ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2021Справа № 920/519/21
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О, розглянувши без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні господарську справу
За позовом Державної установи "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України"
вул. Привокзальна буд.27, м. Суми, Сумська область, 40022
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОНІКС ЛАБ"
пров.Ярославський,7/9, м. Київ 71, 04071
про стягнення 13 688,00 грн.
Державна установа "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІОНІКС ЛАБ" (далі-відповідач) про стягнення 13 688,00 грн. безпідставно отриманих коштів у вигляді податку на додану вартість
Позивач звертаючись до суду із позовом вказує, що спірні грошові кошти в розмірі 13688,00 грн. є такими, що сплачені на користь відповідача без достатньої правової підстави, а тому підлягають поверненню, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.06.2020 позовну заяву залишено без руху.
02.07.2021 від Державної установи "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 18.06.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
16.08.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІОНІКС ЛАБ» (Постачальник) та Державною установою «Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» (Покупець) був укладений Договір поставки № 15 від 01.04.2020р. на загальну суму 82 128,00 грн., з них ПДВ 13 688,00 грн., згідно умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця реагенти (Novel Corona Virus 2020(Wuhan Strain specific) Realtime PCR/ Набір реагентів Novel Corona Virus 2020(Wuhan Strain specific) Realtime PCR, 100 реакцій) код по ДК 021:2015 33140000-3 для медичних цілей, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату.
Оплата даного Договору була здійснена 02.04.2020р., що підтверджується платіжним дорученням № 194.
За твердженням позивача, на момент укладання Договору поставки №15 від 01.04.2020р. діяла чинна Постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.2020р. №224 «Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та найденій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на догану вартість» без змін та доповнень з встановленим затвердженим переліком товарів. Таким чином, позивач вказує, що набір реагентів для виявлення РНК коронавірусу 2019-nCoV методом ПЛР входить до затвердженого Переліку товарів необхідних для виконання заходів спрямованих на запобігання виникненню і поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19,тому має бути звільнений від оподаткування податком на додану вартість.
Також, звертаючись до суду із означеним позовом, позивач вказує, що відповідно до ст. 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 216 Господарського кодексу України та вимог п. 71 перехідних положень Податкового кодексу України п. 2.2. договору в частині включення податку на додану вартість до вартості товару є недійсним, а сплачений Державною Установою «Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» за договором поставки № 15 від 01 квітня 2020 року податок на додану вартість в розмірі 13 688,00грн. є безпідставно отриманим відповідачем, а тому підлягає поверненню.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Державною установою «Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України» було виявлено дане порушення з боку ТОВ «БІОНІКС ЛАБ» вже після підписання та здійснення оплати по Договору. Відповідачеві була надіслана Претензія від 12.03.2021р. №04-3/751 про прийняття заходів щодо повернення помилково нарахованої суми ПДВ. Відповідач надіслав відповідь на претензію, де зазначив, що продаж товарів згідно Договору поставки від 01.04.2020р. №15 було здійснено виключно в правових рамках діючого законодавства України та порушень зі свого боку не вбачає. Позивачем було повторно направлено лист від 15.04.2021р. №04-3/1084 щодо повернення коштів по сплаті ПДВ для можливості врегулювання спору в досудовому порядку, але Відповідач знов відмовляється від повернення коштів оскільки вважає, що закон не порушував.
Спір виник у зв'язку з оспорюванням позивачем законності п. 2.2 Договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 13 688,00 грн та наявності правових підстав для зобов'язання Товариства повернути Державній установі грошові кошти у вказаній сумі.
Таким чином, фактично позивач оспорює правомірність нарахування та сплати ним податку на додану вартість, оскільки, на його переконання, такі дії суперечать приписам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, адже жодні інші обставини перебігу правовідносин за договором не заперечуються сторонами (в т.ч. укладення договору, передача товару на його виконання, оплата його вартості).
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог прокурора та позивача, а також обґрунтованість заперечень відповідача, суд керувався таким.
Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на 07.04.2020) тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість» від 20.03.2020 № 224 (в редакції, чинній станом на 15.04.2020) до вказаного переліку віднесено «Набір реагентів для виявлення РНК коронавірусу 2019-nCoV методом ПЛР» за кодами УКТЗЕД 3002, 3006, 3822 00 00 00.
У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.
Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.
Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - Перелік).
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує, що ним було поставлено позивачу наступний товар - Novel Corona Virus 2020 (Wuhan Strain specific) Realtime PCR / Набір реагентів Novel Corona Virus 2020 (Wuhan Strain specific) Realtime PCR, 100 реакцій».
Позивачем в позовній заяві зазначено, що поставлений Відповідачем товар звільняється від оподаткування податком на додану вартість, тому що відноситься до товару, зазначеного в Переліку.
Враховуючи положення примітки 1 до Постанови основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість товарів є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), які зазначені в переліку, тобто єдиним критерієм є відповідність товару назві товару з Переліку.
Проте, як вказує відповідач у відзиві, в Переліку відсутній товар, який відповідає назві поставленого Відповідачем товару.
Поставлений товар відповідно до Сертифікатів аналізів та якості виробника має наступну назву: FR475 Novel Corona Virus, Набір для проведення ПЦР тесту в режимі реального часу.
Враховуючи вищенаведене, за твердженнями відповідача, поставлений державній установі ''Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" товар не відповідає назві товару, які зазначені в Переліку. Однак, з підстав наведених вище суд вважає такі твердження відповідача юридично неспроможними.
Проте, суд враховує, що укладаючи договір поставки № 15 від 01.04.2020р, Державна установа "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" була обізнана з встановленими пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України податковими пільгами в частині звільнення від оподаткування податком на дану вартість окремої категорії товарів медичного призначення, а також було обізнане зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 та наведеним у ній Переліком, однак, незважаючи на це, уклало договір, умови якого передбачали включення ПДВ до вартості товару, який придбавався ДУ "Сумський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України" за цим договором, і, більше того, виконало такі умови договору повністю, сплативши вартість придбаного товару в повному обсязі з урахуванням ПДВ.
Згідно з ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.
Так, за приписами ч. 1 вищевказаної ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 4 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
За приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Положеннями ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
З урахування викладеного, суд дійшов висновку про те, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).
Однак, згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду укладений між позивачем та відповідачем договір поставки № 15 від 01.04.2020р був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).
Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов'язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни договору та вартості поставленого товару, суд дійшов висновку про те, що задоволення даного позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України.
Крім того, судом взято до уваги роз'яснення, наведені в Інформаційному листі ДФС № 10 від 16.04.2020, який не є ані нормативно-правовим актом, ані джерелом права, проте містить методичні рекомендації фіскальних органів з метою вирішення правової колізії, що виникла.
Отже, згідно з рекомендаціями фіскальних органів у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку № 224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв'язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов'язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідна сума ПДВ, одержаного від кінцевих споживачів - неплатників податку у складі ціни товарів, враховується таким продавцем при визначенні податкових зобов'язань з ПДВ за відповідний звітний період у загальному порядку.
При цьому суд вказує, що чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення даного позову призведе до покладення на відповідача, як товариства-продавця, обов'язку повернути позивачу спірну суму ПДВ у розмірі 13 688,00 грн з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання.
Додатково суд звертає увагу на те, що загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Верховним Судом неодноразово висловлювались правові позиції щодо кондикційних відносин, зокрема, але не виключно у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17.
При цьому Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 по справі № 922/2439/20.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов