Номер провадження 22-ц/821/1746/21Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/863/21 Категорія: 311000000 Євтушенко Б. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
30 листопада 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Василенко Л.І., Єльцова В.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ПСП «Яблуневий сад»;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.07.2021 року, постановлене під головуванням судді Євтушенко Б.В. у Канівському міськрайонному суді Черкаської області 27.07.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, -
26.04.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад», у якому просила суд поновити строк на звернення до суду з даним позовом; стягнути середній заробіток за період затримки з 20.08.2020 року по 24.03.2021 року - день фактичного розрахунку у сумі 124343,48 грн.; стягнути компенсацію за невикористані 50 календарних днів соціальної відпустки на дітей у сумі 41726,00 грн.; стягнути компенсацію за невикористану основну відпустку у період з липня 2018 року по лютий 2020 (кількістю 33 дні) у сумі 27539,16 грн.; витребувати у відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» всі наявні документи, які стосуються працевлаштування ОСОБА_1 , а також документи, які свідчать про використання всіх видів відпусток ОСОБА_1 (основних та додаткових на дітей), а саме: табелі обліку використання робочого часу з 2014 по 2018 рік (форма № П-5), з підписами відповідальних осіб, оригінали заяв ОСОБА_1 на ім?я директора ПСП "Яблуневий сад" про надання відпусток основних та додаткових та накази про надання таких відпусток ОСОБА_1 з її підписом про ознайомлення з наказом за період з 2014 по 2020 рік з підписами відповідальних осіб, особову картку працівника ОСОБА_1 (форма № П-2).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що працювала у Приватному сільськогосподарському підприємстві «Яблуневий сад» на посаді головного бухгалтера з 01 серпня 2011 року по 25 лютого 2020 року.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15.03.2021 року, з Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі у сумі 8750 грн., лікарняні у сумі 3411,25 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати у розмірі 45000 грн.
Визначені до стягнення у вказаному рішенні суду, кошти було сплачено на користь неї відповідачем частинами 14.01.2021 року та 24.03.2021 року.
З урахуванням того, що в рішенні суду вказано суму компенсації середнього заробітку за час затримки лише за період з 07.03.2020 року по 19.08.2020 року, як і було зазначено у позові, а фактичний розрахунок відповідачем було здійснено за цей період у повному обсязі лише 24.03.2021 року шляхом перерахування відповідачем 14.01.2021 року грошових коштів у сумі 13009,81 грн. та 24.03.2021 року у сумі 44151,44 грн., то за вказаний період часу з 20.08.2020 року по 24.03.2021 року відповідач зобов'язаний додатково сплатити на користь позивача ОСОБА_1 компенсацію середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 124343,48 грн.
Середня заробітна плата за два останні місяці, що передують звільненню становить: грудень 2019 рік - зарплата 15034,16 грн. (кількість робочих днів - 21), січень 2020 рік - зарплата 20015,77 грн. (кількість робочих днів - 21). Розрахунок: 15034,16 грн. + 20015,77 грн. : 42 дні = 834,52 грн. - середньоденна зарплата. Розрахунок суми компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі середньоденної зарплати у розмірі 834,52 грн. та 149 робочих днів, протягом яких існувала заборгованість з 20.08.2020 року по 24.03.2021 року: серпень 2020 року - 7 робочих днів, вересень 2020 року - 22 робочі дні, жовтень 2020 року - 21 робочих днів, листопад 2020 року - 21 робочих днів, грудень 2020 року - 22 робочих дні, січень 2021 року - 19 робочих днів, лютий 2021 року - 20 робочих днів, березень 2021 року - 17 робочих днів.
Сума компенсації середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 124343,48 грн. (834,52 грн. (середньоденна зарплата) х 149 днів = 124343,48 грн.).
ОСОБА_1 вказує у позові, що вона є матір'ю двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Отже, починаючи з часу народження другої дитини до 2018 року, коли ОСОБА_2 виповнилось 15 років, відповідачем додаткова відпустка на дітей 10 днів за кожен рік роботи позивачу не надавалась, та відповідна компенсація за невикористану відпустку їй не сплачувалась.
Незважаючи на наявність умов для виплати, компенсація за всі невикористані позивачем ОСОБА_1 дні відпустки, яких за 5 років налічується 50 календарних днів, з боку відповідача під час її звільнення сплачена не була.
Враховуючи середньоденну заробітну плату позивача на момент звільнення у сумі 834,52 грн., сума компенсації за невикористані 50 календарних днів соціальної відпустки на дітей становить 41726,00 грн. (834,52 грн. х 50 днів = 41726,00 грн.).
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем має бути сплачено компенсацію за невикористану основну відпустку у період з липня 2019 року по лютий 2020 року у кількості 33 дня на загальну суму 27539,16 грн. (834,52 грн. х 33 дня = 27539,16 грн.), яка також не була сплачена під час її звільнення.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 липня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсацій за невикористані відпустки - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад», місцезнаходження: Черкаська область, Канівський район, с. Яблунів, вул. Колгоспна, 1, код ЄДРПОУ 32342775 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати та лікарняних при звільненні за період з 20.08.2020 року по 13.01.2021 року у розмірі 12161,25 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад», місцезнаходження: Черкаська область, Канівський район, с. Яблунів, вул. Колгоспна, 1, код ЄДРПОУ 32342775 на користь держави судовий збір в розмірі 121,61 грн.
Сплату судового збору у розмірі 1814,48 грн. віднесено на рахунок держави.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що з оскаржуваним рішенням категорично не погоджується, вважає, що висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення заявлених вимог в повному обсязі є хибними, викладені у оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи, недоведеними є обставини відсутності підстав для обрахування компенсації за невикористану відпустку працівникам, які мають двох дітей, на які суд послався у судовому рішенні. Вважає, що судом було допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до винесення незаконного судового рішення.
В апеляційній скарзі зазначається, що судом жодним чином не брався до уваги розмір первинних позовних вимог по обом позовам та протиправна поведінка відповідача, який навмисно протягом всього часу розгляду справи приховував від суду докази та вводив суд в оману з приводу ніби то відсутності витребуваних документів, пояснюючи це ніби то їх викраденням.
Зменшуючи розмір передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування, суд у оскаржуваному рішенні не зазначив, чому він відхилив викладені у позові доводи та факти і вирішив скористатись непідтвердженою жодними доказами інформацією, що була надана відповідачем, застосувавши при цьому недопустимі критерії зменшення розміру відшкодування.
Посилання суду на відсутність підстав для сплати компенсації за невикористану відпустку на дітей прямо суперечить вимогам ст.ст. 19, 24 Закону України «Про відпустки» та ч. 1 ст. 83 КЗпП України, за якими у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додатково відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував заходів процесуального примусу до відповідача внаслідок ненадання витребуваних доказів, пославшись лише на не надання позивачем доказів, які у позивача не перебували, та які вона не змогла отримати.
Обов'язок доведення відсутності підстав для задоволення поданого позову покладено на роботодавця ПСП «Яблуневий сад», що підтверджується позицією Касаційного цивільного суду Верховного Суду під час розгляду справи № 273/212/16-ц та винесення 23 січня 2018 року судового рішення. На противагу цьому, відповідач жодних доказів щодо правомірності своїх дій не надав, суд проігнорував таку процесуальну бездіяльність та невиконання вимог ухвали суду, вирішив вважати не надання позивачем доказів таким, що свідчить виключно на користь відповідача, та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Про наявність порушень та навмисне приховування існуючих документів (особової картки позивача, відомостей нарахування та виплати заробітної плати та інших документів) зазначено під час проведення інспекційного відвідування ПСП «Яблуневий сад», за результатами якого було складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, який використовує найману працю № ЧК 761/365/АВ від 16.12.2020 року.
Зазначені в акті інспекційного відвідування ПСП «Яблуневий Сад» табелі обліку використання робочого часу, відомості нарахування та виплати заробітної плати були надані адміністрацією підприємства під час проведення перевірки, але не надані на вимогу суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.07 2021 року та додаткове рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.08.2021 року по справі № 6907/863/21 скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ПСП «Яблуневий сад» в повному обсязі.
15 вересня 2021 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ПСП «Яблуневий сад» - адвоката Бовшика М.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву зазначається, що в апеляційній скарзі скаржник висловлює свої припущення щодо правової позиції відповідача, лінії захисту та процесуальної поведінки як і в нинішній справі, так і в справі № 697/1450/20, тим самим помилково об'єднуючи їх в одне провадження. Рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції у справі 697/1450/20 мають для даної справи лише преюдиційне значення.
Вказаними рішеннями не встановлено факти зловживання відповідачем процесуальними обов'язками чи правами, або ж введення суду в оману, про який скаржник досить часто згадує в апеляційній скарзі, хоча ні чим не підтверджує (докази відкритого кримінального провадження чи вироку суду за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 284 КК України), а тому вказані міркування скаржника не заслуговують на увагу.
В цілому доводи скаржника на думку представника відповідача не заслуговують на увагу, нічим не підтверджуються, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з рішенням суду.
У відзиві представник ПСП «Яблуневий сад» - адвокат Бовшик М.Ю. просить винести постанову, якою залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.07.2021 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації за невикористану відпустку. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий Сад» витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10 000 грн.
Згідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за можливе розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін, що передбачено вимогами цивільно - процесуального закону.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про
стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив обґрунтованості та доведеності в частині заявлених позовних вимог, прийшовши до висновку щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку сум, належних працівникові при звільненні за період з 20.08.2020 року по 13.01.2021 року, та зменшивши суму середнього заробітку, оскільки суд прийняв до уваги суму, яка була виплачена позивачу із затримкою, тому частково задовольнив вимоги позивача, стягнувши лише 12161, 24 гривень.
Суд першої інстанції, визначаючи розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу, керувався нормою ст. 117 КЗпП України та виходив з принципів справедливості та пропорційності, з урахуванням обставин справи, які мають юридичне значення, неспівмірність суми середнього заробітку з сумою, сплата якої була затримана.
Відмовляючи позивачу у стягненні компенсації за невикористані 50 календарних днів соціальної відпустки на дітей у сумі 41726 грн. (середньоденна зарплата) х 50 днів = 41726 грн.), суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних позовних вимог, пославшись, що позивачем не надано доказів, що вона працювала, а не перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Залишаючи без задоволення вимоги позивача в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану основну відпустку у період з липня 2019 року - лютий 2020 року у кількості 33 дня на загальну суму 27539,16 грн., суд виходив з того, що дана вимога за цей же період між цими сторонами була предметом розгляду у судовій справі № 697/1450/20, у задоволенні якої суд відмовив за недоведеністю.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 01.09.2007 року прийнята працівником ПСП «Яблуневий сад» на посаду бухгалтера, з 01.08.2011 року переведена на посаду головного бухгалтера ПСП «Яблуневий сад» та з 17.12.2012 року по 25.02.2020 року за сумісництвом працювала на посаді юриста.
25.02.2020 року ОСОБА_1 звільнена з посади головного бухгалтера ПСП «Яблуневий сад» за згодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України, запис здійснено на підставі наказу № 1 від 19.02.2020 року, що підтверджується даними копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 24.06.1999 року (а. с. 8-10 т. 1).
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15.03.2021 року, позов ОСОБА_1 до ПСП «Яблуневий сад» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено частково, стягнуто з ПСП «Яблуневий сад» (код ЄДРПОУ 32342775) на користь ОСОБА_1 57161,25 (п?ятдесят сім тисяч сто шістдесят одна гривня 25 коп.) грн., з них: заборгованість по заробітній платі - 8750,00 грн.; лікарняні - 3411,25 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати у розмірі 45000,00 грн.
Згідно довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль» від 26.04.2021 року про рух коштів по картці ОСОБА_1 за період з 24.03.2021 року по 24.03.2021 року (а. с. 27, 28 т. 1), 24.03.2021 року - безготівкове зарахування від ПСП Яблуневий сад», сума 44151,44 грн. - зарплата згідно рішення суду № 697/1450/20 від 15.03.2021 року.
Як вбачається з постанови старшого державного виконавця Канівського міськрайонного відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.04.2021 року ВП № 64979362 про закінчення виконавчого провадження (а. с. 45-46 т. 1), рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 697/1450/20 повністю виконано про стягнення з ПСП «Яблуневий сад» на користь ОСОБА_1 57161,25 грн., з них:
заборгованість по заробітній платі - 8750,00 грн.; лікарняні - 3411,25 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати у розмірі 45000,00 грн.
Відповідно даних свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 11.07.2003 року позивач ОСОБА_1 має дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7 т. 1), та даних повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 07.08.2020 року, дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 26 т. 1).
У довідці ПСП «Яблуневий сад» стверджує, що ОСОБА_1 за весь період роботи в ПСП «Яблуневий сад» на посаді головного бухгалтера не зверталась до керівництва із заявами про надання їй відпустки у зв'язку з наявністю двох або більше дітей віком до 15 років (стаття 19 Закону України «Про відпустки»), а також не повідомляла керівництво про те, що вона має двох або більше дітей віком до 15 років (а. с. 47 т. 1 ).
Згідно даних довідки відповідача ПСП «Яблуневий сад» від 30.06.2021 року № 10 , документи, які стосуються працевлаштування ОСОБА_1 , особова картка на ОСОБА_1 - відсутні (а. с. 125 т. 1).
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Положеннями статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов?язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов?язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв?язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов?язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов?язку. І саме з цією обставиною пов?язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Тому, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов?язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримання визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця заборгованості із заробітної плати не припиняє відповідний обов?язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, і здійснюється за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі, позивач у зв?язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, просив стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції відповідачем ПСП «Яблуневий сад» перераховано позивачу ОСОБА_1 кошти 14.01.2021 року - 13009,81 грн., 24.03.2021 року - 44151,44 грн.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20, яким стягнуто з ПСП «Яблуневий сад» на користь ОСОБА_1 57161,25 грн., з них: заборгованість по заробітній платі - 8750,00 грн.; лікарняні - 3411,25 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку заробітної плати у розмірі 45000,00 грн., набрало законної сили 15.03.2021 року (день прийняття постанови Черкаським апеляційним судом у справі № 697/1450/20).
У рішенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20 (а. с. 13) зазначено, що судом встановлено та не заперечувалося у судовому засіданні представником відповідача, що позивачу ОСОБА_1 , яка працювала головним бухгалтером в ПСП «Яблуневий сад» за лютий 2020 року нарахована заробітна плата у розмірі 12750,00 грн., з яких виплачено лише 4000,00 грн.
Судом першої інстанції вірно акцентовано увагу на тому, що стаття 117 КЗпП України спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , у зв?язку з порушенням відповідачем її права на належну та своєчасну оплату праці, про що є рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20, залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 15.03.2021 року, просить стягнути на її користь суму середньомісячного заробітку за час затримки виплати при звільненні присудженої зарплати, лікарняних, та середнього заробітку за період з 20.08.2020 року (оскільки у справі № 697/1450/20 стягнуто середній заробіток по 19.08.2020 року) по 24.03.2021 року (останній фактичний розрахунок).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який прийшов до вірного висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку сум, належних працівникові при звільненні.
Районний суд, встановивши обставини справи, перевіривши доводи сторін, прийшов до вірного висновку, що строком затримки розрахунку є період з 20.08.2020 року по 13.01.2021 року, а не по 24.03.2021 року, як вказує позивач, оскільки 14.01.2021 року відповідачем перераховано позивачу ОСОБА_1 кошти у розмірі 13009,81 грн., про що вказується позивачем в позовній заяві та не заперечується відповідачем.
Отже, погашена заборгованість по заробітній платі у сумі 8750 грн. та лікарняні у сумі 3411 грн., тобто суми, які підлягали виплаті позивачу відповідачем при звільненні, необхідність виплати яких підтверджено рішенням суду у справі № 697/1450/20.
24.03.2021 року відповідачем перераховано позивачу ОСОБА_1 кошти в розмірі 44151,44 грн., тобто середній заробіток, що стягнуто рішенням суду у справі № 697/1450/20, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 15.03.2021 року у справі № 697/1450/20.
Середній заробіток не відноситься до сум, що належали сплаті позивачу при звільненні, не входить до структури заробітної плати, а ст. 117 КЗпП України не передбачає відповідальність за затримку сплати середнього заробітку у вигляді компенсації середнього заробітку.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України, від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок).
Відповідно до вимог пунктів 2 та 4 Порядку, середньомісячна заробітна плата позивача має бути обчислена, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана відповідна виплата, тобто місяцю, в якому почалась затримка розрахунку з позивачем при звільненні.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Як вбачається з матеріалів справи у рішенні Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року у справі № 697/1450/20 встановлена сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 в розмірі 834,52 грн.
Дослідивши обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, прийнявши до уваги рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 18.12.2020 року по справі № 697/1450/20, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що належний період нарахування середнього заробітку з 20.08.2020 року по 13.01.2021 року , коли були фактично сплачені заробітна плата та лікарняні, що належали сплаті при звільненні, тобто за 100 робочих днів: серпень 2020 - 7 робочих днів, вересень 2020 - 22 робочих дня; жовтень 2020 - 21 робочих дні; листопада 2020 - 21 робочих дні; грудень 2020 року - 22 робочих дні; січень 2021 року - 7 робочих днів.
За розрахунком суду середній заробіток за період затримки виплати заробітної плати та лікарняних становить 83452,00 грн. (834,52 грн. (середньоденна зарплата) х 100 робочих днів = 83452,00 грн.).
Однак, судом першої інстанції вірно було зазначено, що законодавство України не передбачає обов?язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому всіх належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права.
Так, районний суд, вирішуючи розмір відповідальності відповідача перед позивачем, вірно акцентував увагу на тому, що розмір суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 83452,00 грн. майже в сім разів перевищує суму фактично виплаченої із затримкою заробітної плати в сумі 8750,00 грн. та лікарняних в сумі 3411,25 грн. (всього: 12161,25 грн.).
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою передбаченої цією статтею відповідальності є її компенсаторний характер. Така відповідальність не є каральною санкцією. Передбачені заходи відповідальності спрямовані не на покарання роботодавця, а на відновлення у певних розумних розмірах майнової сфери працівника.
Отже, при розгляді даної справи, суд бере до уваги такі обставини, як розмір, сплаченої із затримкою суми, істотність цієї частки порівняно із сумою, що мала бути вчасно і повністю виплачена працівнику, поведінку сторін.
Суд вважає, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір, пов?язаних із затримкою, розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру, пов?язаних із затримкою, розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та, заявлених позивачем до стягнення, сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного та вмотивованого висновку, застосувавши критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, врахувавши той факт, що сума, яка була виплачена позивачу із затримкою (8750 грн. - заробітної плати + 3411,25 грн. лікарняних, що виплачуються підприємством = 12161,25 грн.), без затримки сплачено 4000 грн. заробітної плати, враховуючи, що це наступний період, за який заявлений позивачем середній заробіток - по день фактичної виплати, що судом вже стягувався з відповідача на користь позивача середній заробіток, хоча і за інший період, судом застосовувався вже розрахунок щодо зменшення суми середнього заробітку, зважаючи, що несплата була триваючою, враховуючи добросовісну поведінку позивача, зволікання відповідача з виплатою, неспівмірність суми середнього заробітку з сумою, сплата якої була затримана, виходячи з принципів справедливості та пропорційності, з урахуванням обставин справи, які мають юридичне значення, суд першої інстанції визначив правомірний розмір відповідальності відповідача за прострочення ним виплати позивачу, належних при звільненні коштів у сумі 12161,25 грн. середнього заробітку.
Що стосується правомірності рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані 50 календарних днів соціальної відпустки на дітей у сумі 41726 грн. (834,52 грн. (середньоденна зарплата) х 50 днів = 41726 грн.), то колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення районного суду в цій частині відповідає обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам, винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому доводи скаржника не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», чинної на момент правовідносин, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Як вбачається з матеріалів справи з народженням другої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , маючи першу дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач ОСОБА_1 посилалась, що в період з 2013 року по 2018 рік, до досягнення першою дитиною 15 річного віку, вона мала право на додаткову відпустку працівнику, яка має двох дітей, компенсацію за яку просить стягнути з відповідача.
Судом встановлено, що у позивача ОСОБА_1 друга дитина народилась у 2013 році, а законодавство передбачає і відпустку у зв?язку з вагітністю та пологами, а також відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказах суду не надані докази, що позивач ОСОБА_1 працювала, а не перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тим більше у відповіді на відзив позивач повідомляє, що перебувала у декретній відпустці.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи згідно ст.76 ЦПК України.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що не можливо за наявних в матеріалах справи доказів достеменно вважати, що позивач ОСОБА_1 мала 50 днів невикористаної додаткової відпустки працівника, що має двох дітей тривалістю по 10 календарних днів щороку з 2013 по 2018 рік, як і не може підрахувати, яку кількість днів такої відпустки мала позивач.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції виконав свій обов'язок, визначений законом, повно, всебічно й об'єктивно з'ясував усіх обставини справи та надав їм належну оцінку та ухвалив рішення в даній частині, яке є законним та обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 компенсації за невикористану основну відпустку у період липня 2019 року - лютий 2020 року у кількості 33 дня на загальну суму 27539,16 грн. (834,52 грн. (середньоденна заробітна плата) х 33 дні = 27539,16 грн.), оскільки зазначена вимога за цей же період між цими сторонами була предметом розгляду у судовій справі № 697/1450/20, згідно якої, суд відмовив у даній вимозі за недоведеністю.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду цієї вимоги у даній справі суду також сторонами докази не були подані.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не довела будь-якими доказами, зокрема, розрахунковим листом за відповідний рік, тощо, наявність невикористаної відпустки за період з липня 2018 року по лютий 2020 року, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що підстави для задоволення вимог у цій частині позову також відсутні.
Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
В цілому доводи апеляційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені сторонами в позовних заявах і запереченнях та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.
Тому, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, вище викладені аргументи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновку суду першої інстанції є такими, що зводяться до незгоди скаржника з оскаржуваним рішенням.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Устименко проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нелюбін проти Російської Федерації"), які з огляду на положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов?язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог, тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги, які не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції за доводів апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.07.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Яблуневий сад» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 30 листопада 2021 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Л.І. Василенко
В.О. Єльцов