Рішення від 23.11.2021 по справі 910/14699/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2021Справа № 910/14699/21

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" (07201, обл. Київська, р-н Іванківський, смт. Іванків, вул. Івана Проскури, будинок 11; ідентифікаційний код: 41168507)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (03035, місто Київ, вул. Шаповала Генерала, будинок 2, офіс 111; ідентифікаційний код: 32727466)

про стягнення 164 450, 00 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" про стягнення заборгованості в розмірі 164 450, 00 грн., з яких: 149 500, 00 грн - основного боргу, 14 950, 00 грн - штрафу, яка утворилася у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки нафтопродуктів № 14/02-19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд вказує, що ухвала суду від 10.09.2021 направлялася відповідачу поштовим повідомленням № 0505020105121, яке як вбачається з відомостей із сайту Укрпошти було вручено 20.09.2021.

Проте, суд вказує, що станом на дату ухвалення рішення суду відзив на позовну заяву не надійшов.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі, а матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Данко" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № 15/02-19, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в погоджені сторонами строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених в договорі нафтопродукти (бензин автомобільний, дизельне паливо).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник зобов'язується на підставі наданої покупцем заявки в погоджені сторонами строки (за відсутності інших домовленостей сторін не пізніше 7 робочих днів з моменту погодження заявки покупця постачальником) передати у власність покупця товар на умовах погоджених сторонами та визначених договором.

Сторони домовилися вважати датою поставки товару дату видаткової накладної постачальника (п. 3.3. договору).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що ціна на товар є договірною та визначається на кожну партію поставки товару в рахунках-фактурах постачальника, які є невід'ємною частиною цього договору та включає в себе ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 договору, загальна ціна договору складається із суми цін всіх партій товару (зазначених в рахунках-фактурах постачальника), поставленого протягом строку дії договору.

Договором передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати, у розмірі 100 % (відсотків) ціни партії товару протягом 1 (одного) банківського дня на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури (п. 4.3 договору).

Датою оплати вважається зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.5. договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та діє один рік з дати його підписання, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання обов'язків з оплати за поставлений товар. Закінчення строку дії договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання (п. 9.1. договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору здійснено поставку товару, а відповідачем відповідно отримано такий товар на загальну суму 742 003, 75 грн.

Однак, всупереч умовам договору відповідачем не повністю здійснено оплату отриманого товару у зв'язку з чим у останнього і утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 149 500, 00 грн., що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 15/02-19 від 15.02.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 742 003, 75 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 91 від 11.01.2021 на суму 6 915, 00 грн; № 534 від 01.02.2021 на суму 5 772, 00 грн; № 995 від 22.02.2021 на суму 5 280, 00 грн; № 1426 від 11.03.2021 на суму 24 850, 00 грн; № 1467 від 15.03.2021 на суму 48 631, 45 грн; № 1514 від 16.03.2021 на суму 1 043, 70 грн; № 1589 від 18.03.2021 на суму 24 900, 00 грн; № 1613 від 19.03.2021 на суму 29 880, 00 грн; № 1616 від 19.03.2021 на суму 9 960, 00 грн; № 1620 від 22.03.2021 на суму 29 880, 00 грн; № 1654 від 22.03.2021 на суму 19 920, 00 грн; № 1765 від 26.03.2021 на суму 37 350, 00 грн; № 1817 від 30.03.2021 на суму 24 900, 00 грн; № 1946 від 05.04.2021 на суму 24 900, 00 грн; № 2067 від 09.04.2021 на суму 24 800, 00 грн; № 2220 від 15.04.2021 на суму 26 150, 00 грн; № 2401 від 22.04.2021 на суму 26 700, 00 грн; № 2435 від 26.04.2021 на суму 26 700, 00 грн; № 2561 від 28.04.2021 на суму 26 700, 00 грн; № 2740 від 07.05.2021 на суму 27 250, 00 грн; № 2764 від 11.05.2021 на суму 27 250, 00 грн; № 2854 від 12.05.2021 на суму 27 250, 00 грн; № 2940 від 17.05.2021 на суму 27 250, 00 грн; № 3099 від 24.05.2021 на суму 26 700, 00 грн; № 3261 від 28.05.2021 на суму 26 400, 00 грн; № 3331 від 31.05.2021 на суму 26 400, 00 грн; № 3476 від 07.06.2021 на суму 101 771, 60 грн; № 3628 від 10.06.2021 на суму 26 500, 00 грн.

Суд вказує, що зазначені вище видаткові накладні підписані представниками сторін, що в свою чергу підтверджує факт належної поставки товару позивачем та відповідно виникнення у відповідача обов'язку здійснити оплату за вказаний товар у відповідності до п. 4.3. договору.

Однак, як вбачається із доводів позивача та із наданого позивачем підписаного між сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2021 - 21.07.2021 відповідачем не здійснено оплату поставленого товару повністю у зв'язку з чим у останнього існує заборгованість в розмірі 149 500, 00 грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17./17,

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, з огляду на встановлені судом обставини та враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача щодо заявлених позивачем позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині здійснення оплати, а саме п. 4. 3 договору за поставлений позивачем товар належної якості, а відтак на переконання суду позов в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 149 500, 00 грн підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору здійснено нарахування штрафу в розмірі 10 % від суми заборгованості у відповідності до умов п. 5.7. договору, яким встановлено, що в разі порушення строку оплати більш, ніж на 15 календарних днів, відповідач має сплатити штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи надані позивачем пояснення та те, що остання поставка товару була здійснена 10.06.2021 згідно видаткової накладної № 3628 від 10.06.2021 на суму 26 500, 00 грн, в якій в свою чергу зазначено, що оплата за поставлений товар здійснюється згідно виставленого позивачем рахунку на оплату № 3559 від 10.06.2021.

При тому, суд вказує, що надана видаткова накладна підписана представниками сторін та не містить заперечень відповідача щодо неотримання ним вказаного рахунку, а відтак суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу в розмірі 10 % - 14 950, 00 грн та вірно визначено дату початку нарахування штрафних санкцій а саме з 26.06.2021 у зв'язку з чим дана вимога підлягає задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231 та 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данко" (03035, місто Київ, вул. Шаповала Генерала, будинок 2, офіс 111; ідентифікаційний код: 32727466) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транснафта-Сервіс" (07201, обл. Київська, р-н Іванківський, смт. Іванків, вул. Івана Проскури, будинок 11; ідентифікаційний код: 41168507) основний борг в розмірі 149 500 (сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп., штраф в розмірі 14 950 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 467 (дві тисячі чотириста шістдесят сім) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.11.2021

Суддя Д.О. Баранов

Попередній документ
101471795
Наступний документ
101471797
Інформація про рішення:
№ рішення: 101471796
№ справи: 910/14699/21
Дата рішення: 23.11.2021
Дата публікації: 02.12.2021
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд міста Києва
Категорія справи: Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (08.09.2021)
Дата надходження: 08.09.2021
Предмет позову: про стягнення 164 450,00 грн.