Справа № 462/2899/19 Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.
Провадження № 22-ц/811/3593/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 11
23 листопада 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з участю третьої особи Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою, -
встановив:
У травні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди, які він чинить їй в користуванні квартирою на АДРЕСА_1 .
Під час розгляду справи у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 із зустрічною позовною заявою про усунення перешкод в користуванні вказаною квартирою.
Зустрічний позов ухвалою суду від 30.09.2019 прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.02.2020 прийнято відмову позивача ОСОБА_3 від позову та закрито провадження у справі в частині первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про проусунення перешкод у користуванні квартирою (а.с. 97).
06.07.2020 ОСОБА_1 , з огляду на закриття провадження за первісниим позовом, подав уточнену позовну заяву, відповідно до якої просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою на АДРЕСА_1 , дозволивши йому демонтувати замуровані дверні пройоми з відновленням дверей між кімнатами 6-4 та 6-5, між коридором 6-7 та кухнею 6-3, замурувати отвір в несучій стіні будинку між кімнатою 6-5 та кухнею 6-3, відновити віконний проріз в кухні 6-3 із демонтажем дверей, бетонної площадки та восьми сходів самочинного окремого входу у квартиру, відновити робочу здатність зрізаних труб індивідуального опалення, з подальшим стягненням коштів після демонтажу та відновлення квартири солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що йому належить 1/2 частина квартири на АДРЕСА_1 . Інша частина квартири належала ОСОБА_3 , яка 03.01.2020 подарувала цю частину своїй племінниці ОСОБА_4 .
Відповідачі без його згоди, як співвласника квартири, самочинно демонтували дверні проходи між кімнатами 6-4, 6-5, коридором 6-7 та кухнею 6-3, замурували їх, чим створили йому перешкоди в користуванні спільною власністю. Також, відповідачі зруйнували несучу стіну між кімнатою 6-5 та кухнею 6-3, для входу влаштували на місці існуючого віконного прорізу у приміщенні кухні дверний отвір для окремого входу до квартири, бетонну площадку та сходи з виходом безпосередньо на АДРЕСА_2 , зрізали труби індивідуального опалення. Такі незаконні перепланування та прибудова окремого входу до квартири підтверджуються актами ЛКП «Граніт» № 203 від 21.08.2019, № 242 від 30.09.2019, № 276 від 18.10.2019.
Крім цього, рішеннями Залізничного районного суду м.Львова від 10.05.2016 у цивільній справі № 462/7242/15-ц та від 15.05.2018 у цивільній справі №462/2989/16-ц відповідачку ОСОБА_3 суд зобов'язував не чинити йому перешкоди в користуванні власністю, всі самочинні перепланування у квартирі демонтувати, квартиру привести у попередній стан. Проте, після виконання вказаних рішень відповідач вдруге вчинили самочинні перепланування. Просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою на АДРЕСА_1 шляхом надання дозволу позивачу демонтувати замуровані дверні пройоми з відновленням дверей між кімнатами 6-4 та 6-5, між коридором 6-7 та кухнею 6-3, замурувати отвір в несучій стіні будинку між кімнатою 6-5 та кухнею 6-3, відновити віконний проріз в кухні 6-3 із демонтажем дверей, бетонної площадки та восьми сходів самочинного окремого входу у квартиру, відновити робочу здатність зрізаних труб індивідуального опалення, з подальшим стягненням коштів після демонтажу та відновлення квартири солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача - відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , покликається на те, що сторонам належить на праві спільної сумісної власності двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно з технічними характеристиками не є подільна, розташована на першому поверсі багатоквартирного будинку, вхід до квартири здійснюється з сходової клітки будинку, при цьому вхід до квартири, житлові кімнати, кухня, санвузол знаходяться у спільному користуванні сторін.
Звертаючи увагу на відповідні судові рішення, які мають місце у правовідносинах між сторонами та незаконні, на його думку, перепланування та прибудову окремого входу до квартири, підтверджені актами обстеження ЛКП «Граніт», зазначає, що суд всупереч непорушності права власності, незаконним рішенням про відмову у демонтажі позбавив його права володіти, користуватися і розпоряджатися приміщенням житлової кімнати під літ 6-5 квартири, кухні під літ 6-3.
Зазначає, що знесенням несучої капітальної стіни між приміщенням 6-5 і 6-3, відповідачі створили загрозу руйнування багатоповерхового будинку, шляхом влаштування відповідачами окремого входу з площадкою та сходами.
Зрізані труби індивідуального опалення у зимовий період є причиною мінусової температури у квартирі.
У позовній заяві чітко визначив коло осіб, які повинні не чинити перешкоди у користуванні власністю, при цьому відмовивши у позові, суд не зазначив закон, який би перешкоджав позивачу у той спосіб, який він визначив у позові, захистити свої права.
Крім цього, з листа Залізничного ВДВС м. Львова, рішення Залізничного районного суду м. Львова неможливо виконати через дії боржника ОСОБА_3 , при цьому суд відмовив у зміні способу і порядку виконання рішення.
Просив скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Судові витрати стягнути з відповідачів.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що матеріалами справи, а також судовими рішеннями між сторонами стверджується те, що позивач отримав судовий захист свого порушення права, оскільки суд вже зобов'язував ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди шляхом зобов'язання її за власний рахунок демонтувати самочинні переобладнання в квартирі.
Що стосується окремого входу в квартиру, повторно, після виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова 15.05.2018, облаштованого ОСОБА_3 , така обставина є доведеною, таким переплануванням ОСОБА_3 втрутилась в існуючи несучу конструкцію будинку, воно здійснено без згоди іншого співвласника квартири ОСОБА_1 та без дозвільних документів, тому такі дії ОСОБА_3 порушують норми, які регламентують порядок переобладнання і перепланування житлових приміщень, чим остання чинить позивачу перешкоди в користуванні власністю.
В свою чергу, порушень прав позивача зі сторони відповідача ОСОБА_4 , яка стала співвласником квартири лише 03.01.2020, під час розгляду справи не встановлено, а позивачем не доведено.
Разом з цим, незважаючи на встановлені судом порушення зі сторони відповідачки ОСОБА_3 , права позивача на користування власністю у зв'язку із влаштуванням окремого входу в кухню квартири на АДРЕСА_1 , належним способом захисту такого порушеного права було би зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати таке переобладнання і привести кухню до попереднього стану, оскільки такий спосіб захисту безпосередньо передбачений законодавством, при цьому позивач просить надати йому право самому демонтувати самочинне переобладнання квартири з подальшим стягненням коштів за це із відповідачів, однак такий спосіб захисту не може вважатись належним та не грунтується на законі, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
З матеріалів справи беззаперечно встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , відповідно до даних технічного паспорта від 09.03.1998, виданого Львівським обласним Бюро технічної інвентаризації, розташована на 1 поверсі 4-ох поверхового будинку та складається з 2-х кімнат житловою площею 27,2 кв. м, кухні площею 8,7 кв. м, ванної кімнати площею 3,0 кв. м та коридору площею 7,9 кв. м. (а.с. 8).
Дана квартира належала колишньому подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, а саме по 1/2 частині такої кожному, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 06.02.2005 (а.с. 6, 7).
03.01.2020 ОСОБА_3 подарувала належну їй частину квартири ОСОБА_4 , що підтверджується договором дарування, посвідченим державним нотаріусом Четвертої львівської державної нотаріальної контори Мельник Г.Я. та зареєстрованим в реєстрі за № 3-6 (а.с. 91).
З матеріалів справи встановлено, що зазначений договір дарування є предметом оскарження у суді за позовом ОСОБА_1 , однак доказів відкриття відповідного провадження, а аткож результатів розгляду такого позову, позивач суду не надав.
Згідно довідки ЛКП «Граніт» № 2648 від 21.08.2019 з місця проживання про склад сім'ї і прописку, в спірній квартирі зареєстровано 5 осіб, крім співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ще ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 52).
Натомість, згідно постанови Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 виселено з квартири АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення (а.с. 74-76).
З Акту від 29.09.2015, підписаного головним інженером ЛКП «Граніт», майстрами та затвердженого директором цього комунального підприємства слідує, що ОСОБА_3 , як співвласник квартири замурувала двері з коридору на кухню, з кімнати в кімнату і обрізала труби індивідуального опалення, чим створила неможливі умови для проживання іншого співвласника у квартирі.
Правовідносини між сторонами врегульовані іншими судовими рішеннями.
Так, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10.05.2016 у цивільній справі № 462/7242/15-ц зобов'язано ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 та зобов'язано ОСОБА_3 за власний рахунок демонтувати самочинно замурований дверний отвір з коридору /6-7/ на кухню /6-3/, з кімнати /6-4/ в кімнату /6-5/, відновити робочу здатність зрізаних труб індивідуального опалення (а.с. 53).
На виконання зазначеного рішення Залізничний районний суд м. Львова 18.07.2016 видав виконавчий лист (а.с. 50).
Зазначене судове рішення по даний час ОСОБА_3 фактично не виконано, оскільки постановою державного виконавця Залізничного ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівській області від 26.04.2018 виконавче провадження № 51768193 з примусового виконання виконавчого листа № 462/7242/15-ц закінчене на підставі п.11 ч. 1 ст. 39, ст. 40, ч. 3 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника. Крім цього, представника позивача ОСОБА_2 повідомлено про накладення штрафу на боржника ОСОБА_3 та скерування державним виконавцем подання до Залізничного ВП ГУНП у Львівській області про внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно наявності в діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ст. 383 Кримінального кодексу України (а.с. 182).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновкому місцевого суду про те, що на даний час фактично і надалі продовжує існувати порушення прав позивача ОСОБА_1 , як співвласника квартири, яке було встановлено рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 10.05.2016, а саме, щодо самовільного, без згоди співвласника квартири АДРЕСА_3 , замурування дверей з коридору /6-7/ на кухню /6-3/, з кімнати /6-4/ в кімнату /6-5/ та обрізання труб індивідуального опалення.
Поряд з цим, порушене право позивача дійсно було захищене у судовому порядку, оскільки суд вже зобов'язував ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди шляхом зобов'язання її за власний рахунок демонтувати самочинні переобладнання в квартирі.
Іншими словами, усі перешкоди, які виникають у позивача в контексті уже встановлених порушень його права, як співвласника квартири, останній може захистити у межах вчинення (проведення) дій у виконавчому провадженні, як завершальній стадії судового провадження.
В цьому контексті, дійсно не заслуговують на увагу відповідні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , оскільки у судовому порядку встановлено за рахунок чиїх дій та коли порушено права позивача, при цьому ОСОБА_4 набула статус співвласника квартири лише 03.01.2020 року.
В свою чергу, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 15.05.2018 у цивільній справі № 462/2989/16-ц встановлено факт самочинного влаштування відповідачкою ОСОБА_3 окремого входу до квартири, демонтаж вікна в кухні і встановлення дверей на місці віконного прорізу у приміщенні кухні та задоволено позов ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати такий окремий вхід у квартиру з відновленням віконного прорізу, стягнуто з останньої судові витрати (а.с. 10-11).
Виконавче провадження № 54490252 з виконання виконавчого листа за даним судовим рішенням закінчене, як вбачається із постанови державного виконавця Залізничного ВДВС м.Львова ГТУЮ у Львівській області від 12.11.2018, рішення виконано, а саме: демонтовано дверний отвір та відновлено віконний проріз із розміщенням в ньому вікна, що підтврджується актом державного виконавця від 02.11.2018 року.
Натомість, актами ЛКП «Граніт» № 203 від 21.08.2019 року, №242 від 30.09.2019 року, №276 від 18.10.2019 року встановлено, що після виконання судового рішення від 15.05.2018 року ОСОБА_3 самочинно демонтувала віконний проріз в приміщенні кухні 6-3 та влаштувала дверний отвір для окремого входу у квартиру; бетонну площадку і сходи влаштовано з виходом на прибудинкову територію будинку АДРЕСА_2 (а.с. 55, 168-169).
Статтею 152 ЖК УРСР (в ред. від 12.02.2015 року) передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
Разом з цим, матеріали справи містять належні та допустими докази про те, що спірні перепланування та переобладнання у квартирі сторін було проведено до внесення змін у вказаний закон.
Згідно із ст. 152 ЖК УРСР в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Пунктом 1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, встановлено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
До елементів перепланування жилих приміщень належить: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, найма (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування.
Оскільки переобладнання вікна на двері у зовнішній стіні будинку передбачає втручання у несучі конструкції, відтак таке переобладнання потребує отримання документів, що дає право на їх виконання.
Особи, винні у самовільному переобладнанні та переплануванні жилих будинків і жилих приміщень, та використанні їх не за призначенням несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність (ст. 189 ЖК УРСР).
З матеріалів справи вбачається, що ще Розпорядженням голови Залізничної районної адміністрації від 24.01.2008 № 53 ОСОБА_3 було зобов'язано демонтувати окремий вхід у квартиру до 10.02.2008.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів викладений у статті 5 ЦК України.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 визначено критерії, за якими національні суди можуть обмежити право на суд для особи, а зокрема зазначено про те, що "такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції Українита статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.
Враховуючи наведене та те, що судом встановлені порушення зі сторони відповідача ОСОБА_3 права позивача на користування власністю у зв'язку з вчиненням відповідних дій, належним та ефективним способом захисту такого порушеного права є зобов'язання ОСОБА_3 демонтувати відповідне переобладнання і приведення квартири до попереднього стану, або виконання таких дій в порядку виконання судового рішення з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
Разом з цим, позивач просить надати йому право самому демонтувати самочинне переобладнання квартири з подальшим стягненням коштів за це із відповідачів, однак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що такий спосіб захисту не може вважатись належним та не грунтується на законі, тому у задоволенні позову місцевий суд обґрунтовано відмовив.
Інші доводи апеляційної скарги, які б давали підстави для висновку про підставність такої, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 10 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 листопада 2021 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк