Справа № 462/3374/21 Головуючий у 1 інстанції: Галайко Н.М.
Провадження № 22-ц/811/2867/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:76
16 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В.
секретаря: Скакун І.А.
за участю: ОСОБА_1 , представника Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» - Талалаєва О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
ОСОБА_1 звернулась у Залізничний районний суд м. Львова з позовом до ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що наказом відповідача № 97к від 22.04.2021 її було звільнено з посади начальника бюро обліку реалізованої продукції і фінансово-розрахункових операцій центральної бухгалтерії (580) за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Також, позивач вважає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства самовільно змінив визначену нею у заяві від 22.04.2021 про звільнення за власним бажанням підставу звільнення із «звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України» на «звільнення за власним бажанням», у результаті чого вона не отримала належної їй до виплати вихідної допомоги у розмірі тримісячного заробітку.
За наведених обставин ОСОБА_1 просила суд:
- визнати формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» - «Звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України» - неправильним;
- змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на «Звільнено за власним бажанням, ч. 3 ст. 38 КЗпП України»;
- стягнути з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 23 297 грн 40 коп.;
- стягнути з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.04.2021 по день ухвалення рішення суду у даній справі.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задоволено частково.
Визнано незаконним і скасовано наказ Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» № 97к від 22.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 - 908 (дев'ятсот вісім) грн судового збору.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального права. Вказує на те, що суд безпідставно скасував наказ «Про звільнення ОСОБА_1 », чим вийшов за межі заявлених вимог, зокрема, про зміну формулювання причин звільнення. Вважає, що вказані причини звільнення ОСОБА_1 , порушення відповідачем трудового законодавства, що спонукали апелянта до розірвання трудового договору за ч.3 ст.38 КЗпП України, належним чином підтверджені. Вказує на те, що була законна підстава на звільнення по ч.3 ст.38 КЗпП України і сам факт звільнення є законним, а вказана відповідачем підстава по ч.1 ст.38 КЗпП України не відповідає обставинам звільнення, отже, є незаконною і підлягає зміні на ту, яку зазначала позивачка. Вважає, що неправильне формулювання причин її звільнення призвело до невиплати їй вихідної допомоги до цього часу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу задовольнити,покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» - Талалаєва О.Ю просила рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала на ДП «ЛДЗ «ЛОРТА», де з 03.08.2020 була переведена на посаду начальника бюро обліку реалізованої продукції і фінансово-розрахункових операцій центральної бухгалтерії (580).
Також встановлено, що мала місце невчасна виплата заробітної плати позивачу.
Зокрема, з аналізу Виписки за Контрактом ПАТ «Укрексімбанк» за 2018 рік вбачається, що відповідач у січні-лютому 2018 року виплачував заробітну плату частково, а з березня по серпень 2018 року не виплачував заробітну плату. У вересні та жовтні 2018 року виплачував частково і у грудні 2018 року виплатив заборговану заробітну плату за весь рік. По Виписці за Контрактом ПАТ «Укрексімбанк» за 2019 року також убачається, що у лютому, травні та листопаді 2019 року зарплата не виплачувалась. По Виписці за Контрактом ПАТ «Укрексімбанк» за 2020 року за серпень-жовтень заробітна плата виплачена частково, а у листопаді і грудні 2020 року не виплачена взагалі. По Виписці за Контрактом ПАТ «Укрексімбанк» за 2021 року видно, що заборгована заробітна плата за серпень-листопад 2020 року виплачена 06.01.2021; за грудень 2020 року - 13.01.2021; за січень 2021 року - 04.03.2021; за лютий 2021 року частково - 23.03.2021; за лютий 2021 року і березень 2021 року - 22.04.2021, тобто у день звільнення, після отримання заяви про звільнення, разом із розрахунковими за квітень 2021 року, у тому числі за 60 календарних днів невикористаних щорічних відпусток.
Наказом ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» № 97к від 22.04.2021 позивача було звільнено із посади начальника бюро обліку реалізованої продукції і фінансово-розрахункових операцій центральної бухгалтерії (580) за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилалась на незаконність її звільнення з підстав ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Пунктом 4 ч.1 ст.36 КЗпП встановлено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно із ч.1 ст.38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2.26, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України N 58 від 29.07.93 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Аналізуючи вищенаведене, суд доходить до висновку, що ст.38 КЗпП України містить дві окремі підстави для звільнення, які мають різні причини та наслідки, а саме: звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв'язку із неможливістю продовжувати роботу) та за ч.3 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням у зв'язку із невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), а відтак запис про причини звільнення у трудовій книжці повинен бути конкретним, із зазначенням частини статті, відповідно до якої відбулося звільнення.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року по справі № 199/8766/18 зазначив, що за змістом статті 38 КЗпП розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і, які працівник визначає самостійно.
У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Обов'язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору. Водночас для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 та у постановах Верховного Суду 20 червня 2018 року у справі № 161/10759/16-ц та від 1 лютого 2018 року у справі № 757/25503/15-ц.
Позивач у позовній заяві зазначила, що просила звільнити її у день одержання відповідачем заяви про звільнення, відповідачем у вказаний день видано наказ про звільнення на підставі заяви позивача, а відтак суд доходить висновку, що сторони у такий спосіб погодили строк розірвання договору.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Судом встановлено, що за 2018-2021 роки, відповідач виплачував заробітну плату з порушенням строків.
Відповідач ці обставини не спростував.
Таким чином, ОСОБА_1 зазначено про порушення відповідачем трудового законодавства щодо оплати праці, у своїй заяві про звільнення вона просила звільнити її за ч.3 ст.38 КЗпП України, відповідач не відмовив їй у звільненні з цих підстав, а відтак, на думку суду, фактично погодився із такою підставою для звільнення, хоча при цьому не вказав на частину третю статті 38 Кодексу.
Верховний Суд у Постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15-ц, провадження № 61-1266св18 зробив висновок про те, що суд ухвалює рішення про зміну формулювання причин звільнення виключно у тих випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, за умови коли підстава, за якою звільнено працівника, є законною, а неправильним є лише формулювання причин звільнення в наказі та трудовій книжці працівника.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз?яснено, що суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів на спростування доводів позивача щодо порушення приписів чинного трудового законодавства, подана позивачкою ОСОБА_1 заява від 22.04.2021 містила чітку підставу для звільнення - ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а відповідач самостійно змінив правову підставу розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, що порушує права позивачки, тому позов є підставним і підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги, то суд з врахуванням ст.44 КЗпП України, а саме норми яка передбачає виплату працівникові вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), вважає, що така підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до вимог частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави дійти висновку про те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з вимогами частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також розміру вихідної допомоги, позивачем проведено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 8 лютого 1995 року. Вказаний розрахунок відповідачем не оспорено та не спростовано, власного розрахунку не надано, а отже такий, в частині визначення середньоденної та середньомісячної заробітної плати, приймається судом до уваги (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв'язку із неправильною підставою звільнення, позивачці не виплачено вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.
Так, в користь позивачки слід стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі 23 297,40грн.
У зв?язку із невиплатою позивачці належної при звільненні вихідної допомоги, відповідно до 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити їй її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (постанова Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17).
Загальна тривалість затримки у проведенні остаточного розрахунку з позивачкою з 23.04.2021 по 16.11.2021 становить 140 робочі дні.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2021 по 16.11.2021 дорівнює: 369,80 грн х 140 дні = 51 772 грн.
За таких обставин позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, що призвело до ухвалення незаконного рішення, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 липня 2021 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати формулювання причин звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України неправильним.
Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 у наказі Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» № 97к від 22.04.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », вказавши: « ОСОБА_1 , начальника бюро обліку реалізованої продукції і фінансово-розрахункових операцій центральної бухгалтерії (580), звільнити 22 квітня 2021 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням Державним підприємством «Львівський державний завод «ЛОРТА» законодавства про працю, згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України».
Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 23297,40 грн.
Стягнути із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 квітня 2021 року по 16 листопада 2021 року у розмірі 51 772 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:23.11.2021.
Головуючий
Судді