ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2021Справа № 910/16134/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Центробуд», м. Київ
про стягнення 8 774,12 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - КП «Житло-сервіс»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Столиця Центробуд» (далі - ТзОВ «Столиця Центробуд»/відповідач) про стягнення 8 774,12 грн, у тому числі: 7 921,95 грн - заборгованості за житлово-комунальні послуги, 594,80 грн - інфляційних втрат та 257,37 грн - 3% річних.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.10.2021 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, при цьому, був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105478424449.
Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, за висновком суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» є експлуатуючою організацією житлового будинку №4 будівництва житлових будинків, в тому числі доступного житла на ж/м Осокорки-Північні, 11-й мікрорайон у Дарницькому районі м. Києва, 1 черга будівництва 6-й пусковий комплекс (поштова адреса: вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В) житлова частина, що підтверджується актом приймання-передачі об'єкту в експлуатацію від 14.11.2018.
Відповідно до п. 2.2. статуту позивача, затвердженого Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1205 від 19.07.2000, предметом діяльності КП «Житло-сервіс», в тому числі, є надання житлово-комунальних послуг споживачам.
01.10.2018 КП «Житло-сервіс» наказом № 102 затвердило з 01.10.2018 тариф та структуру тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі будинку за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, яким встановлено: у розмірі 6,54 грн, у разі оплати споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та у розмірі 7,19 грн, у разі оплати споживачем після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця Центробуд» є власником житлового приміщення (квартири) № 242 загальною площею 55,5 кв. м. по вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, що підтверджується договором купівлі-продажу від 24.04.2019, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Ю.А. та зареєстрованим за № 1010.
За твердженням позивача, відповідачем не укладено договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що у період з квітня 2019 року по листопад 2020 року КП «Житло-сервіс» були надані відповідачу житлово-комунальні послуги на загальну суму 7 921,95 грн, які ТзОВ «Столиця Центробуд» не оплачено.
Таким чином, КП «Житло-сервіс» звернулося до суду з цим позовом про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 7 921,95 грн, а також просить суд стягнути з ТзОВ «Столиця Центробуд» 3% річних в сумі 257,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 594,80 грн, нараховані на суму боргу за період з 01.05.2019 по 31.05.2021.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно ч.1 статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.
Згідно ст. 360 ЦК України, співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається із матеріалів справи, між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» та відповідачем жодних договорів про надання житлово-комунальних послуг не укладалось, тобто, між сторонами відсутні договірні правовідносини.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
Статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як визначено ч. 1-2 ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.
Відповідно до положень статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Згідно п. 2.2. статуту Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» предметом діяльності позивача є надання житлово-комунальних послуг споживачам.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
З наведених правових норм вбачається, що споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 року №6-59цс13, постановах Вищого господарського суду України від 21.07.2015 року у справі №910/19804/14, від 19.08.2015 року у справі №911/5613/14.
Водночас, суд зазначає, що у разі неукладення між сторонами договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, позивач повинен довести надання таких послуг.
Розмір плати за житлово-комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно ст. 67 Житлового кодексу Української PCP плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Судом вище встановлено, що позивач, обґрунтовуючи розмір заборгованості з надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території посилається на наказ КП «Житло-сервіс» № 102 від 01.10.2018, яким затверджено з 01.10.2018 тариф та структуру тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, в тому числі будинку за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, яким встановлено: у розмірі 6,54 грн, у разі оплати споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим та у розмірі 7,19 грн, у разі оплати споживачем після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Таким чином, на підставі затверджених тарифів, позивач здійснив розрахунок заборгованості відповідача за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та послуг з постачання опалення за період з квітня 2019 року по листопад 2020 року.
Разом із тим, суд зазначає, що факт здійснення господарської операції з надання послуг підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
У відповідності зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
З позовних матеріалів вбачається, що на підтвердження заборгованості позивачем надано лише розрахунок заборгованості за житлово-комунальні послуги: утримання будинку та прибудинкової території, опалення, холодного та гарячого водопостачання та водовідведення у житловому приміщенні (квартирі) №242, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, загальною площею 55,50 кв.м; опалювальна площа - 53,80 кв.м., з якого вбачається, що заборгованість відповідача з оплати наданих послуг обліковується з квітня 2019 року по листопад 2020 року та становить 7 921,95 грн.
Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
З наведеного вище вбачається, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним житлово-комунальних послуг у спірний період по житловому приміщенню (квартирі) №242, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, та яке знаходиться у власності відповідача. Зокрема, матеріали справи не містять актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), які б підтверджували надання позивачем послуг саме відповідачеві або за вищевказаною адресою.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, оскільки згаданою нормою не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.
Однак, позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту виставлення (направлення) ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, а також наданих послуг з постачання опалення по житловому приміщенню (квартирі) №242, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, буд. 15-В, з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Отже, для проведення розрахунків між юридичними особами необхідним є розрахунковий документ, тобто доручення/вимога особи із зазначенням суми сплати та реквізитів рахунку, на який необхідно перерахувати грошові кошти.
З огляду на відсутність укладеного між сторонами договору, в якому зазначалися б відповідні дані, а також не направлення відповідачеві рахунків на оплату, останній позбавлений можливості самостійно визначити платіжні реквізити позивача для перерахування коштів.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним житлово-комунальних послуг по житловому приміщенню (квартирі) №242, що розташоване за адресою: м. Київ, Соломії Крушельницької, буд. 15-В, власником якого є відповідач, як і не надано доказів на підтвердження факту виставлення ним рахунків відповідачу для оплати наданих послуг, з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.В. Бондарчук