ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.11.2021Справа № 826/6304/17
за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"
до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві
про стягнення 173 222,48 грн
Суддя Картавцева Ю.В.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просило стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №826/6304/17 апеляційну скаргу державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії закрито. Роз'яснено позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції, та, що він має право протягом десяти днів з дня отримання ним постанови Шостого апеляційного адміністративного суду звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
10.07.2020 Державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою, у якій просило направити справу за встановленою юрисдикцією, а саме до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 справу №826/6304/17 передано до Господарського суду міста Києва.
17.09.2021 справа № 826/6304/17 надійшла до Господарського суду міста Києва.
За наслідками проведеного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 826/6304/17 передано для розгляду судді Картавцевій Ю.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі № 826/6304/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд доходить висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, враховуючи, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 суд ухвалив: прийняти справу № 826/6304/17 до розгляду; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
13.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві, суд
Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» станом на момент виникнення спірних правовідносин знаходилось на обліку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.
З наявної в матеріалах справи Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2010 рік вбачається, що Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» за 2010 рік перерахувало відповідачу кошти, зокрема, в розмірі 81 149,56 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки.
Також, Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» 10.01.2011 перерахувало відповідачу кошти в розмірі 92072,92 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки.
При цьому, позивач зазначає, що вищезазначена сума коштів була перерахована відповідачу помилково і відповідач набув їх без достатньої правової підстави.
Судом встановлено, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві) листом №15.1028 від 13.11.2012 повідомило позивача, що у останнього станом на 1 листопада 2012 року існує кредиторська заборгованість в розмірі 173 222,48 грн і для повернення цієї заборгованості позивачу слід звернутись до Лівобережного районного відділу Управління.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Києві Лівобережний відділ 30 травня 2014 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою-листом № 1140.
Оскільки, як зазначає позивач, він неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення надміру сплачених грошових коштів, проте відповідач відмовився їх повернути, ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" звернулось до суду з даним позовом, у якому просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 провадження у справі № 910/23639/16 за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про стягнення 173 222,48 грн було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Більше того, розглянувши спір по суті Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, про що виніс відповідне рішення від 24.02.2020, у якому зазначив, що списання відповідачем коштів у розмірі 173 222,48 грн відбулося відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та з урахуванням положень статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак, таке списання є правомірним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, судом було встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 провадження у справі № 910/23639/16 за позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про стягнення 173 222,48 грн припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на момент постановлення ухвали, а саме, суд прийшов до висновку, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Поряд з цим, Державне підприємство «Дарницький вагоноремонтний завод» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва, у якому просило стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві на свою користь грошові кошти в розмірі 173 222,48 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2020 у справі №826/6304/17 апеляційну скаргу державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії закрито. Роз'яснено позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Абзацом 2 частини 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.
Також, згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, враховуючи, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду було скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у даній справі (тобто, рішення на яке посилається відповідач не набрало законної сили) та встановлено, що розгляд цієї справи віднесено до суду господарської юрисдикції, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими та судом до уваги не беруться.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
- повернення виконаного за недійсним правочином;
- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Разом з тим, норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов'язання з повернення цього майна.
При тому, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.
Суд зазначає, що норми розділу 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Так, з наявної в матеріалах справи Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві) за 2010 рік та копій банківських виписок вбачається, що позивач за 2010 рік перерахував відповідачу кошти, зокрема, у розмірі 81149,56 грн. та 92072,92 грн.
Як встановлено судом, відповідач листом №15.1028 від 13.11.2012 повідомив позивача, що у останнього станом на 1 листопада 2012 року існує кредиторська заборгованість в розмірі 173 222,48 грн і для повернення цієї заборгованості позивачу слід звернутись до Лівобережного районного відділу Управління.
Судом було встановлено, що позивач звернувся до відповідача з Вимогою від 17.06.2016, у якій просив у семиденний строк повернути ДП «Дарницький вагоноремонтний завод» грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, як такі, що набуті без достатньої правової підстави.
Листом № 180-06-19 від 08.07.2016 відповідач повідомив позивача про те, що кошти у розмірі 173 222,48 грн були списані на підставі п. 1 Порядку списання кредиторської заборгованості Фонду, затвердженого постановою правління Фонду від 29.07.2004 №49.
Відповідно до п. 1 Порядку списання кредиторської заборгованості Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 29.07.2004 № 49 (чинного на час списання відповідачем такої заборгованості, далі - Порядок № 49) кредиторською заборгованістю, яка підлягає списанню, є: заборгованість Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) перед окремим страхувальником, щодо якої впродовж 1095 днів, наступних за днем її виникнення, страхувальником не було подано заяви про її відшкодування та Розрахункової відомості про нарахування і перерахування страхових внесків та витрачання коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Розрахункова відомість).
Згідно з п. 4 Порядку № 49 кредиторська заборгованість Фонду перед окремим страхувальником списується наказом керівника робочого органу Фонду за місцем обліку страхувальника.
При цьому, пунктом 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов'язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, суд зазначає, що грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн, які були перераховані позивачем відповідачу понад суму встановленого законодавством розміру страхових внесків, не є страховими внесками у розумінні положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так, зокрема, з поданих сторонами документів не вбачається, що кошти були перераховані на рахунки відповідача і обліковувались ним саме як страхові внески, а тому, дані відносини не регулюються Порядком № 49, на підставі положень якого відповідачем було списано спірну суму коштів, тобто, грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн набуті відповідачем без достатньої правової підстави та мають бути повенуті останнім позивачу відповідно до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу 173 222,48 грн у семиденний строк з моменту отримання Вимоги позивача від 17.06.2016.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження перерахування відповідачем позивачу спірної суми коштів, суд дійшов до висновку, що грошові кошти у розмірі 173 222,48 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а відтак, позовні вимоги Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві (03062, м. Київ, пр-т Перемоги, 92/2; ідентифікаційний код: 41312290) на користь Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 74; ідентифікаційний код: 14294471) грошові кошти у розмірі 173 222 (сто сімдесят три тисячі двісті двадцять дві) грн 48 коп. та судовий збір у розмірі 2 598 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто вісім) грн 34 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Картавцева