ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2021Справа № 910/11769/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Сєдової О.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27; ідентифікаційний код 39248284)
до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, офіс 87; ідентифікаційний код 24100060)
про стягнення 196 578, 67 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, офіс 87; ідентифікаційний код 24100060)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27; ідентифікаційний код 39248284)
про стягнення 204 881, 41 грн
Представники сторін:
від позивача: Гайдук Ю.І.
від відповідача: Боровський І.В.
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Міроіл" з позовом до Товариства з обмеженою "Технова", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки товару № 32/24ТД від 10.04.2020 в загальному розмірі 196 578, 67 грн, яка складається із суми основного боргу - 174 872, 91 грн, пені - 10 504, 97 грн, інфляційні втрати - 8 832, 79 грн, 3 % річних - 2 368, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
25.08.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд зменшити на 50 % розмір пені, інфляційних втрат та 3 % річних. В частині існування основного боргу заперечення відсутні.
25.08.2021 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" надійшла зустрічна позовна заяву, в якій відповідач (позивач за зустрічним позовом) просить суд стягнути з позивача (відповідача за зустрічним позовом) штрафні санкції в розмірі 204 881, 41 грн за порушення строків поставки товару за договором № 32/24 ТД від 10.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" про стягнення 204 881, 41 грн. до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Крім того даною ухвалою вирішено розгляд зустрічної позовної заяви здійснювати спільно з первісним позовом, підготовче засідання призначено на 22.09.2021.
20.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, з якого вбачається, що пропуск строку поставки товару був зумовлений виключно недобросовісною поведінкою покупця, а відтак позивач (відповідач за зустрічним позовом) просить суд звільнити його від відповідальності сплати нарахованих штрафних санкцій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 підготовче засідання відкладено на 06.10.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 03.11.2021.
У судовому засіданні 03.11.2021 судом оголошено перерву до 17.11.2021.
У судовому засіданні 17.11.2021, яке проходило за допомогою програми онлайн сервісу відеозв'язку Easycon представник позивача надав пояснення по суті первісного позову, який просив суд задовольнити та відповідно заперечував щодо задоволення зустрічного позову.
Представник відповідача у даному засіданні надав пояснення по суті заявлених зустрічних позовних вимог, просив суд їх задовольнити та просив зменшити нараховані позивач пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за первісним позовом.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 17.11.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва
10.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (далі - покупець) було укладено договір поставки товару № 32/24 ТД, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити товар належної якості, код за ДК 021:2015 - мастильні засоби - 09210000-4 (Лот № 1 - оливи моторні, гідравлічні та індустріальні (далі - товар), а покупець прийняти цей Товар та оплатити його в порядку та на умовам, визначених цим договором.
Перелік, кількість та вартість товару, визначена у специфікації, що викладена у додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною (п. 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору закріплено, що поставка товару здійснюється на умовах терміну DDP правил тлумачення міжнародних торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010 до місця призначення: 14014, м. Чернігів, вул. Ушинського, 23.
В пункті 2.2. договору закріплено, що товар може постачатися партіями, обсяг та вартість яких, зазначається у відповідній специфікації.
Постачальник здійснює поставку товару (партії товару) протягом 20 календарних днів від дати отримання попередньої оплати, визначеної п. 3.2. договору.(п. 2.3. договору).
Загальна ціна договору складає - 680 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 20 % - 113 333, 33 грн (п. 3.1. договору).
Специфікацією від 10.04.2020 до вказаного договору сторонами погоджено перелік, кількість та вартість товару на загальну суму 680 000, 00 грн. (разом з ПДВ).
Також між сторонами підписано додаткову угоду № 1 від 03.12.2020 до договору, відповідно до умов якої сторони погодили змінити п. 3.1. договору, а саме, що загальна ціна договору становить 673 952, 00 грн (разом з ПДВ), а також змінити Специфікацію № 1 до договору поставки, якою сторони закріпили перелік, кількість та вартість товару на загальну суму 673 952, 00 грн.
Відповідно до п. 3.2. договору оплата товару (партії товару), визначеного у Специфікаціях за цим договором, здійснюється покупцем на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату у наступному порядку:
В якості попередньої оплати покупець перераховує постачальнику 30% від вартості товару (партії товару), протягом 20 банківських днів з моменту отримання рахунку (п. 3.2.1. договору).
Остаточний розрахунок здійснюється протягом 30 банківських днів з дати підписання Сторонами видаткової накладної (п. 3.2.2. договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2020 року, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 7.1. договору).
Позивач за первісним позовом зазначає, що ним на виконання умов договору та специфікації було здійснено поставку товару на загальну суму 468 372, 00 грн згідно з наступними видатковими накладними: № 755 від 07.10.2020 на суму 3 244,76 грн, № 756 від 07.10.2020 на суму 388,80 грн, № 1215 від 03.12.2020 на суму 214 920,00 грн, № 14 від 25.01.2021 на суму 82 397,32 грн та № 78 від 29.03.2021 на суму 167 421,12 грн.
Однак, як вбачається з позовної заяви відповідачем було оплачено поставлений товар частково, а саме, в розмірі 293 499, 09 грн та з простроченням, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість що становить 174 872, 91 грн.
Також із позовної заяви вбачається, що 09.04.2021 відповідачу була пред'явлена претензія на сплату суми боргу в розмірі 218 553,56 грн. з нагадуванням, що термін оплати суми 174 872, 91 грн. настає 13.05.2021, на яку відповідачем було надано відповідь, що сума заборгованості в розмірі 218 553, 56 грн. сплачена 14.04.2021, а сума за поставлений товар в розмірі 174 872,91 грн. буде сплачена відповідно до умов договору 32/24ТД від 10.07.2020.
Однак, станом на дату подання даного позову відповідачем вказана сума заборгованості не сплачена.
Крім того, позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині здійснення оплати поставленого товару на підставі п. 5.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено нарахування пені в розмірі 10 504, 97 грн, 3 % річних в розмірі 2 368, 00 грн та інфляційні втрати в розмірі 8 832, 79 грн.
Відповідач у своєму відзиві зазначає, що 30.12.2020 ним виконані умови договору, в частині здійснення попередньої оплати в розмірі 74 945,53 грн з ПДВ згідно рахунку № 860 від 15.12.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 32214513 від 30.12.2020.
25.01.2021 постачальником було здійснено часткову поставку товарів, згідно рахунку № 860 від 15.12.2020 на суму 82 397,32 грн, що підтверджується видатковою накладною № 14 від 25.01.2021, яке в свою чергу відбулося з порушенням строку поставки встановленого п. 2.3. договору.
У зв'язку з відсутністю поставки в повному обсязі, відповідачем було направлено позивачу претензію від 12.03.2021 за вих. № 400, щодо невиконання ним умов договору, яку позивачем було отримано 19.03.2021.
29.03.2021 постачальником здійснено поставку залишку товару на суму 167 421,12 грн з ПДВ, що також підтверджується видатковою накладною № 78 від 29.03.2021.
Відтак, відповідач зазначає, що позивачем при виконанні умов договору допущено порушення строків поставки товарів за рахунком № 860 від 13.10.2020 товару на 68 календарних днів, що є підставою для застосування до позивача п. 5.3. та п 5.4 договору, а саме, сплати позивачем на користь відповідача неустойки в розмірі 0,3 % від загальної ціни позову за кожний день затримки, що становить 137 486, 21 грн. за період з 20.01.2021 по 29.03.2021. та штрафу у розмірі 10 % від ціни договору - 67 395, 20 грн.
Також відповідач у своєму відзиві на позовну заяву просить суд зменшити заявлений позивачем розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат та посилається на збиткову діяльність відповідача з огляду на те, що останнє є виробником електричної та теплової енергії для потреб споживачів міста Чернігова, які у свою чергу мають значну заборгованість перед ТОВ Фірма "Технова" за надані ним послуги опалення та постачання гарячої води, що фактично призвело до скрутного матеріального стану відповідача.
В підтвердження своїх доводів скрутного матеріального становища відповідач надає суду Звіт про фінансовий стан за І квартал 2021 (код-рядка 1420), з якого вбачається, що товариство працює у збиток, що в свою чергу на думку відповідача є підставою для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних збитків.
Разом з тим, суд вказує, що ТОВ Фірма "Технова" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Міроіл" в якому просить суд стягнути штрафні санкції за прострочення строків поставки товару.
З матеріалів зустрічного позову вбачається, що ТОВ Фірма "Технова" на виконанням п. 3.2.1. договору 30.12.2020 в якості попередньої оплати було сплачено 74 945, 53 грн з ПДВ згідно рахунку ТОВ "Міроіл" № 860 від 15.12.2020, що підтверджується платіжним дорученням № 32214512 від 30.12.2020.
Однак, ТОВ "Міроіл" здійснено часткову поставку товару згідно видаткової накладної № 14 від 25.01.2021 на суму 82 397, 32 грн з пропуском строку встановленого п. 2.3. договору, а саме, 5 календарних днів.
29.03.2021 постачальником здійснено поставку залишку товару на суму 167 421, 12 грн з ПДВ згідно видаткової накладної № 78 від 29.03.2021.
Відтак, позивач за зустрічним позовом зазначає, що ТОВ "Міроіл" в загальному було здійснено поставку товару за рахунком № 860 від 13.10.2020 з пропуском строку - 68 календарних днів, що знову ж таки є підставою для застосування до останнього п. 5.3 та п. 5.4. договору та стягнення пені за період з 20.01.2021 по 29.03.2021 в розмірі 137 486, 21 грн та штрафу в розмірі 10 % від ціни договору в розмірі 67 395, 20 грн., що в загальному становить 204 881, 41 грн.
У відзиві на зустрічну позовну заяву, відповідач заперечує щодо задоволення зустрічних вимог та зазначає, що в даних правовідносинах постачальник пішов на зустріч проханням покупця і відвантажив три партії товару без попередньої оплати згідно видаткових накладних № 755 від 07.10.2020 на суму 3 244, 76 грн, № 756 від 07.10.2020 на суму 388, 80 грн та № 1215 від 03.12.2020 на суму 214 920, 00 грн.
У грудні 2020 року покупець подав заявку на наступну партію товару, в той час, як вже поставлений товар оплачено не було, у зв'язку з чим, ТОВ "Міроіл" зазначено, що рахунку на наступну партію товару виставлено не буде доки не буде оплачено вже поставлений товар.
Однак, враховуючи завіряння ТОВ Фірма "Технова", що разом із попередньою оплатою майбутнього рахунку також буде оплачено вже поставлений ТОВ "Міроіл" товар, було виставлено рахунок № 860 від 15.12.2020.
Проте, ТОВ Фірма "Технова" 30.12.2020 здійснено оплату лише 30 % попередньої оплати по рахунку № 860 від 15.12.2020, а відповідно погашення існуючої заборгованості здійснено не було, що в свою чергу, як було зазначено представником ТОВ "Міроіл" у судовому засіданні стало підставою здійснити поставку товару за рахунком № 860 від 15.12.2020 з притриманням, що у свою чергу призвело до порушення строків поставки товару ТОВ Фірма "Технова".
У зв'язку з чим, відповідач за зустрічним позовом у своєму відзиві просить суд звільнити його від відповідальності за несвоєчасну поставку товару з огляду на те, що останнє було спричинено неправомірними діями іншої сторони та відповідно відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом - задоволенню, виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 32/24 ТД, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем здійснено поставку товарів відповідачу на загальну суму 468 372, 00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 755 від 07.10.2020 на суму 3 244,76 грн, № 756 від 07.10.2020 на суму 388,80 грн, № 1215 від 03.12.2020 на суму 214 920,00 грн, № 14 від 25.01.2021 на суму 82 397,32 грн та № 78 від 29.03.2021 на суму 167 421,12 грн.
Суд вказує, що означені видаткові накладні підписані представниками сторін, що у свою чергу підтверджує факт належної поставки товару та відповідно виникнення у відповідача обов'язку здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар у відповідності до п. 3.2.2 договору, а саме протягом 30 банківських днів після підписання видаткової накладної.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем оплата за поставлений товар була здійснена наступним чином:
- за видатковою накладною № 755 від 07.10.2020 на суму 3 244, 76 грн - 14.04.2021 згідно платіжного доручення № 33214624 від 14.04.2021, в той час, як оплата мала бути до 19.11.2020, а не до 18.11.2020 як про це зазначається позивачем;
- за видатковою накладною № 756 від 07.10.2020 на суму 388, 80 грн - 14.04.2021 згідно платіжного доручення № 33214623 від 14.04.2021, в той час як оплата мала бути до 19.11.2020, а не до 18.11.2020 як про це зазначається позивачем;
- за видатковою накладною № 1215 від 03.12.2020 на суму 214 920, 00 грн - 14.04.2021 згідно платіжного доручення № 33214625 від 14.04.2021, в той час як оплата мала бути до 19.01.2021, як про це вірно зазначається позивачем;
- за видатковою накладною № 14 від 25.01.2021 на суму 82 397, 32 грн була здійснена передплата в розмірі 74 945, 53 грн згідно платіжного доручення № 32214513 від 30.12.2020, однак залишок суми 7 451, 79 грн не сплачено, в той час як оплата мала бути до 09.03.2021, а не до 05.03.2021 як про це зазначає позивач;
- за видатковою накладною № 78 від 29.03.2021 на суму 167 421, 12 грн оплата не здійснено, однак мала б бути до 13.05.2021, а не до 14.05.2021 як про це зазначено позивачем.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Враховуючи викладене вище, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем неналежним чином виконувалися умови договору в частині здійснення оплати за поставлений йому товару, а саме, з порушенням п. 3.2. умов договору, у зв'язку з чим, сума заборгованості у вигляді основного боргу за видатковою накладною № 14 від 25.01.2021 в частині суми 7 451, 79 грн та за видатковою накладною № 78 від 29.03.2021 в сумі 167 421, 12 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки, строк оплати за вказаними накладними є таким, що настав.
Що стосується застосування позивачем до відповідача за первісним позовом п. 5.2. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України з огляду на прострочення строків здійснення оплати за поставлений товар та нарахування пені в розмірі 10 504, 97 грн, інфляційних втрат в розмірі 8 832, 79 грн та 3 % річних в розмірі 2 368, 00 грн, суд зазначає наступне.
В пункті 5.2. договору передбачено, що у разі несвоєчасного остаточного розрахунку за товар постачальник має право вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення заборгованості.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Таким чином, враховуючи порушення відповідачем умов договору, суд зазначає, що позивачем правомірно застосовано п. 3.2. договору, а враховуючи зазначені вище дати, коли зобов'язання з боку відповідача повинно було б бути виконаним у відповідності до вимог п. 3.2. договору та з врахуванням здійснених відповідачем оплат, то за підрахунком суду загальна сума пені, яка підлягає стягненню за первісним позовом з відповідача на користь позивача становить 7 223, 06 грн та розрахована за наступними періодами:
- за видатковими накладними № 755 та № 756 від 07.10.2020 на загальну суму 3 633, 56 грн (3 244,76 грн + 388,80 грн) за період з 20.11.2020 по 13.04.2021;
- за видатковою накладною № 1215 від 03.12.2020 на суму 214 920, грн за період з 20.01.2021 по 04.03.2021. Суд відзначає, що в даному розрахунку позивачем допущено помилку в періоді та зазначено невірні дати розрахунків, на які у свою чергу нарахування пені здійснюватися судом не може з огляду на зазначення позивачем дати початку нарахування з 18.11.2020 по 04.03.2021;
- за видатковою накладною № 14 від 25.01.2021 на суму 7 451, 79 грн за період з 10.03.2021 по 05.07.2021;
- за видатковою накладною № 78 від 29.03.2021 на суму 167 421, 12 грн з 14.05.2021 по 05.07.2021.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Суд зазначає, що за договором поставки відповідач добровільно взяв на себе обов'язок здійснювати оплату поставленого товару у відповідності до вимог п. 3.2 договору та погодив умови п. 5.2 договору, а самі лише посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов'язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами не є підставою для зменшення розміру пені.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Щодо нарахувань інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Що у свою чергу підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Так, судом перевірено правильність наданих позивачем за первісним позовом розрахунків інфляційних втрат за зазначеними у такому розрахунку періодами та встановлено, що сумою інфляційних втрат, яка на переконання суду є арифметично вірною є 8 826, 31 грн, а відтак дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних із врахуванням вище встановлених судом дат виникнення у відповідача прострочення грошового зобов'язання та із врахуванням дат часткової оплати, то за підрахунками суду стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3 % в розмірі 2 335, 64 грн, а тому дана вимога позивача також підлягає частковому задоволенню.
При тому, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних витрат суд зазначає, що стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України за клопотанням відповідача.
Що ж стосується вимог ТОВ Фірма "Технова" за зустрічним позовом про стягнення з ТОВ "Міроіл" штрафних санкцій на підставі п. 5.3. договору та п. 5.4. договору у вигляді неустойки - 137 486, 21 грн та штрафу - 67 395, 20 грн, суд зазначає наступне.
Згідно п. 5.3 договору, у разі прострочення постачальником строків поставки Товару, а також за недотримання строків, визначених для усунення недоліків, в тому числі прихованих, заміни, повернення дефектного товару, покупець має право вимагати від постачальника сплати неустойки в розмірі 0, 3 % від загальної ціни договору за кожний день затримки виконання зобов'язання та відшкодування збитків, завданих постачальником неналежним виконанням умов цього договору.
Відповідно п. 5.4. договору у разі порушення постачальником строків передачі товару більше ніж на 14 (чотирнадцять) календарних днів або відмови постачальника здійснити поставку товару без будь-яких причин, покупець має право відмовитися від його подальшого прийняття та вимагати від постачальника розірвання договору та повернення всіх сплачених за цим договором коштів, а також сплати штрафу у розмірі 10 % від ціни Договору.
Як вбачається із матеріалів щодо зустрічного позову відповідачем за зустрічним позовом було виставлено позивачу за зустрічним позовом рахунок № 860 від 15.12.2020 на суму 249 818, 44 грн., який в свою чергу у відповідності до вимог п. 3.2.1 договору було останнім оплачено в частині здійснення попередньої оплати в розмірі 74 945, 53 грн, що також підтверджується платіжним дорученням № 32214513 від 30.12.2020.
Відтак, відповідно до п. 2.3. договору поставка товару повинна була б бути здійснена протягом 20 календарних днів від дати отримання попередньої оплати, а саме у строк до 19.01.2021 (включно).
Проте, позивач за зустрічним позовом зазначає, що поставка товару згідно рахунку № 860 від 15.12.2020 була здійснена 25.01.2021 частково, а саме на суму 82 397, 32 грн, що також підтверджується видатковою накладною № 14 від 25.01.2021.
У зв'язку з відсутністю поставки в повному обсязі позивачем за зустрічним позовом було направлено відповідачу за зустрічним позовом претензію № 400 від 12.03.2021 щодо невиконання постачальником умов договору та здійснення поставки лише частково, що не відповідає умовам останнього. Дана претензія була отримана відповідачем 19.03.2021, що в свою чергу ним не заперечується.
29.03.2021 постачальником було здійснено поставку залишку товару на суму 167 421, 12 грн, що вбачається із видаткової накладної № 78 від 29.03.2021, однак з пропуском встановлено договором строк, а саме за підрахунками позивача за первісним позовом в загальному на 68 календарних днів
Суд відзначає, що факт здійснення поставки товару поза межами встановленого договором строку постачальником не заперечується, однак останній посилається на те, що такі дії були зумовлені виключно недобросовісною поведінкою покупця в частині не здійснення ним оплати належним чином.
Крім того, у судовому засіданні представник відповідача за зустрічним позовом повідомив суд, що дійсно товар не постачався покупцю з огляду на його притримання у зв'язку із існуванням у останнього непогашеної заборгованості.
Однак, з огляду на викладене вище, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, за висновком суду, відповідачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності своїх дій, а саме, що затримка поставки товару була дійсно притримана у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, про що також було б негайно повідомлено покупця у відповідності до вимог ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України.
Таким чином, описані вище дії постачальника визнаються судом неправомірними та такими, що порушуються п. 2.3. договору, що в свою чергу є правомірною підставою для застосування покупцем (позивачем за зустрічним позовом) санкцій, які передбачено п. 5.3. та п. 5.4. договору та нарахування неустойки за період з 20.01.2021 по 28.03.2021 (а не по 29.03.2021 як зазначено у розрахунку з огляду на здійснення поставки у вказану дату) в розмірі 137 486, 21 грн та штрафу в розмірі 67 395, 20 грн., які підлягають стягнення з відповідача за зустрічним позовом.
Сум перевірено правильність нарахування вказаних позивачем за зустрічним позовом сум та встановлено, що надані розрахунки не суперечать вимогам чинного законодавства та здійснені арифметично вірно, а тому, зустрічний позов підлягає задоволенню.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, за первісним позовом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а витрати за зустрічним позовом покладаються на відповідача за зустрічним позовом.
Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Первісний позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, офіс 87; ідентифікаційний код 24100060) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27; ідентифікаційний код 39248284) основний борг - 174 872 (сто сімдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн 91 коп, пеню - 7 223 (сім тисяч двісті двадцять три) грн 06 коп, інфляційні втрати - 8 826 (вісім тисяч вісімсот двадцять шість) грн 31 коп, 3 % річних - 2 335 (дві тисячі триста тридцять п'ять) грн 64 коп та витрати по сплаті судового збору - 2 907 (дві тисячі дев'ятсот сім) грн 82 коп.
3. В іншій частині первісного позову - відмовити.
4. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" - задовольнити.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (01042, м. Київ, бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27; ідентифікаційний код 39248284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Технова" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 31/11, офіс 87; ідентифікаційний код 24100060) штрафні санкції - 204 881 (двісті чотири тисячі вісімсот вісімдесят одна) грн 41 коп. та судовий збір - 3 073 (три тисячі сімдесят три) грн 21 коп.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 29.11.2021
Суддя Д.О. Баранов