вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" листопада 2021 р. Справа№ 910/7683/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Зубець Л.П.
Алданової С.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р.
у справі № 910/7683/21 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція"
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з
обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва"
про стягнення 135 269,38 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про стягнення 123 910,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неоплатою наданих послуг з централізованого опалення у період з липня 2016 по січень 2021 року в розмірі 102 718,35 грн., у зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача основний борг в розмірі 102 718,35 грн., інфляційну складову боргу в розмірі 14 345,61 грн. та три проценти річних в розмірі 6 846,70 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" основний борг в розмірі 44 381 (сорок чотири тисячі триста вісімдесят одна) грн. 80 коп., три проценти річних в розмірі 5 984 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 58 коп., інфляційні втрати в розмірі 10 725 (десять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 91 коп. та судовий збір в розмірі 1 119 (одна тисяча сто дев'ятнадцять) грн. 11 коп. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням першої інстанції, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2021 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Зубець Л.П., Євсікова О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2021 року апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21 - залишено без руху. Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом надання до Північного апеляційного господарського суду, заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21.
09.09.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про усунення недоліків, а саме подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21.
Розпорядженням № 09.1-08/4606/21 Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року, у зв'язку з перебуванням судді Євсікова О.О. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7683/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року апеляційну скаргу у справі №910/7683/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Зубець Л.П., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21 та поновлено Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21. Витребувано з Господарського суду міста Києва справу №910/7683/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" про стягнення 135 269,38 грн. Роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
11.10.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Господарського суду міста Києва на виконання умов ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року надійшли матеріали справи № 910/7683/21.
11.10.2021 р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 року справі №910/7683/21 без змін.
За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки сторони письмово висловили свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 №1198-VII виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку №4 по вул. Азербайджанська в м. Києві з 01.07.2014 року здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція".
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" є балансоутримувачем будинку, який отриманий ним на підставі п.п. 10-12 рішення Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» №270/270 від 09.10.2014 року.
Відповідно до п. 2.2.1 статуту Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 4 від 06.01.2015 предметом діяльності відповідача є утримання житлового і нежитлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та закріплений за підприємством на праві господарського відання, а також обслуговування житлового і нежитлового фонду, що не належить до комунальної власності міста Києва, на договірних засадах у встановленому порядку.
Відповідно до п.4.2 статуту відповідача його майно є основні фонди відображені в його самостійному балансі. Майно підприємства належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання (п. 4.3 статуту).
Нежитлове приміщення загальною площею 148,90 кв.м в будинку №4 по вул. Азербайджанська в м. Києві, яким володіє, користується і розпоряджається відповідач, закріплено за ним на праві господарського відання.
Відповідно до ч. 1, 3 статті 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина 1статті 78 Господарського кодексу України).
За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 395 Цивільного кодексу України передбачено, що окрім речових прав, зазначених у частині 1 даної статті, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до статті 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Статтею 137 Господарського кодексу України передбачено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Таким чином, як право власності, так і право господарського відання чи право оперативного управління поєднують можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
За нормами частини 4 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).
Наявність у відповідача на балансі та на праві господарського відання спірного нежитлового приміщення у будинку в будинку №4 по вул. Азербайджанська в м. Києві не звільняє останнього від утримання такого майна.
Отже, оскільки спірне приміщення не перебуває в оренді та знаходиться в господарському віданні відповідача, на якого статутом покладено обов'язок утримання майна, то останній зобов'язаний відшкодувати витрати на оплату житлово-комунальних послуг на утримання та збереження цього приміщення.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії, зокрема, є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Як зазначає позивач, 23.07.2014 у газеті Хрещатик (№103(4503)) Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" розміщено повідомлення, із пропозицією укладення договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води шляхом звернення споживачів до підрозділів теплопостачальної організації із зазначенням відповідної адреси.
Однак, між сторонами відповідного договору про надання послуг з централізованого опалення укладено не було.
Також позивач зазначив, що з липня 2016 року по січень 2021 року позивачем надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 102 718,35 грн., з урахуванням оплати від 23.06.2020 року та від 11.02.2020 року, однак відповідачем вони не оплачувались. Претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача не надходило.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення боргу) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 (далі - Правила).
Згідно з п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція також зазначена у постанові ВСУ від 30.10.2013 № 6-59цс13.
Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Положеннями ч. 2 ст. 32 Закону передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
За умовами частини 1 статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у чинній з 10.12.2017 року по теперішній час редакції) ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно з пунктом 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно п. 12 Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.
У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку.
У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, облік теплової енергії на потреби централізованого опалення здійснюється по вул. Азербайджанська, 4 в м. Києві приладом комерційного обліку СВТУ-11Т №3527, що підтверджується актом постановки на комерційний облік приладу теплової енергії споживача від 24.12.2015 року та актом про готовність вузла комерційного обліку теплової енергії до опалювального сезону 2020-2021р.
Надання послуг з опалення, що надавалися безперервно, в межах опалювального періоду у будинку за адресою: м. Київ, вул. Азербайджанська, 4, підтверджується наявними в матеріалах справи нарядами, а саме: № 53335 від 05.10.2016 включення (початок опалювального сезону), № 58299 від 06.03.2017 відключення (закінчення опалювального сезону), № 64324 від 03.10.2017 включення (початок опалювального сезону), № 68927 від 04.04.2018 відключення (закінчення опалювального сезону), № 948 від 01.11.2018 опалення (початок опалювального сезону), № 4825 від 06.04.2018 опалення (закінчення опалювального сезону), № 6784 від 25.10.2019 опалення (початок опалювального сезону), № 9005 від 05.04.2020 опалення (закінчення опалювального сезону), № 9927 від 16.10.2020 опалення (початок опалювального сезону).
Як зазначено позивачем, основою для розрахунку є додані до позовної заяви звіти з показниками приладів будинкового лічильнику теплової енергії за період з 13.10.2016 по 29.11.2020 рр.
Відповідно до довідки про дані будинку КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 20.07.2018 року опалювальна площа нежитлового приміщення відповідача становить 122,90 кв.м.
Згідно з довідки про дані будинку КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 01.07.2019 року опалювальна площа нежитлового приміщення відповідача становить 122,90 кв.м.
Згідно з довідки про дані будинку КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" від 01.07.2020 року опалювальна площа нежитлового приміщення відповідача становить 148,90 кв.м. (122,90 кв.м + 26 кв.м відповідно до технічного паспорту на нежитлові приміщення від 28.11.2017р.).
Показники будинкового лічильника теплової енергії розподіляються між користувачами приміщень пропорційно до площі займаних споживачами приміщень.
Отже, розподіл визначеного загального обсягу теплової енергії між споживачами здійснювався пропорційно до площі споживачів, що узгоджується з нормами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Суд відхиляє доводи відповідача щодо відсутності актів про надання послуг або інших первинних документів, оскільки відсутність у певної особи таких документів не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати спожитих послуг та не є визначальними для висновку про невиконання позивачем своїх зобов'язань.
Крім того, відповідачем не було висловлено заперечень щодо правильності розрахунку позивачем розміру заявленого до стягнення суми основної заборгованості.
З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога про стягнення з відповідача основної суми заборгованості в сумі 102 718,35 грн. (за період з липня 2016 року по січень 2021 року) є обґрунтованою, оскільки судом встановлено факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, він належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем в суді першої інстанції було подано письмову заяву про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ч.3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 - 255 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява надійшла до Господарського суду м. Києва 14.05.2021 року (направлено Укрпоштою 13.05.2021).
Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).
Відповідно до ч. 4 статті 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Статтею 265 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.
Як встановлено судом, до позовної заяви позивачем подано виписки по рахунку за 11.02.2020 року та за 23.06.2020 року з яких вбачається, що відповідачем на рахунок позивача сплачено 3 090,14 грн. та 10 294,72 грн. відповідно з призначенням платежу: «оплата за спожиту теплову енергію згідно дог. №440057/3юр від 02.08.2016р.».
Як зазначалось вище, договір між сторонами не укладено, крім того в позовній заяві позивачем зазначено, що позивачем надано відповідачу послуги з централізованого опалення на загальну суму 102 718,35 грн., з урахуванням оплати від 23.06.2020 року та від 11.02.2020 року, однак відповідачем вони не оплачувались.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання боргу.
Враховуючи те, що обов'язок відповідача по оплаті за послуги з централізованого опалення за період з липня 2016 року по березень 2018 року на загальну суму 58 336,55 грн. виник з 21.08.2016 року по 21.04.2018 року відповідно, а тому загальний строк позовної давності за вказаною вимогою на момент звернення до суду сплив 21.04.2021 року.
З урахуванням того, що позивач звернувся до суду 13.05.2021 року, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо нарахованого боргу за період з липня 2016 року по березень 2018 року в розмірі 58 336,55 грн. не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.
В іншій частині позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення (за квітень 2018 року по січень 2021 року) у розмірі 44 381,80 грн. подані підлягають задоволенню, оскільки подані в межах строку позовної давності.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 14 345,61 грн. та 3% річних у розмірі 6 846,70грн. нараховані з 21.03.2017 року по 24.03.2021 включно.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є похідними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою; крім того, норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
З огляду на зазначене, колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат вважає, що місцевий суд дійшов правомірного висновку щодо часткового стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 5 984,58 грн та інфляційних втрат в розмірі 10 725,91 грн.
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Суд апеляційної інстанції, серед іншого, враховує, що у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального та матеріального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва".
Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21 - залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 22.07.2021 р. у справі № 910/7683/21.
4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва".
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2021р., в зв'язку з виходом судді Алданової С.О. з відпустки.
Головуючий суддя А.І. Мартюк
Судді Л.П. Зубець
С.О. Алданова