30 листопада 2021 року м. Київ № 320/5841/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенко О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов"язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та просить суд:
визнати протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно;
зобов"язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно;
визнати протиправну бездіяльність щодо не проведення повного (остаточного) розрахунку при звільненні 28.02.2020;
стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно, починаючи з 29.02.2020 по день ухвалення судового рішення у даній справі, який на день пред"явлення позовної заяви становить 179 196,00 грн.
Позов мотивовано протиправністю невиплати відповідачем позивачу за час проходження ним військової служби за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 індексації грошового забезпечення, яка є однією з основних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Також, позивачем наголошено на наявності у нього права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати в день звільнення індексації його грошового забезпечення відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
24.05.2021 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 - громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Уманським РВ УМВС України в Уманській області 14.11.2011, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 28.02.2020 № 60 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 25.03.2021 № 71 вбачається, що за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року, індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Позивач звернувся із заявою до відповідача з вимогою надати інформацією про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період.
Листом від 01.04.2021 № 18/13-Б-29-736 йому було відмовлено з огляду на відсутність законних підстав.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011 (далі - Закон № 2011).
Згідно ст. 1 Закону № 2011, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Статтею 9 Закону № 2011 визначено, зокрема, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3 Закону № 2011).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначено Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон № 1282).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282, індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Приписами ст. 2 Закону № 1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону № 1282, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1282, у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина перша). Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно ст. 19 зазначеного Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), п. 2 якого визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 1 п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно абзацу 8 п. 4 Порядку № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у п. 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків абзац 1). Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац 2). Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац 4).
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення).
При цьому суд зазначає, що положеннями Закону № 1282 та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, водночас, виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у постанові від 12.12.2018 у справі № 825/874/17.
Як встановлено судом та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Позивач звертався до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 28.02.2020.
Втім, військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомлено позивачу про відсутність підстав для виплати індексації грошового забезпечення за період проходження служби, оскільки виплату індексації здійснюють за наявності фінансових ресурсів.
Також, відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 25.03.2021 № 71 вбачається, що за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року, індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Відтак, з урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України протиправно не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року.
Таким чином, вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення у період з лютого 2017 року по листопад 2018 року включно є обґрунтованими, відповідно, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачц індексацію його грошового забезпечення за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року включно.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення повного (остаточного) розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби у запас, 28.02.2020 та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації його грошового забезпечення у період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно, починаючи з 29.02.2019 року по день ухвалення судового рішення у справі, який на день пред'явлення позовної заяви становить 179 196,00 грн, суд зазначає таке.
Спеціальним законодавством врегульовано правове становище військовослужбовців, у тому числі, порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 № 393, Законом № 2011.
Втім, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб, визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовано положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. При цьому такі питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Приписами ч. 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовця з військової служби.
Аналогічну за змістом правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема у своїх постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
Водночас, аналізуючи вищезгадані норми КЗпП України, Верховний Суд у постанові від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Верховним Судом у своїй постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, згідно якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, відтак, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 28.02.2020 № 60 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення
Станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду остаточний розрахунок у вигляді індексації грошового забезпечення за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року відповідачем не проведено, відповідно строк затримки розрахунку з 29.02.2020 (дня звільнення позивача з військової служби) по 15.05.2021 (день звернення позивача з позовом до суду) складає 444 дні.
Верховним Судом у своїй постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 викладено правовий висновок, згідно якого індексація є складової заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, яке виплачується військовослужбовцям під час їх звільнення з військової служби.
Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 зазначено, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Аналогічну правову позицію щодо застосування принципу співмірності викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Згідно приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 сформовано правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується у відсотках, як: належна позивачу до виплати на момент звільнення сума (в даному випадку невиплачена позивачу сума індексації його грошового забезпечення за період з лютого 2017 року по листопад 2018 року) поділена на середній заробіток за весь час затримки розрахунку (в даному випадку з 29.02.2020 по 15.05.2021 (444 дні) та помножена на 100.
В подальшому, для визначення суми, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, середньоденний заробіток позивача множиться на істотність частки (у відсотках) та множиться на кількість днів затримки розрахунку, добутком чого і буде належний до виплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про необхідність відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду. Відтак, розрахунок середнього заробітку, наведений в судовому рішенні, є сумою коштів, з якої в подальшому роботодавцем слід здійснити утримання встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
Аналогічну за змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у своїй постанові від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
За висновком суду, достатнім способом захисту порушеного права позивача на отримання ним грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок у період з 28.02.2020 по 15.05.2021, яке, як встановлено судом, безпідставно не виплачено відповідачем, є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за період з 29.02.2020 по 15.05.2021, з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини у справі "Чуйкіна проти України" (Chuykina v. Ukraine) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції.
Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242- 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно.
Зобов"язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018 включно.
Визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не проведення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) повного (остаточного) розрахунку при звільненні 28.02.2020.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення за період з 08.02.2017 по 30.11.2018), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком за період з 29.02.2020 по 15.05.2021, з подальшим утриманням з належного до виплати середнього заробітку встановлених законодавством податків та обов'язкових платежів.
У задоволення решти частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.