22 листопада 2021 року м. Харків Справа №5023/3220/11
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В. , суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
позивача (стягувача) - Левицька А.В., довіреність №143 від 04.08.2020, свідоцтво №1594 від 04.01.2017;
відповідача (боржника) - Маслова О.М., паспорт серія НОМЕР_1 від 10.06.1999; Козуб О.І., довіреність №б/н від 29.03.2021, свідоцтво №1044 від 11.10.2002;
державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни, м.Харків, (вх.№3239Х/1-40) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2021 прийняту за результатом розгляду скарги на дії державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі №5023/3220/11,
за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», м.Київ,
до фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни, м.Харків,
про стягнення 1881801,23 грн.,-
стягувач у виконавчому провадженні - правонаступник Товариство з обмеженої відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста», м.Київ),
У вересні 2021 до Господарського суду Харківської області надійшла скарга фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни на дії державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якій боржник просив суд скасувати постанову державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 14.09.2014 про відкриття виконавчого провадження №44703052.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2021 у справі №5023/3220/11 (повний текст складено та підписано 05.10.2021, суддя Шатерніков М.І.) відмовлено у задоволенні скарги фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни на дії державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Фізична особа-підприємець Маслова О.М. з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилась та звернулась до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2021;
- прийняти постанову, якою задовольнити скаргу ФОП Маслової О.М. та скасувати постанову державного виконавця Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 14.09.2014 про відкриття виконавчого провадження №44703052.
- прийняти доказ - лист Фрунзенського ВДВС Харківського міського управління юстиції №68675 від 12.10.2021, долучити його до матеріалів справи та дослідити, у зв'язку з неможливістю подання цього доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував таке поняття як «більша вірогідність доказів», а лист Фрунзенського ВДВС Харківського міського управління юстиції №68675 від 12.10.2021 опосередковано підтверджує той факт, що виконавче провадження було відкрито з пропуском строку пред'явлення наказу до виконання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації такого права.
22.11.2021 від ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» надійшли письмові пояснення (вх.№13550), в яких зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 22.11.2021 представник відповідача (боржника) підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник стягувача проти позиції апелянта заперечував.
Державний виконавець Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання 22.11.2021 не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали суду на юридичну адресу засобами поштового зв'язку.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 зазначеного Кодексу, неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів дійшла висновку про перегляд ухвали суду першої інстанції у відсутності представника виконавчої служби.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та письмових поясненнях по справі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників стягувача та боржника, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.07.2011 по справі №5023/3220/11 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено у повному обсязі. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за договором кредиту №1/МСМБКВЛ-08-ПЗУ від 21.01.2008 в розмірі 1881801,23 грн.; 18818,02 грн. витрат з оплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 по справі №5023/3220/11 апеляційну скаргу з урахуванням наданих уточнень фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 05.07.2011 у справі №5023/3220/11 скасовано. Прийнято нове рішення, яким провадження у справі в частині стягнення з ФОП Маслової О.М. на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитом по договору №1/МСБМКВЛ-08-ПЗУ від 21.01.2008 в сумі 170475,11 дол. США, що дорівнює 1357783,11 грн. припинено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість по договору №1/МСБМКВЛ-08-ПЗУ від 21.01.2008 року в сумі 172428,88 грн., з яких: заборгованість за процентами в сумі 15963,83 дол. США, що дорівнює 127147,12 грн.; заборгованість по комісії за управління кредитною лінією в сумі 26581,20 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 1330,07 дол. США, що дорівнює 10593,61 грн.; пеня за несвоєчасне повернення процентів в сумі 857,74 дол. США, що дорівнює 6831,64 грн.; пеня за несвоєчасне погашення комісії за управління кредитною лінією в сумі 1275,31 грн.; 1723,73 грн. державного мита за подання позову та 21,62 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відмовлено. Крім того, з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни присуджено до стягнення 17094,28 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 видано відповідні накази.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.12.2012 задоволено заяву ПАТ «Дельта Банк» про видачу дублікату наказу та видано дублікат наказу на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 про стягнення з фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованості по договору №1/МСБМКВЛ-08-ПЗУ від 21.01.2008 в сумі 172428,88 грн.
14.06.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» подано до суду заяву про заміну сторони у справі шляхом заміни стягувача його правонаступником у справі №5023/3220/11.
Вказана заява постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 задоволена.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується копіями матеріалів справи (оскарження), наказ Господарського суду Харківської області у справі №5023/3220/11 було пред'явлено до виконавчої служби Харківського районного управління юстиції Харківської області 13.08.2012 та на його підставі було відкрито виконавче провадження №34632809. 23.01.2020 Міськрайонним відділом державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного межрігіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) виконавче провадження було завершене/повернуто без виконання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У пункті 2 цієї постанови встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання в строк до 23.01.2023.
На підставі дублікату наказу Господарського суду Харківської області у справі №5023/3220/11, переданого до виконання ВДВС Харківського РУЮ Харківської області, постановою від 10.09.2014 було відкрито виконавче провадження №44703052. 23.01.2020 Міськрайонним відділом державної виконавчої служби по Харківському району та місту Люботину Східного межрігіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) виконавче провадження було завершене/повернуто без виконання. У п. 2 цієї постанови встановлено, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання в строк до 23.01.2023.
Разом з тим безпосередньо на дублікаті наказу від 30.05.2012, виданого на виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 по справі №5023/3220/11 містяться написи, які свідчать про те, що:
- 04.01.2013 було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з посиланням на ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»;
- 18.06.2014 вчинені відповідні процесуальні дії на підставі п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», якою було унормовано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Законом України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент 2013-2014 років) регламентовано право виконавця переадресувати виконавчий документ з одного органу виконавчої служби до іншого відділу виконавчої служби за територіальністю.
Згідно ч.1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла станом на час вчинення відповідних дій, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
При цьому ч. 5 вказаної статті передбачено, що у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
Щодо тверджень апелянта (боржника) про сплив строку пред'явлення наказу (дублікату наказу) до виконання, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» (яка діяла станом на час вчинення відповідних дій) строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Даною статтею також передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суди неодноразово наголошували щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначали, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Слід наголосити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд першої інстанції, досліджуючи матеріали виконавчого провадження та дублікат наказу від 30.05.2012 крізь призму вірогідності доказів, дійшов висновку що строк пред'явлення наказу не був пропущений у зв'язку з чим дії державного виконавця по відкриттю виконавчого провадження по такому наказу є правомірними. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Крім того колегія суддів враховує, що крім тверджень апелянта про пропущення строків пред'явлення наказу до виконання будь-яких доказів ним надано не було.
Щодо листа Фрунзенського ВДВС Харківського міського управління юстиції №68675 від 12.10.2021, колегія суддів зазначає, що відповідно ч.1 до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частина 3 вказаної статті встановлює, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Натомість апелянтом лист Фрунзенського ВДВС Харківського міського управління юстиції №68675 від 12.10.2021 надано до суду апеляційної інстанції всупереч приписів ч.3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, що виключає можливість його дослідження та прийняття до уваги під час даного апеляційного провадження.
Відповідно до ч. 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 року заява №56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 року).
Як вбачається зі змісту рішення від 20.07.2004 року Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).
Окрім того, у п.п.18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 року у справі «Ліпісвіцька проти України» однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв'язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п.1 ст.6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 року у справі «Агрокомплекс проти України»).
У рішенні від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклев проти України» (рішення від 07.06.2005 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.124 Конституції України.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6, 13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках що зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Зазначені скаржником обставини та надані докази не доводять факт незаконності дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 10.09.2014 року, а надані представником ВДВС докази щодо неодноразового звернення стягувача до виконавчої служби є більш вірогідними доказами правомірності дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження в межах строку на вчинення таких дій, оскільки строк пред'явлення виконавчого документу переривався в зв'язку з його пред'явленням до виконання.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 30.09.2021 року у справі №5023/3220/11 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 13, 74, 77, 79, 86, 269, 271, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарського суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маслової Ольги Миколаївни залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 30.09.2021 у справі №5023/3220/11 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29 листопада 2021 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя О.В. Ільїн
Суддя О.І. Склярук