ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
23.11.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/995/19 (909/798/21)
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., секретар судового засідання Попович Л.І. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом:Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", вул. Є. Петрушевича, буд.1, м. Івано-Франківськ,76004
до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрог-Буд Україна" площа Галицька, буд.7,м. Львів,79008
про стягнення заборгованості в сумі 283 029,25 грн.
представники не з"явились.
ДП "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ТОВ "Дрог-Буд Україна" про стягнення 283029,26грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору оренди за № 06/04/20 від 06.04.2021 року в частині оплати послуг.
Ухвалою суду від 16.08.2021 суд постановив залишити позовну заяву без руху. Позивачем надано клопотання про усунення недоліків позовної заяви (вх.13164/21 від 25.08.2021).
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.08.2019 року суд ухвалив прийняти до розгляду заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у межах справи про банкрутство та призначив до розгляду по суті на 12.10.2021
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці з 11.10.2021 по 25.10.2021 судове засідання не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.09.2021 суд постановив призначити судове засідання по суті на 02.11.2021.
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ТОВ "ПБС" про стягнення 365843,59рн.
Ухвалою - повідомленням від 02.11.2021 суд призначив розгляд по суті на 23.11.2021
Відповідач адресував суду відзив на позов, у якому зазначив що між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди рухомого майна № 06/04/20 від 06 квітня 2020 року та за період з 06 квітня 2020 року по 30 червня 2021 року у Відповідача виникла заборгованість по сплаті орендних платежів на суму 154 264,88 грн., однак зобов'язання відповідача перед позивачем в сумі 154 264,88 грн. припинилися в силу ст. 601 Цивільного кодексу України. Станом на 06 серпня 2021 року позивач мав прострочене грошове зобов'язання перед відповідачем за договором про надання послуг № 18.04/17 від 18 квітня 2017 року в сумі 4 140 153,00 грн. 13 вересня 2021 року відповідач надіслав позивачу заяву № 2021/09-13 від 13.09.2021р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому, на думку відповідача, в силу положень ст. 601 Цивільного кодексу України у позивача відсутні правові підстави для стягнення 154 264,88 грн. Відповідач в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 10 288,81 грн. та 3% річних в розмірі 3 140,12 грн. позовні вимоги визнав, а в решті позовних вимог просить відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2021 заперечив щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
Крім того, 09.11.2021 позивач подав суду заяву про зменшення позовних вимог у якій просить суд стягнути з відповідача 172015 грн.10 коп., що складається з 154264,88 грн. 88 коп.- основної заборгованості; пені - 8338,89грн; 3% річних - 1831грн.; інфляційних втрат-7580,30грн.
Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.5 ст.46 ГПК України, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
З урахуванням наведеного, позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог з прушенням процесуального строку на її подання, тому суд не приймає її до розгляду.
Представники сторін у судове засідання не з"явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, беручи до уваги приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1,3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача адресував суду заяву про розгляд спору без його участі, та те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у їх відсутності за матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи вказують на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДРОГ-БУД УКРАЇНА» (надалі також - ТОВ «ДРОГ-БУД УКРАЇНА», Орендар) та Дочірнім підприємством "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (надалі ДП "Івано-Франківський облавтодор") укладено укладено договір оренди індивідуально визначеного майна №06/04/20 від 06.04.2020.
Відповідно до п.1 Договору Орендодавець передає а орендар приймає в строкове платне користування індивідуально визначене майно, а саме - Тягач сідловий на базі Маз 642208 д.н. НОМЕР_1 , що підтверджується Актом прийому-передачі об'єкту оренди та у свою чергу підтверджує факт належного виконання Дочірнім підприємством «Івано-Франківський облавтодор» своїх обов'язків за договором
Згідно п. 4.2 Договору Орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок Орендодавця орендну плату за використання майна шляхом щомісячних перерахувань до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до наданих Орендодавцем рахунків та надавати останньому інформацію про перерахування орендної плати.
Окрім того умовами договорів Сторони також погодили встановлення гарантійних платежів для забезпечення виконання своїх зобов'язань, які перераховуються орендарем на банківський рахунок орендодавця в день сплати орендної плати за перший місяць оренди.
Однак ТОВ «ДРОГ-БУД УКРАЇНА» всупереч взятим на себе зобов'язанням не перерахувало гарантійний внесок за договором та не застрахувало орендоване майно та не сплачує орендну плату.
Таким чином станом на 06.08.2021р. сума основної заборгованісті відповідача становить: 154264,88 (сто п'ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят чотири) грн. 88 коп.- основної заборгованості).
Для вирішення даного спору в досудовому порядку поштовим рекомендованим відправленням, на адресу відповідача направлено вимогу від 23.07. 2021р. №01-05/632., а також супровідний лист від 23.07. 2021р. №01-05/633 з додатком - Актом звірки взаємних розрахунків від 23.07.2021р., та проханням підписати та повернути один підписаний та скріплений печаткою примірник.
Відповідач заборгованість не оплатив, відповідь на вимогу не надав.
Зі змісту приписів ст.11 ЦК України, вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договорів та інші правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).
Згідно зі ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.ст.626, 627, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.
Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ст. 286 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що на час прийняття рішення борг не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 154264,88грн. заборгованості за Договором оренди № 06/04/20 від 06.04.2020року за надані послуги оренди, є доведеними, обґрунтованими та підтверджені належними доказами.
Відповідно до приписів статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Судом встановлено, що заява ТОВ "Дрог-буд- Україна" № 116 від 13.09.2021 про зарахування зустрічних однорідних вимог яка надіслана на адресу позивача , за своєю правовою природою є односторонніми правочинами, направленими на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 по справі № 910/11116/19, безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором.
За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним.
Припинення зобов'язання зарахуванням можливе не тільки за умов однорідності та зустрічності вимог сторін, строк виконання яких настав, але й за обов'язкової їх безспірності. Адже, за відсутності безспірності вимог спір по боргу за договором повинен бути вирішений в порядку позовного провадження, а до цього спірна сума не може бути прийнята судом як зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вказане зарахування не підтверджується належними та допустимими доказами» (постанова у справі № 920/18256/17) та заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, а якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду, що в подальшому буде підставою для перегляду рішення в даній справі за новивиявленими обставинами (постанова у справі № 918/539/18).
Заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог базувалась договорі про надання послуг № 18.04./17 від 18.04.2017року, укладеного між ДП "Івано-Франківський облаавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України та ТОВ "Дрог-буд Україна. Проте, примірника вказаного договору суду не подав, що виключає можливість встановлення судом обставин чи є вимоги однорідними та зустрічними.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд констатує, що відповідач не довів наявності обставин, які є підставою для припинення зобов"язань в порядку ст. 601 ЦК України.
Судом встановлено факт виконання позивачем прийнятих на себе договірних зобов"язань належним чином та у встановлений строк, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 154264,88грн. ) документально підтверджені, обгрунтовані та підлягають до задоволення.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 62151,65грн., інфляційні збитки у розмірі 52745,72грн, 3 % річних у розмірі 13867,00грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 8.3 Договору, у разі затримки внесення орендної плати та інших орендних платежів, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 8072,88грн.
Вказаний розмір штрафних санкцій визнано боржником у відзиві на позовну заяву.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 3140,12грн., в свою чергу інфляційні втрати становлять 10288,81грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати за правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити частково позов Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ТОВ "Дрог-буд Україна" про стягнення 283 029,25 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрог-Буд Україна" площа Галицька, буд.7,м. Львів,79008 ідентифікаційний код 40354188 на користь Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» код ЄДРПОУ 31790584, вул. Є. Петрушевича, буд.1, м. Івано-Франківськ, 76004 - 154264,88грн. основного боргу, 8072,88грн. пені, 3% річних у розмірі 3140,12грн, інфляційні втрати у розмірі 10288,81грн. та 2636,50грн. судового збору.
В решті позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 29.11.2021 р.
Суддя Шкіндер П.А.