01 грудня 2021 року
м. Харків
справа № 644/4792/20
провадження № 22-ц/818/5812/21
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Хорошевського О.М.
суддів - Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2021 року, постановлене суддею Глібко О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом після уточнення якого просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 106887 грн. 75 коп. за період з 11.03.2020 року по 18.03.2021 року.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що з 25.05.2009 року по 11.03.2020 року вона працювала на підприємстві ПрАТ «Харківський підшипниковий завод». 11.03.2020 року звільнилася за згодою сторін на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України, відповідно до наказу по підприємству від 11.03.2020 року № 81/к. В день звільнення з підприємства відповідач не провів з нею повного розрахунку, в зв'язку із чим мається заборгованість по заробітній платі в розмірі 36910 грн. 37 коп. Посилаючись на ч. 1 ст. 117 КЗпП України, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.03.2020 року по 18.03.2021 року в сумі 89560 грн. 74 коп. Виплату середнього заробітку провести за вирахуванням податків та зборів.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод на користь ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
В іншій частині позовних вимог- відмовлено..
В апеляційній скарзі генеральний директор приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» С.І. Хміль просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове.
Скарга містить посилання на те, що суд першої інстанції не вірно встановив кількість робочих дні за робочім графіком та невірно встановлено період затримки за остаточним розрахунком для зарахування середнього заробітку з моменту звільнення ОСОБА_1 12.03.2020 р. до 18.03.2021р., що становить саме 201 робочій день. Згідно Наказу-Постанови АТ "ХАРП" № 65/80 від 04.03.2019 р. на підприємстві встановлено неповну робочу неділю з чотириденним робочим графіком.
Стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 89560,74 грн призведе до перетворення відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпп України. На каральну санкцію, що протирічить компенсаційному характеру заходів відповідальності в цивільному праві та принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Вважають, що є підстави для зменшення суми компенсаційних виплат до розміру нарахованої та невиплаченої заробітної плати.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга АТ «ХАРП» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з АТ «ХАРП» на користь позивачки середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку за період з 11.03.2020 по 18.03.2021 у сумі 89560,74 грн.
Судова колегія частково погоджується з висновком суду першої інстанції.
Правовідносини що виникли між сторонами регулюються нормами КЗпП України, та постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року які вірно застосовані судом першої інстанції.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з відповідачем до 11.03.2020 року, була звільнена відповідно до Наказу №81-к від 11.03.2020 року на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України, зазначені обставини підтверджуються копією трудової книжки..
В день звільнення відповідачем не були проведені виплати всіх належних сум, заборгованість на момент звільнення склала 36910 гривень 37 коп. Остаточний розрахунок відповідач провів лише 18.03.2021 року, що не заперечувалось відповідачем АТ «ХАРП».
Зазначене також відповідає інформації, що міститься у розрахунку відповідача.
Проте, з висновками суду першої інстанції щодо розміру середнього заробітку за затримку проведення розрахунку за період з 11.03.2020 по 18.03.2021 судова колегія погодитись не може.
Так, відповідачем зазначено, що згідно Наказу-Постанови АТ "ХАРП" № 65/80 від 04.03.2019 р. на підприємстві встановлено неповну робочу неділю з чотириденним робочим графіком.
Суд виходив з наступного.
Згідно з довідкою ПрАТ «ХАРП» № 296/83-6-22 від 12.05.2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 443,37 грн (а.с. 151).
На підставі Наказу-Постанови № 65/80 від 04.03.2019 року на АТ «ХАРП» встановлена неповна робоча неділя з робочими днями- понеділок-четвер, п'ятниця є вихідним днем на підприємстві (а.с. 140-141).
Таким чином, кількість робочих днів повинна розраховуватись за графіком роботи підприємства.
18 березня 2021 року ПрАТ «ХАРП» провело виплату ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі.
Отже, в даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 12.03.2020 року, наступного дня з моменту звільнення, та по 18.03.2021 року, по день фактичного розрахунку.
Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача складає 443,37 гривень, позивач при подачі позову посилався на свій розрахунок та зазначав розмір середньоденного заробітку в сумі 403,35 гривень. Але, в даному випадку, судом використовується для розрахунку середнього заробітку за час розрахунку розмір середньоденного заробітку визначеного в довідці відповідача, оскільки він проведений у відповідності до Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню з ПрАТ «ХАРП» на користь ОСОБА_1 становить 89560 грн. 74 коп., виходячи з такого розрахунку: 443,37 грн. середньоденна заробітна плата позивача * 202 робочих днів, тобто встановленого неповного робочого тижня.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 89560 грн. 74 коп.
Проте, враховуючи, Наказ-Постанову АТ "ХАРП" № 65/80 від 04.03.2019 р. яким на підприємстві встановлено неповну робочу неділю з чотириденним робочим графіком, кількість дні затримки розрахунку складає 201 за період 12.03.2020 по 18.03.2021 (а.с. 169).
У зв'язку з викладеним, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми стягнення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку за період з 11.03.2020 по 18.03.2021 у розмірі 89117,37 грн, виходячи з такого розрахунку: 443,37 грн. середньоденна заробітна плата позивача * 201 робочих днів.
Що стосується вимог про зменшення відшкодування компенсаційних виплат судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У статті 4 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною першої статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтями 116, 117КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1цього Кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».
Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні,що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Такого висновку дійшов Верховний Суд ускладі Об'єднаноїпалати Касаційного цивільного судуу постанові від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, провадження № 61-23170сво18.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судова колегія виходить з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КабінетуМіністрів України від 08 лютого 1995№ 100 (далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Як вбачається з пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 розділу IV Порядку вбачається, що обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).
Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).
Як вбачається з довідки ПрАТ «ХАРП» розмір середньоїденної заробітної плати, розрахований за попередні два місяці до звільнення, становить 443,37 грн. З 11.03.2020 року (дати звільнення) по 18.03.2021 року (дату виплати заробітної плати), кількість затримки остаточного розрахунку при звільненні позивача становить 201 день, а сума компенсації становить 89117,37 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку обчислений за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Виходячи з того, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено всіх сум, що належать їй від ПрАТ «ХАРП» у день звільнення, вона має право на отримання середнього заробітку, що є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника та відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Підстав для зменшення такої суми, виходячи з критеріїв, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, судова колегія з урахуванням обставин даної справи не вбачає.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Проте, за таких обставин, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме не вірно встановлено кількість днів за період 12.03.2020 до 18.03.2021 що має значення для розрахунку компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Судові витрати підлягають вирішенні в порядку ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 05 серпня 2021 року змінити в частині визначення середнього заробітку за затримку проведення розрахунку за період з 11.03.2020 по 18.03.2021 зменшивши суму до 89117,37 грн.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод», код ЄДРПОУ 05808853, місце знаходження: м. Харків, пр. Індустріальний, б. 3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 700,38 грн. за подання позовної зачви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Харківський підшипниковий завод» судовий збір за подання апенляційної скарги в сумі 12,61 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню у касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає.
Головуючий О.М. Хорошевський
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Повне текст постанови складено 01 грудня 2021 року.