встановлені обставини, до заявлених ОСОБА_1 вимог про оплату ціни відступлення за договором від 05.28.2014 слід застосувати наслідки спливу строку позовної давності.
Згідно із ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Згідно ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому: у першу чергу задовольняються: витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді; у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, дослідивши матеріали справи, заяву кредитора про визнання грошових вимог з долученими до неї документами, беручи до уваги повідомлення розпорядника майна про результати розгляду грошових вимог та відзив ТзОВ «Яблуневий Дар» на заяву з кредиторськими вимогами, суд дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 слід відхилити.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 2, 45, 47, 64 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 73, 74, 86, 91, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в сумі 86450912,53 грн. до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (ідентифікаційний код 32475074) відхилити.
2. Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 235 ГПК України.
3. Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 30.11.2021.
Суддя Артимович В.М.