ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2021Справа № 910/13683/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Механіка АТ" до комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення 1 943 002,85 грн,
за участі представників:
позивача: Звєрєвої К.С.;
відповідача: Абрамової К.М.;
У серпні 2021 товариство з обмеженою відповідальністю "Механіка АТ" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства "Київпастранс" (далі - Підприємство) 1 943 002,85 грн, з яких: 1 510 714,40 грн - основний борг, 147 908,09 грн - інфляційні втрати, 53 200,69 грн - три проценти річних, 231 179,67 грн. - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 2 січня 2019 року № 52.19-6.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 серпня 2021 року відкрито провадження у справі № 910/13683/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 23 вересня 2021 року.
14 вересня 2021 року від Підприємства надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти стягнення з нього суми пені та просив застосувати наслідки спливу строків позовної даності за вимогою про її стягнення.
23 вересня 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвали про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 28 жовтня 2021 року.
Ухвалою від 28 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11 листопада 2021 року.
У судовому засіданні 11 листопада 2021 року представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні наявність основного боргу визнала, проти стягнення пені заперечувала та просила суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності за такими вимогами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
2 січня 2019 року між відповідачем та позивачем було укладено договір № 52.19-6, за умовами якого останній зобов'язався поставити та передати у власність покупцю "конструкційні матеріали" (шпали залізобетонні з пружним безболтовим скріпленням типу ІМЕТ) за кодом 44110000-4 ДК 021-2015 (далі - товар), а Підприємство - оплатити цей товар асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1).
Пунктом 3.1. договору (у редакції додаткової угоди від 20 грудня 2019 року № 2) визначено, що його сума (ціна) становить 7 100 670,50 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 5.2. договору поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS -2010 за адресою: місто Київ, вулиця Павла Усенка, 7/9.
Згідно з пунктом 4.1. цього договору (у редакції додаткової угоди від 4 січня 2019 року № 1) розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.
Пунктами 5.3., 5.4. даного правочину передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою філії, відокремленого підрозділу покупця, виходячи з його виробничої необхідності, будь-яким способом (листом, факсом тощо). Порядок приймання-передачі товару наведений у додатку № 3.
Цей договір набрав чинності з дня його підписання сторонами і діяв до 31 грудня 2019 року.
Додатковою угодою від 20 грудня 2019 року № 2 сторони продовжили дію договору до підписання нового договору за результатами проведення процедури закупівлі з аналогічним предметом, але не довше 1 червня 2020 року та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов зазначеного договору Товариство поставило відповідачу товар на загальну суму 4 356 832,08 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 4 лютого 2019 року № 1 на суму 215 476,56 грн, від 5 квітня 2019 року № 2 на суму 217 192,32 грн, від 9 квітня 2019 року № 3 на суму 416 093,76 грн, від 7 травня 2019 року № 4 на суму 416 093,76 грн, від 22 травня 2019 року № 5 на суму 217 192,32 грн, від 23 травня 2019 року № 6 на суму 198 901,44 грн, від 29 травня 2019 року № 7 на суму 416 093,76 грн, від 5 липня 2019 року № 8 на суму 416 093,76 грн, від 23 липня 2019 року № 9 на суму 868 769,28 грн, від 31 липня 2019 року № 10 на суму 217 192,32 грн та від 1 серпня 2019 року № 11 на суму 599 752,80 грн.
Відповідач своїх зобов'язань щодо здійснення в повному обсязі та в установлені договором строки оплати поставленого позивачем товару не виконав, сплативши Товариству лише 2 846 117,68 грн. У зв'язку з цим у Підприємства виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 1 510 714,40 грн.
Товариство зверталося до Підприємства з претензіями від 17 серпня 2021 року та від 11 серпня 2021 року, а також з листом від 19 липня 2021 року № 162, в яких вимагало сплатити заборгованість. Проте зазначені листи відповідачем залишені без відповіді та задоволення.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, що Підприємство взятий на себе за договором обов'язок щодо своєчасної та повної оплати поставленого Товариством товару в обумовлений строк не виконало.
Вищезазначені обставини не заперечувались відповідачем під час розгляду справи, як і не заперечувався розмір заборгованості перед Товариством за вказаним договором у сумі 1 510 714,40 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 510 714,40 грн основного боргу є обґрунтованою та доведеною, а відтак підлягає задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з Підприємства 147 908,09 грн інфляційних втрат, 53 200,69 грн трьох процентів річних та 231 179,67 грн пені.
Пунктом 7.3. договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Позивач розрахував суму пені на суму основного боргу за період прострочення з 16 червня 2020 року по 18 серпня 2021 року.
У той же час, згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами укладеного між сторонами договору від 2 січня 2019 року не встановлено іншого строку нарахування пені, ніж визначено зазначеною нормою.
Судом встановлено, що останні поставки товару позивачем здійснювалися за видатковими накладними: від 23 липня 2019 року № 9 на суму 868 769,28 грн, від 31 липня 2019 року № 10 на суму 217 192,32 грн та від 1 серпня 2019 року № 11 на суму 599 752,80 грн.
З урахуванням пункту 4.1. договору (у редакції додаткової угоди від 4 січня 2019 року № 1) прострочення з оплати поставленого Товариством товару за цими накладними розпочалося з 22 вересня 2019 року, 30 вересня 2019 року та 1 жовтня 2019 року відповідно.
Отже, період нарахування пені, встановлений частиною 6 статті 232 ГК України, за такими накладними закінчився відповідно: 22 березня 2020 року, 30 березня 2020 року та 1 квітня 2020 року.
Оскільки позивачем сума пені розрахована з 16 червня 2020 року, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 231 179,67 грн нарахованої неустойки, у зв'язку з чим в цій частині позову належить відмовити.
Відповідач у своєму відзиві просив суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з нього суми пені у зв'язку зі спливом строків позовної давності за такими вимогами.
За пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки суд встановив наявність інших підстав для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з Підприємства суми нарахованої пені, наслідки спливу строків позовної давності в даному випадку застосуванню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 147 908,09 грн інфляційних втрат та 53 200,69 грн трьох процентів річних, суд встановив наступне.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки заявлені Товариством до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з Підприємства на користь Товариства 1 510 714,40 грн основного боргу, а також 147 908,09 грн інфляційних втрат, 53 200,69 грн трьох процентів річних. У задоволенні позовної вимоги про стягнення 231 179,67 грн пені належить відмовити з підстав її невідповідності положенням частини 6 статті 232 ГК України.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, вулиця Набережне шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Механіка АТ" (03067, місто Київ, вулиця Гарматна, будинок 20; ідентифікаційний код 42035120) 1 510 714 (один мільйон п'ятсот десять тисяч сімсот чотирнадцять) грн 40 коп. основного боргу, 147 908 (сто сорок сім тисяч дев'ятсот вісім) грн 09 коп. інфляційних втрат, 53 200 (п'ятдесят три тисячі двісті) грн 69 коп. трьох процентів річних, а також 25 677 (двадцять п'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 35 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 29 листопада 2021 року.
Суддя Є.В. Павленко